Виникнення партизанського руху
В«Партизанська боротьба -складний суспільно-соціальний процес, обумовлений низкою об'єктивних ісуб'єктивних факторів, що має закономірності і стадії свого розвитку,складова частина збройної боротьби, що спрямовується на надання всебічноїдопомоги армії з метою якнайшвидшого розгрому ворога, за відсутності армії -протікає самостійно, сприяючий створенню регулярних формувань уподальшому В»[i].
У числі основних умоввиникнення і розвитку партизанство можна назвати: неуспіх бойових дійрегулярних військ; відсутність власної армії; ведення війни на значномупросторі країни досить тривалий час; сприятливіфізико-географічні умови місцевості; сприятливе морально-психологічнийстан населення і ін
партизанство у своємурозвитку проходить властиві йому закономірні стадії розвитку. Назвемо лишеголовні: партизанство військового типу сприяє створенню іррегулярнихпартизанських формувань; організується перехід до організованих партизанськимдіям, плановості партизанських операцій; іррегулярне партизанствозливається з армійськими діями і підпорядковане ім.
Форми організації тапринципи управління партизанськими формуваннями визначаються завданнями іспособами їх бойової діяльності. Вони також залежать від різних факторів:політичної обстановки; економіки відповідного району; наявностіекономічних і адміністративних центрів; характеру і результативності дійрегулярної армії на фронті; застосовуваних засобів збройної боротьби, класовогоі національного складу населення.
Партизанська боротьбапередбачає створення територіальних опорних пунктів, територіальної системипартизанських сил, взаємодіючих між собою.
Центр вагипартизанської боротьби лежить не в пасивній обороні займаної території, а вактивних діях, наступальної тактики. При цьому метою є: змор,деморалізація супротивника, дії, спрямовані на виснаження і деморалізаціютилу (не знищувати, у щоб-то не стало і будь-якою ціною живу силу противника,а позбавляти його джерел сил і засобів).
Першорядним умовоюуспішної партизанської боротьби слід вважати забезпечення тісного зв'язку військовихі партизанських формувань, призначених для диверсійно-розвідувальноїдіяльності у ворожому тилу, з місцевими партизанськими силами, невідокремлення, а опора їх на партизанський рух.
Партизанськаборотьба під час Великої Вітчизняної війни почалася з перших же днів нападугітлерівської Німеччини на CCCР. 29 червня 1941р. ЦК ВКП (б) і РНК СРСР направилипартійним і радянським організаціям прифронтових областей директиву, в якійпоряд із загальними завданнями радянського уряду у Великій Вітчизняній війнімістилася конкретна програма по розгортанню партизанської боротьби. В«Узайнятих ворогом районах, - говорилося в директиві, - створювати партизанські загониі диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, для розпалюванняпартизанської війни, для вибуху мостів, доріг, псування телефонного і телеграфногозв'язку, підпалу складів і т.д. В»[ii]
Вдирективі від 1липня 1941 р. ЦК КП (б) Б зажадав від партійних, радянських ікомсомольських організацій, щоб всі місцевості Білорусії, зайняті ворогом,повинні негайно вкрилися густою мережею партизанських загонів, провіднихбезперервну запеклу боротьбу на знищення ворога.
18липня 1941р. ЦК ВКП (б) прийняв спеціальну постанову "Про opганізаціі боротьби втилу німецьких військ ", яке доповнювало і конкретизувало директиву від 29червня. У цьому документі давалися вказівки про підготовку партійного підпілля,організації, комплектуванні і озброєнні партизанських загонів, визначалисяосновні завдання партизанського руху. В«Завдання полягає в тому, - говорилосяв ньому, - щоб створити нестерпні умови для німецьких інтервентів ...зривати всі ці заходи ". Центральний Комітет партії вимагав, щоб "вся цяборотьба отримала розмах безпосередньої, широкої і героїчної підтримкиЧервоної Армії, котра бореться на фронті із німецьким фашизмом В»[iii].
Партизанськізагони і групи в залежності від обстановки організовувалися як до окупаціїсупротивником певного району, так і в період окупації. Часто на становищепартизанських загонів переходили винищувальні батальйони, що створювалися вприфронтових районах для знищення закидалися ворогом шпигунів ідиверсантів. Нерідко партизанські формування opганізовивалісь звійськовослужбовців і чекістів з широким припливом в їх ряди місцевого населення. Вході війни широко практикувалася закидання в тил супротивника організаторськихгруп, на базі яких створювалися партизанські загони і навіть великіз'єднання. Особливо велику роль такі групи зіграли в західних районахкраїни, де внаслідок раптовості нападу ворога та швидкого просування його вуглиб нашої території місцеві партійні органи не встигли завершитинеобхідну роботу з розгортання партизанського руху. В«Всього в 1941р.було підготовлено і закинуто в райони Мінської, Вітебської, Могилевської,Гомельській, Поліська, Пінської, Брестської, Вітеской Барановицькій областей 437загонів, організаторських груп, які налічували понад сім тисяч двісті осіб В»[iv]. Загонистворені спочатку війни були порівняно не великими, що нараховували кількадесятків чоловік, зведених у дві-три групи (відділення). На чолі його стояликомандир, комісар, іноді і начальник штабу. Озброєний такий загін був легкимстрілецькою зброєю.
Наказ"Про завдання партизанського руху" конкретизував і розвивав стосовно донових умов боротьби основні ідеї, що містилися в постанові ЦК ВКП (б) від18 липня 1941р. Він з'явився конкретним проявом посилення партійного керівництвавсенародної боротьбою в тилу ворога. Програмою, визначеної в цій найважливішійпартійному документі, неухильно керувалися все партійні органи і штабипартизанського руху, всі партизани і підпільники. 26 вересня 1941р.генерал-квартімейстер гітлерівської армії Вагнер доповідав начальникунімецького генерального штабу Гальдеру, що група армій В«ЦентрВ» не можезабезпечуватися В«безпосередньо через свій район через руйнування партизанамизалізничних колій В»[v].
1серпня 1942р. Начальник ЦШПР видав наказ про активізацію дій партизанськихзагонів у тилу ворога: В«Негайно розпочати найжорстокіші удари по комунікаціяхворога, поставивши своїм завданням не пропустити жодного поїзда з живою силою.Технікою і боєприпасами ворога до лінії фронту, шляхом систематичної організаціїкрахів, вибухів і підпалів, наносити удари повсюдно і безперервно по всійглибині ворожого тилу, розставивши свої сили уздовж основних залізничних ішосейних магістралей В»[vi].
Бідаперших партизанських формувань, - писав колишній прикордонник, партизанськийгенерал М.І. Наумов, - коренилася і в тому, що їх використовували длядій в прифронтовій смузі супротивника. В«Ненавчені, не оснащені зафронтовому, взагалі непристосовані ні в якому відношенні до позиційному образудій, партизани часто гинули не приносячи противнику істотної шкоди В»[vii].
Вході війни умови базування партизанських формувань були різними. Одніз них базувалися на території, контрольованій противником, інші - натериторії, частково звільненій від гітлерівців (партизанські зони), треті -на території, повністю очищеної від окупантів (її зазвичай називалипартизанськими краями).
В кінці серпня-початку вересня 1942 року Центральний Комітет партії провів нарадипредставників підпільних партійних органів, командирів і комісарівпартизанських частин і з'єднань. У нарадах взяли участь члени Політбюроі члени ЦК партії, керівні партійні працівники. На цих нарадах бувузагальнено більш ніж річний досвід партизанської боротьби в тилу ворога і висунутаосновна військово-політичне завдання - перетворити партизанськийрух у всенародне. Що це означало? З самого початку, радянськепартизанський рух, за своїм змістом, було народним. Тепер булапоставлено завдання зробити його таким і за кількістю учасників, ще ширшезалучити до нього населення окупованих районів і міст СРСР. Враховуючинеможливість прийняти всіх бажаючих в партизанські загони ...
