РЕФЕРАТ на тему:
В«Третя республіка уФранції В»
1. Особливостіекономічного розвитку країни. Промисловість. Сільськегосподарство. Фінанси. Іноземні позики
Поразка у війні з Німеччиною та громадянська війнав Парижі глибоко потрясли все французьке суспільство, завдали сильного удару погідності та патріотичних почуттів французів. Ці події зробили помітнийвплив і на подальший економічний і політичний розвиток країни.
До останньої третини XIX в. за рівнем економічногорозвитку Франція належала до найбільших країн світу, поступаючись лише Англії. Допочатку XX століття в світовому промисловому виробництві вона займала вже 4-емісце, пропустивши вперед молоді капіталістичні держави - США і Німеччину.
Уповільнення темпів економічного розвитку буловикликано рядом причин. Величезної шкоди економіці завдала невдала війна зПруссією. Крім втрат та розрухи, викликаних військовими діями, Франціявтратила дві найбільш промислово розвинені провінції, змушена була виплатитивеличезну контрибуцію. Гроші - 5 млрд. франків - збиралися по всій країні, поВ«Позиці звільненняВ». Це дозволило виплатити контрибуцію достроково, і вже ввересні 1873 р. останній німецький солдат покинув французьку територію.
Економічний розвиток гальмувався такожбраком мінеральних ресурсів (що змушувало промисловців ввозити сировину-за кордону), конкуренцією на світовому ринку, низькою купівельноюспроможністю населення та технічною відсталістю французької індустрії. Машинита обладнання, встановлені на французьких підприємствах, були виготовлені, восновному, в першій половині XIX століття і, природно, поступалися новітньої технікинімецьких і американських заводів. Реконструкція промисловості вимагалавеликих коштів, але французька буржуазія вважала за краще вкладати вільнігроші в економіку інших країн - це приносило великий прибуток.
Однак, в 1871-1913 рр.. обсяг промисловоговиробництва у Франції збільшився в 3 рази. Приріст забезпечила, в основному,важка промисловість - металургія, вугільна, машинобудування, автомобіле-ісуднобудування. Провідне місце в економіці країни зайняли великі металургійнізаводи. Фірма Шнейдера в Крезо і металургійний синдикат у Лонгві відтіснилитекстильних фабрикантів Руана і Мюлуз. Поява нових технологій дозволилоширше використовувати поклади наявною у Франції руди, а недолік вугілля стимулювавбудівництво гідроелектростанцій. Великі успіхи були досягнуті в розвиткутранспортної мережі. У I872-190 I рр.. протяжність залізниць збільшилась у 2,5 рази.
Як і в інших країнах, у Франції відбувалосяактивне заснування нових компаній і в 1898 р. в ній налічувалося 6300акціонерних товариств. Концентрація виробництва на великих підприємствах прискорилаутворення промислових об'єднань, багатьом з яких вдалося встановитимонопольний контроль над базовими галузями промисловості. Так, вже в 1876 р.виник металургійний синдикат у Лонгві, що об'єднав 13 чавуноливарнихзаводів. У 80-ті роки були створені великі цукровий і гасовий картелі. Вавтомобільної промисловості країни XX в. лідирувала фірма Рено, а основні військові,металургійні, машинобудівні заводи, вугільні шахти опинилися підконтролем могутніх концернів Шнейдера і де Ванделями.
Тим не менш, до початку XX століття у Франції, як іперш, переважала легка промисловість з великою питомою вагою дрібнихпідприємств і ручного, ремісничої праці. Більше половини робітників країнитрудилися в майстернях з числом працівників до п'яти осіб, а Париж і Ліон залишалисяцентрами мануфактурного виробництва. В той час, як в інших країнах дрібні ісередні підприємства витіснялися великими, у Франції вони зберігалися, завдякитрадиційної спеціалізації з випуску предметів розкоші (тканин, білизни,косметики, ювелірних виробів). Завойовані за сторіччя позиції на ринку,висока репутація в країні і за її межами дозволили їм вистояти вконкурентній боротьбі.
Франція залишалася аграрно-індустріальноюкраїною, 40% її населення було зайнято в сільському господарстві. Французькареволюція XVIII в., знищивши феодальне землеволодіння, перетворила селян навільних землевласників. Але дроблення протягом століть селянськоївласності призвело до того, що в 1892 р. 85% всіх господарств становили дрібнінаділи від 1 до 10 гектарів. Причому багато хто з ділянок були закладені в банках іу лихварів, земельні борги досягали 20 млрд. франків. При такому положеннісправ селяни не могли купувати сучасну техніку і добрива, урожайність підФранції була однією з найнижчих в Європі, а конкуренція дешевогоамериканського хліба і падіння цін на ринку привели до затяжного аграрномукризі, яке тривало до початку XX століття. Тільки в 1862-1881 рр.. розорилося 270тисяч селянських господарств. Низькі доходи і купівельна спроможність селянзвужували внутрішній ринок, гальмували розвиток промисловості.
Залишаючиськраїною щодо відсталого сільського господарства і низьких темпів розвиткупромисловості, Франція в той же час була власником значногогрошового капіталу. Найбільші банки країни - Генеральне суспільство, Ліонськийкредит, Паризько-Нідерландський, Національна облікова контора - підпорядкувалифінансову систему країни, контролювали частину промисловості, зосередили всвоїх руках багаторічні заощадження різних верств населення.
Ріс вплив всесильної фінансової олігархії,виникла ще в період Другої імперії. Дві сотні найбільш багатих сімей, у томучислі Ротшильди, Берні, Мале, мали вирішальний вплив на економічну і навітьполітичне життя країни. Як стверджував син засновника банку В«Ліонськийкредит В»:В« Могутність Ротшильдів, як пізніше могутність де Ванделями, було вищезаконів В».
Величезні кошти, зібрані французькимибанками, лише частково використовувалися для розвитку вітчизняної економіки, такяк не давали тут досить високого прибутку. Більш вигідним був вивізкапіталу за кордон - до Росії, Іспанії, Австро-Угорщину, Туреччину, балканськідержави. При цьому на будівництво залізниць, заводів і шахт йшло небільше 20% вивозяться засобів. Левова їх частина надавалася європейськимкраїнам у формі довгострокових державних позик. До початку XX в. Франція щорокувивозила за кордон до півтора мільярдів франків, перетворюючись на європейськоголихваря. Зарубіжні інвестиції приносили їй не тільки прибуток, але іполітичних союзників. Держави-боржники, особливо Росія, булизмушені в світовій політиці рахуватися з інтересами свого кредитора.
2. Конституція Третьоїреспубліки. Внутрішня політика помірних республіканців
Хоча Франція була проголошена республікою ще 4Вересень 1870, питання про визначення її політичного ладу довго невирішувалося. Більшість у Національних зборах належало монархістам,монархістами були президенти країни Тьєр і змінив його Мак-Магон, нафранцузький престол претендували відразу три династії - Бурбони, Орлеан іБонапарти. В«Республікою без республіканцівВ» називали Францію в цей період.
Однак, країна, за словами Тьера, виявиласяВ«Значно більш республіканськи налаштованаВ», ніж вважали її правлячі кола;план реставрації монархії провалився. У 1875 р. більшістю в один голосНаціональні збори прийняли поправку до Конституції, яка остаточноузаконила у Франції республіканську форму правління.
За Конституції 1875 р. законодавча владабула ввірена парламенту - Національним зборам, який складався із двох палат:Палати депутатів і Сенату. Сенат обирався на 9 років і кожні три рокионовлювався на одну третину. Палата депутатів обиралася на 4 роки чоловіками,досягли 21 року і проживали у виборчому окрузі не менше півроку.Жінки, військовослужбовці, сезонні робітники, жителі колоній права голосу неотримали. Виконавча влада вручалася президенту, яке обирається Національнимзборами на 7 років, і уряду країни.
Конституціянаділила президента досить широкими повноваженнями, в тому числі правомзаконодавчої ініціативи, призначення на вищі цивільні і військовіпосади, розпуску нижньої палати. Але оскільки він о...
