План
1. Виникнення та особливостіутворення політичних партій в Росії
1.1 Історичні передумовивиникнення сучасної російської багатопартійності
1.2 Багатопартійність вдореволюційній Росії (90-і рр.. ХIX ст. - 1917 pp.). Її трансформація воднопартійну систему
2. Партії соціалістичної орієнтаціїі їх програми
3. Ліберально-буржуазні партії та їхпрограми
3.1 Кадети
3.2 Октябристи
4. Партіїконсервативно-охоронного напрямки
Список використаної літератури
1. Виникнення іособливості утворення політичних партій в Росії
1.1 Історичніпередумови виникнення сучасної російської багатопартійності
Партією називається такаорганізація, яка:
1) бореться за владуполітичними засобами;
2) виражає абопретендує на вираження політичних інтересів певних соціальних груп;
3) має чіткосформульовану програмну мету (проект розвитку суспільства);
4) має розгорнутоїорганізаційною структурою, в тому числі і на регіональному рівні.
Виходячи з цього, моментвиникнення багатопартійності як інституту громадянського суспільства взагальносвітовому масштабі слід віднести до досить пізнього часу - серединіХIХ століття. Існуючі до цього політичні угруповання були або клубами(Мали політичні програми, але не уявляли ніяких соціальних груп і неволоділи розгорнутими організаційними структурами) або корпоративними"Групами інтересів" (достатньо чітко виражали інтереси певнихсоціальних груп - не стільки політичні, скільки вузькокорпоративні, - але немали ні політичних програм, ні організаційних структур).
Виняток становилиорганізації, що виходили на авансцену політичної боротьби в періоди революцій.Вони володіли більшістю вищевказаних ознак (хоча і не в повній мірі),проте час їх існування було коротким - коли революції закінчувалися,ці організації втрачали як соціальну підтримку, так і свої оргструктури,які або розвалювалися під натиском внутрішніх протиріч, абознищувалися фізично політичними опонентами.
Виникнення багатопартійностіяк стійкого інституту політичного життя Західної Європи, тісно пов'язаногоз існуванням парламентаризму, було обумовлено виходом на політичнуарену нових соціальних сил в особі так званих "нижчих класів",перш за все - дрібної буржуазії і робітничого класу і в набагато меншому ступені -селянства, що був класом добуржуазну суспільства і в новому(Індустріальному, буржуазному) суспільстві приреченого на зникнення. Селянствоне було здатне до усвідомлення свого політичного інтересу, припускає нетільки розуміння своїх безпосередніх потреб, але і їх співвідношення з інтересамиінших соціальних груп.
В той же час"Нижчі класи" індустріального суспільства (робітничий клас, дрібнабуржуазія) до середини ХIХ століття вже досить добре усвідомлювали свої якщо неполітичні, то соціальні інтереси, проте як і раніше залишалисявідстороненими від безпосередньої участі в політичному житті. Саме цей"Зазор" між потребою у відстоюванні своїх політичних інтересіві відсутністю умов для її задоволення і створював благодатний грунт дляпояви позапарламентських організацій, що володіють всіма ознакамиполітичних партій.
Такі організації булистворені в Західній Європі в середині - другій половині ХIХ століття в рамкахсоціалістичного руху. Організаційне оформлення лівого флангуполітичного спектру країн Західної Європи поставило інші його частини переднеобхідністю вироблення власних політичних програм та створення розгорнутихорганізаційних структур.
Процес партійногобудівництва в країнах Західної Європи супроводжувався боротьбою за розширеннявиборчого права. При цьому спостерігалася відомого роду "зворотнапропорційність "між прогресом у розвитку представницьких органів,з одного боку, і партійних структур, з іншого. Чим більш сприятливими булиумови для участі тих чи інших соціальних груп в діяльностіпредставницьких органів, тим менш вираженою була їх потреба встворенні позапарламентських політичних структур.
1.2 Багатопартійність вдореволюційній Росії (90-і рр.. ХIX ст. - 1917 pp.). Її трансформація воднопартійну систему
Особливістю генезисубагатопартійності в дореволюційній Росії було те, що її становленнявідбувалося в умовах фактичної заборони на діяльність будь-яких незалежнихвід влади політичних організацій, а також повної відсутності яких би то небуло представницьких органів. Так як будь-які політичні організації моглибути тільки нелегальними, їх виникнення і подальший розвиток було можливотільки в тій частині політичного спектра, яка відрізнялася безумовноїопозиційністю до влади. Саме тому гегемонія соціалістичного рухув що стає російської багатопартійної системи була особливо яскраво виражена.
Першої російськоїполітичною організацією партійного типу слід вважати соціалістичну посвоїм ідейним установкам "Народну волю" (1870-ті - початок 1880 рр..),володіє як чіткої політичною програмою і відносно розвиненоюорганізаційною структурою, так і претензією на представництво політичнихінтересів певної соціальної групи - селянства. Її швидке зникненняз політичної арени зумовлювалося як зовнішніми (поліцейські репресії), такі внутрішніми причинами, полягає в утопічності ставки на представництвоінтересів селянства - класу, за своєю природою далекого від політики інездатного до усвідомленої захисті своїх інтересів на національному рівні(Реально "Народна воля" спиралася, звичайно ж, не на селянство, ана дуже вузький шар різночинної інтелігенції).
Нарешті, обравши вЯк основний метод своєї діяльності індивідуальний терор,"Народна воля" вступила в боротьбу на полі, де її противник володівбезумовною перевагою, і тим самим прирекла себе на повне знищення.
У 90-ті роки ХІХ століттяпроцес утворення політичних організацій соціалістичної орієнтаціїперетворився на стійку тенденцію. Нові організації претендували напредставництво інтересів уже не селянства, а промислового пролетаріату,і хоча їх реальною опорою і раніше була в основному Різночиннаінтелігенція, однак зв'язку соціал-демократичних організацій з промисловимиробочими все більш розширювалися.
До кінця ХIX - початку XXвв. тенденція до об'єднання розрізнених соціал-демократичних і неонародніческіхгруп (прямих спадкоємців "Народної волі", що претендували вже навираження політичних інтересів усього "трудового народу", тобто іселянства і робітничого класу одночасно) вилилася в утворення повноціннихпартій - Російської соціал-демократичної робітничої партії (1898-1903 рр..) таПартії соціалістів-революціонерів (1901-06 рр..), А також ряду соціалістичнихпартій в національних губерніях Російської імперії (Дашнакцутюн у Вірменії,Білоруської соціалістичної громади та ін.)
Організаційнеоформлення лівого флангу дало поштовх аналогічним процесам у центріполітичного спектру - з'явилися ліберальні "Союз визволення" іСоюз земців-конституціоналістів, на основі яких пізніше була створена кадетськапартія. Нарешті, перша російська революція, одним з головних досягненьякої стало введення в Росії ряду громадянських свобод і скликання законодавчоїДержавної Думи (Маніфест від 17 жовтня 1905 р.), поклала початок появі лояльних по відношенню до правлячого політичного режиму організаційяк монархічної, так і ліберально-консервативної орієнтації. Тим самиморганізаційне оформлення політичного спектру дореволюційній Росії, аразом з ним і становлення багатопартійної системи, було завершено.
Для російськоїбагатопартійності, в тому вигляді, в якому вона склалася в роки першої російськоїреволюції, було характерно наступне:
1) наявність сильного іорганізованого лівого флангу, налаштованого непримиренно по відношенню не тількидо самодержавства, але і до "центру", тобто лібералам;
2) численність, алекрайня організаційна аморфність правого флангу;
3) швидке зростаннядосить пухкого ліберального "центру", права частина якоговідкрито тяжіла до угоди з властями, а ліва намагалася балансувати між вкрайлівими і в...
