Робота на тему:
"Етапи розвитку християнства в Центральній і Південно-СхіднійЄвропі "
Ростов-на-Дону
У розвитку християнства можнавиділити 3 етапи: християнізація, реформація і контрреформація. Але не у всіхкраїнах Центральної та Південно-Східної Європи вони представлені. Т.к. багато державдосить тривалий період часу перебували під владою турків, або існуваланебезпека їх експансії, в середовищі християн відбувалася швидше консолідація, але невідбувалося розколу, а відповідно і передумов для реформації нескладалося. В інших країнах реформація була, але її вплив був украйслабким.
Болгарія.
Християнство Болгарія прийнялапри ханові Борисі (852-889). У боротьбі з Візантією в 855-856г. Болгарію спіткаланевдача, а укладення миру Візантія зумовила прийняттям християнства відКонстантинополя. На рішення прийняти християнство вплинуло пропозицію Візантіїповернути Болгарії в разі хрещення ряд відторгнутих у неї областей, до того жзапанувало бажання стати рівноправним партнером християнських держав. Впочатку 864г. хан Борис був охрещений разом з родиною. Народ у цілому не розумів іне приймав нової релігії. Піднявся язичницький бунт. Борис майстерно лавірувавміж двома християнськими центрами Римом і Константинополем. Прагнучи отриматироз'яснення щодо положення болгарської церкви, він відправляє посланняконстантинопольському патріарха Фотія, в Регенсбург до Людовика німецькому, атакож у Рим до папи (866г). Папа надіслав 106 відповідей. Даючи їх, він не забувпідкреслити, що Константинопольська церква не є апостольською, в точас як римська освячена апостолами Петром і Павлом. Таким чином, болгарибули залучені в суперництво між Константинополем і Римом. В 867г. померФотій, болгарське посольство вирушило Рим до нового папи з проханнямвисвятити архієпископом Болгарії висунутого болгарами кандидата. Папанаполягав на своїй кандидатурі. На Константинопольському Вселенському соборі869-870гг. болгарська церква була передана під верховенствоКонстантинопольської патріархії. Почалася робота по формуванню корпусубогослужбової літератури, будівництву християнських храмів і створеннюболгарського кліру. В 889г. князь Борис поступився престолом своєму синовіВолодимиру-Расате. Протягом п'яти років він намагався повернути Болгарію до язичництва,що змусило Бориса повернутися на престол, Володимир був відсторонений від престолу,князем став Симеон. Він віддав багато сил зміцненню болгарської церкви. Йогонайгострішим бажанням стало встановлення в Болгарії патріархії. Але вдалося це лишесинові Симеона Петру (927-970. За правління Петра в країні виникло безлічмонастирів, з'явилися ченці, відлюдники і пустинножітелі. В цей же час вкраїні стався відкат до язичництва, піднявся могутній єретичне рух,отримало назву богомільська. Позначилося важке соціально-економічнестановище населення і молодість самої церковної організації. Однією з причинвиникнення богомільська руху твір болгарського пресвітера Козьминазиває моральний розклад і неуцтво священиків. Критика багатства івихваляння бідності займали центральне місце в проповідях богомілів. Особливояро нападали богоміли на представників вищого кліру - єпископів імитрополитів. Православна церква не могла прийняти развиваемого богоміливчення про походження всесвіту і людини, а також про ставлення до державноїсистемі. Гоніння на єретиків почалися відразу ж після виникнення руху в20ті гг.10в., Але вчення богомілів поширювалося в Болгарії аж до 15в.
У 11-14 вв. Болгарія перебуваласпочатку під владою Візантії, а потім османської імперії. У результаті цього невідбулося роз'єднання в християнському таборі, і реформації не було. Автокефальноїболгарської церкви був нанесений удар в 1018г., коли Болгарія (до 1186г) потрапилапід владу Візантії. Болгарська патріархія була знищена. Церкву очоливархієпископ, що розмістився в Охриді. Тільки в 1235г. вдалося відновитипатріархію. Вона проіснувала аж до завоювання Болгарії турками-османамив кінці 14в. Після падіння під облогою турків столиці Болгарії Тирново, останнійпатріарх середньовічної Болгарії Ефімії Тирновський був відправлений на заслання. Главоюі представником слов'янських народів перед султаном став вселенський патріарх вКонстантинополі. Характерною рисою османського держави була дискримінаціяхристиян. Частина населення Болгарії перейшло в іслам, але масової ісламізації НЕвідбулося.
Сербія.
Як проходив процесхристиянізації сербів судити важко, тому що основне джерело, КостянтинБагрянородний, майже не приділив уваги цьому питанню, зазначивши тільки, щохрещення здійснилося в першій половині 7в., а пресвітери і єпископи булизапрошені з Риму. Але безсумнівно, що цей процес був тривалим. Головнимоплотом православ'я в Сербії була Рашка. Стефан Первовенчанного (1196-1227) в 1219м. проголосив створення автокефальної сербської архієпископії з кафедрою вмонастирі Жича. Першим архієпископом став Сава. Слід зазначити, що в цейперіод на периферії держави Неманичів існувало два великих церковних центру:архієпископія в приморському місті Бар, заснована в кінці 11в. і Охридського патріархія.Панські архієпископи проводили політику Римсько-католицької церкви, Охридськогомитрополити діяли в інтересах Константинополя. Суперництво духовнихвладик давало про себе знати, але до гострих конфліктів не привело. В кінці 1346г. приДушаном було проголошено установа сербської патріархії.
Османська експансія в Сербії несприяла роз'єднанню християн, тому передумов для реформації невиникло. Після воєн першої половини 18в. християнське населення виявилося внесприятливих умовах. Турецька адміністрація видавала дискримінаційніукази. У 1767г. була ліквідована православна патріархія Печа, а в 1768г. Охридськогоархієпископія. Всі сербські землі опинилися під юрисдикцієюКонстантинопольського патріарха. Починаються процеси заміни сербських єпископівгрецькими. З початку османської експансії серби переселялися на територіюАвстрійської монархії. У 18в. австрійський уряд визнало недоцільнимдавати сербам право на створення церковної організації на чолі з митрополитом, т.кце передбачало дарування певних політичних прав. Тільки в 1792г. митрополитиі єпископи отримали доступ в угорський сейм.
Хорватія.
У другій половині 9 і першихдесятиліттях 10 ст. активізувалася політика Римської курії у зв'язку зсуперництвом з Візантією і Болгарією за володіння хорватськими землями. Притатові Миколі I заснована епископия в місті Нін (приблизнов цей же час було прийнято християнство, ймовірно за східним зразком). Вправління князя Томіслава (910-930) відбувся церковний собор у Спліті (925),який відновив архієпископію в Далмації з кафедрою в Спліті, підпорядкованубезпосередньо Риму і засудив доктрину Мефодія. В 928г. був скликано другу сплітськимсобор, що підтвердив рішення першого і ліквідував Нінскую єпископію, главаякої притязал на роль митрополита Хорватії та Далмації. Вступу на престолКрешимир (1058) передував остаточний розрив між Римом іКонстантинополем. Посилилася і ситуація в самій західній церкві в зв'язку зборотьбою за реформи в дусі клюнійскіх ідеалів. У цих умови хорватськийправитель віддав перевагу орієнтуватися на папу-реформатора. У 1060г. відбувсячерговий собор у Спліті, знову засудив слов'янське богослужіння і утвердивцелібат. У період османської експансії в середині 16в. Махмед-паша Соколович,будучи великим візирів, проявив турботу про інтереси слов'янського населення. В1557г. була заснована незалежна від Константинополя патріархія з резиденцією вмісті Печ. У 1689г. турки захопили Скоп'є і Белград. Православне населеннябуло змушене шукати порятунку в межах Австрійської монархії.
У 16 - початку 17 ст. хорватськіземлі зазнали на собі вплив реформації. Але воно було вкрай слабким, тому існувалареальна небезпека мусульманської експансії, що не сприяло відокремленнюхристиянських сил. Найбільш відома тут постать М. - А. де Домініс,займав високі пости в церковній ієрархії, але закінчив життя в у...
