Зміст
Введення
Глава 1. Політичний розвиток ікадрові розстановки в період правління Л.І. Брежнєва
1.1 Персоналізація влади в СРСР вбрежнєвський період
1.2 Перша зачистка в періодправління Л.І. Брежнєва
Глава 2. Особливості вищогодержавного апарату в період правління Брежнєва Л.І
2.1 Кадрові гри в державномуапараті в період правління Брежнєва
2.2 Андропов і Черненко: боротьба двохприречених
2.3 М.А. Суслов в епоху Брежнєва -друга людина в партії
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Період 1964-1985 рр..увійшов в історію країни спочатку як В«епоха розвиненого соціалізмуВ», пізніше як В«періодзастою В».
Першим секретарем ЦККПРС, а з 1966 р. - Генеральним секретарем став Л.І. Брежнєв. ГоловоюРади Міністрів СРСР був призначений А.Н. Косигін. Понад півстоліття країнажила в надзвичайних умовах. Нові керівники вважали, що суспільству потрібнастабільність.
І.Брежнев в більшіймірою, ніж М.С.Хрущов, використовував суто апаратні прийоми у своїйдіяльності: як і його попередники, він спирався на секретаріат ЦК,проводив попередні обговорення підготовлюваних питань (передрікаючи тим самим ірішення). Найважливіші для країни рішення, як і при Сталіні, приймалися вузькимколом осіб. Під гаслом В«боротьби за єдність партіїВ» відкидалася будь-яка точказору, не збігається з В«генеральною лінієюВ», згорталася критика ісамокритика. За Брежнєва були негласно заборонені неузгоджені виступичленів політбюро і секретарів на пленумах і з'їздах партії, введені практикаспеціальних рішень секретаріату на поїздки членів центральних виборнихпартійних органів по країні, узгодження текстів офіційних документів передвиступами лідерів партії перед громадськістю і т.п. Регламентаціядоходила до абсурду, коли на особисте прохання Брежнєва під час його промов узаздалегідь узгоджених місцях Підгорний повинен був вставати і аплодувати, показуючиприклад залу. Пізніше, при проведенні з'їздів партії і комсомолу в Кремлівськомупалаці з'їздів розсаджували групи, які забезпечували необхідні В«шумові ефектиВ»в залі.
Актуальність даної темиобумовлена ​​тим, що з кінця 60-х рр.. починається і з роками дедалі більшепосилюється кампанія з звеличення самого Брежнєва. Йому присвоюєтьсязвання генерала армії, а потім маршала Радянського Союзу. Він стаєчотири рази Героєм Радянського Союзу (як і національний герой маршал Г. К. Жуков) іГероєм Соціалістичної Праці, а також 14 разів удостоюється звань ГерояЧехословаччини, Монголії та інших соціалістичних країн. Йому вручається навіть (впорушення статусу) вищий полководницький орден Великої Вітчизняної війни -орден Перемоги.
Курс Брежнєва на В«стабільністькадрів В», що отримав офіційне закріплення в рішеннях партійних з'їздів,означав по суті не тільки В«резервування місцьВ» за номенклатурними працівниками,але й консервацію існуючих порядків. Цей підхід вів і до безкарностікерівників будь-якого рангу, розквіту корупції, зловживань службовимстановищем, ще більшого розриву між словом і ділом.
Брежнєв став найбільшпослідовним виразником інтересів партійно-державної номенклатури, айого правління стало для неї буквально В«золотим вікомВ».
Мета курсової роботи -розглянути вищий склад державного управління в період правління Л.І.Брежнєва.
Виходячи з мети, укурсовій роботі поставлені наступні завдання:
- проаналізуватиполітичний розвиток і кадрові розстановки в період правління Л.І. Брежнєва;
- розглянути особливостівищого державного апарату та кадрові гри в державному апараті.
Глава 1. Політичнерозвиток і кадрові розстановки в період правління Л.І. Брежнєва
1.1Персоналізація влади в СРСР в брежнєвський період
Зсув Н. С. Хрущова зпоста першого секретаря ЦК КПРС на жовтневому пленумі 1964 р. став можливимтільки в результаті об'єднання зусиль представників різнихпартійно-державних органів, міністерств і відомств. Формально на змінуодноосібного правління Хрущова прийшло колегіальне керівництво в особі Л. І.Брежнєва, А. М. Косигіна і інших державних діячів, керівниківвідділів ЦК і ключових міністерств. [1] Однак вже незабаромчасу намітився відхід від принципу колегіального правління. Першою жертвоюстав А. І. Мікоян, якого в грудні 1965 р. по досягненні ним сімдесяти роківвідправили на пенсію. Головою Президії Верховної Ради (НД) СРСР ставН. В. Підгорний. У секретаріаті ЦК його місце перейшло до висуванцю Брежнєва А.П. Кириленко. У 1966 р. міністр внутрішніх справ В. С. Тикунов був заміненийставлеником Брежнєва Н. А. Щолоковим. У 1967 р. відбулася зміна і керівництваКДБ. Скориставшись втечею в США дочки Сталіна Світлани Аллілуєвої,Брежнєв домігся відставки голови КДБ Семичастного, якого замінив Ю. В.Андропов. Смерть міністра оборони маршала Р. Я. Малиновського призвела до перестановокі в цьому відомстві, яке з 1967 по 1976 р. очолював маршал А. А. Гречко,бойовий соратник Брежнєва.
Серйозні кадровізміни в цей період відбулися в Політбюро ЦК КПРС. З 17 членів вищогопартійного органу через 10 років в його складі залишилося тільки 7. При цьомуБрежнєв мав тут безумовний перевагу своїх прихильників, так званоїВ«Дніпропетровської групиВ». Всіх їх об'єднувала робота в Дніпропетровську,Молдавії та Казахстані. Крім Кириленко, Щолокова серед прихильників Брежнєвабули керівники партійних організацій Казахстану - Д. А. Кунаєв і України -В. В. Щербицький, а також секретар ЦК К. У. Черненко.
Зміцнилося положення впартії і самого Брежнєва, який став генеральним секретарем ЦК КПРС (з 1977 р. вінбуде також головою Президії Верховної Ради СРСР).
Займаючи керівні постив партії і державних органах влади, Брежнєв усюди поставив своїхприхильників. До очолював КДБ Андропову в якості заступників булипризначені Федорчук і Цвігун, заступником Косигіна в уряді СРСР з 1965р. став Н. А. Тихонов, який починав свою кар'єру в Дніпропетровську. Мав Брежнєвсвоїх представників в міністерстві закордонних справ і оборони. Разом з тимгенсек не замикав на собі всі важелі державної влади, залишаючи за М. А.Сусловим ідеологічну роботу, за Ю. В. Андроповим питання зовнішньої івнутрішньої безпеки, а за А. А. Громико зовнішньополітичну діяльністьСРСР. З 1973 р. міністри оборони, закордонних справ, внутрішніх справ іголова КДБ стають членами Політбюро. Таким чином, відбувається зрощуванняпартійних і державних органів влади. Чітко були налагоджені зв'язки генеральногосекретаря з першими секретарями обкомів КПРС, з якими він не рідше разу натиждень зв'язувався по телефону. Зміцнивши своє становище в партії і державі,Брежнєв виступав в 70-і рр.. в ролі представника інтересів більшостіПолітбюро, не зацікавленого в нових кадрових перестановках, у змініполітичної системи радянського суспільства. Члени Політбюро тепер покидали свійпост тільки в разі смерті. Їх середній вік у 1980 р. склав 71 рік.Правлячий шар став набувати рис геронтократії (влада стариків). [2]
Номенклатура булавдячна Брежнєву за те, що він вперше, після Сталіна і Хрущова, забезпечивїй стабільне і більш-менш передбачуване існування. Леонід Ілліч, зі свогобоку, докладав усіх зусиль до того, щоб забезпечувати власнунеподільну владу в Політбюро і в країні в цілому, але при цьому не застосовуватирепресій, не наживати смертельних ворогів, по можливості нікого не ображати івирішувати всі справи світом.
Брежнєв охочедемонстрував готовність йти на компроміси з питань, не носившимпринципового характеру. Так, 27 грудня 1973 року на одному із засіданьПолітбюро Леонід Ілліч заявив: В«Я, наприклад, підписую деякі рішення, хочаз ними не згоден В». Але коли справа стосувалася речей дійсно важливих, однояк і при вирішенні кадрових питань, Леонід Ілліч завжди вмів провести своюлінію. У нього був свій фірмовий політичний прийом. У найважливіших міністерствахі відомствах Брежнєв ставив міністром людину, ...
