План
Введення
Глава 1. Виникнення ірозвиток Османської імперії
1.1 Початок османськихзавоювань в Малій Азії
1.2 Військові походи наБaлkaнax
1.3 ПадінняКонстантинополя. Мехмед II
Глава 2. Перетворення всвітову державу
2.1 Шляхи і методиОсманської експанціі
2.2 Султанська влада і імперськіамбіції
2.3 Перетворення Османськоїімперії у світову державу
Глава 3. Розвитоккультури в перші століття Османської епохи
Висновок
Список літератури
Додаток
Введення
Актуальність. 700-річчя османської державності (1299-1999) -подія, відзначене ООН і по-різному зустрінуте громадськістю та вченимирізних країн. Залишимо осторонь гострі політичні оцінки і ретроспекціїтенденційного характеру, які в надлишку з'явилися в зв'язку з цією - умовної- Датою.
Європа ще не охолола від хрестових походів, як зі Сходу потягнулообпалювати жаром нових воєн. Спочатку біля кордонів втомленою Візантії, а потім і далі- На запилених дорогах Балкан, потоптаних хрестоносцями, з'явилися мовчазнісмагляві вершники. У другій половині XIII - початку XIV в. на півостровіМала Азія, чи інакше в Анатолії, початку складатися нова держава - Османськаімперія. Її становлення, як вся специфіка цивілізаційного типу, була безпосередньопов'язана з військово-міграційними процесами.
Суть справи в тому, що друга (після сельджуків) хвиля переселеннятюркського етносу в Малу Азію з далеких просторів Центральної Азії булаініційована потужним тиском татаро-монгольського вторгнення; потік цей як бирозбився на декілька напрямів.
Частина сил під загальноприйнятим умовною назвою татаро-монгольськихвійськ кинулася в напрямку роздроблених, ослаблених міжусобицямисхіднослов'янських князівств, розташованих на захід від Волги. Незабаромтатаро-монголи підкорили майже всю Давню Русь.
Інша частина сил вторгнення рушила через Іран і Середню Азію понапрямку до Середземного моря. Вони як би гнали перед собою хвилірозрізнених і нечисленних, але войовничих тюркських племен. В1243 татаро-монголи розгромили в Малій Азії війська Сельджукидів. Доцього ж часу їх війська розбили і київських князів. Встановити в Малій Азіїтаку ж централізовану систему влади, як на Русі, татаро-монгольськіполководці не змогли. І сил не вистачило, і Візантія ще досить міцнотрималася, та й Іран залишався в тилу просувалися на захід військ.
У Західної і Центральної Анатолії склалося майже 20 дрібнихкнязівств, лише формально визнавали васальну залежність від монгольськихправителів, залишилися далеко на сході, в серці Центральної Азії. Цікнязівства, або Бейлик (від слова "бей" - правитель) населяливідступили під натиском військ Чингізхана і його наступників кочові тюрки іосілі ще раніше в Анатолії кочові і напівкочові племена тюркського кореня.
Племена говорили на одному, з діалектального відмінностями мовою, буливідрізані Ордою від стала недосяжною батьківщини - далекого Туркестану.Природним станом їх були збройна мобільність чоловіків і військово-кочовийв цілому спосіб життя. Частина вільних або мимовільних переселенців воювала один зодним і з сусідами - візантійцями, греками, вірменами, персами, арабами; іншітеж боролися, але більше займалися землеробством і пасли худобу. Ті й іншігрупи тюркських переселенців заміняли один одного в загальному цивілізаційномупотоці. Об'єднувало і воїнів, і пастухів-хліборобів загальна свідомість: щобвижити в чужих землях, треба було міцно триматися за побратима-сусіда і добреволодіти зброєю.
Виділяються вмілі військові вожді - еміри, бей, бродячіпроповідники - дервіші, ісламські (мусульманські) керівники - баба(Буквально - батько), або шейхи. - Вожді: світські - еміри, тобто"Веліли", і релігійні "батьки" об'єднували своїхвойовничих побратимів силою зброї й силою переконання - слова. Навколо емірівсклалися дружини воїнів, фактично професіоналів. А куди направити гарячогоскакуна й гострий, вигнутий, як серп молодого місяця, клинок з блакитним сталі- На це вказували вожді релігійні. Будь-яка війна з "невірними", тобтолюдьми іншої віри, була справою цілком богоугодною і дуже вигідним. Сталийпротистояння всьому інакоустроенному, інакше газават ("переможнідії за віру "), як системна якість допомогло вижити найбільшкомпактному, міцному Бейлик на північному заході Малої Азії.
Тут правил перший незалежний бей по імені Осман (1288-1324). Відйого імені держава стала називатися Османська держава, а пізнішепо-західному - імперія - і проживали тут турки-османи. Воно проіснувало якмонархія (султанат) до 1922 р., тобто безперервно і при одній і тій же османськоїдинастії, що вельми раритетно для світової історії, майже 700 років!
Сам Осман і його найближчі спадкоємці Орхан (1314-1362) Мурад I(1362-1389) і Баязид I (1389-1402) були людьми особисто дуже хоробрими іумілими в бою (інакше який приклад воїнам?), надзвичайно діяльними, енергійнимиі розважливими в політиці. При цьому вони вміли точно прораховувати своє місце внавколишньому світі, чужорідному в етнічному, соціальному і культурно-релігійномусенсах.
перше, беї османідов взяли за приклад життя пророка Мухаммеда ійого праведних сподвижників - халіфів, які за життя лише одного поколіннямечем і Кораном створили Великий Арабський халіфат. "Ми правимо, минаказуємо, - вважали вони, - значить, і ми відзначені милістю Аллаха! "
друге, і це було не менш важливо, їх володіння, тобто їх Бейлик,опинився далеко від ординських намісників-баскаків, настільки ж нещадних в Азії,як і на Русі. Сусідство Візантії, яка спочатку прихильно дивилася нанових войовничих сусідів-турків, як би отгородивших Візантію і від арабів, івід ординців, перші османські правителі, або султани, використали з вигодоюдля себе. [1]
Вони хотіли і вміли вчитися. Усьому - і військової справи у досвідченоївеликої держави "ромеїв" Візантії, в першу чергу. Крім того,турки переймали досвід тисячолітнього керування державою, мистецтвавізантійської тонкої, побудованої на розвідці та особистих спадкоємних зв'язкахдипломатії, а також налагодженої століттями організації землеробських робіт вАнатолії, житниці стародавнього світу, яка вигодувала хетів і допотопні цивілізації.Якщо десь затвердилася сильна влада і розкинулися гладкі поля, то туди інаправлять свої кибитки все нові й нові переселенці з тюрских племен. Вонивливалися в османський Бейлик, створювали по сусідству з османідов своїпоселення, які згодом, коли добровільно, а коли хитрістю абозброєю, приєднувалися до Бейлик. Нетерпимість до суперників, фанатичнаспрямованість до підпорядкування всього інакшими, неосманского, були закладені вгенотипі молодої державної системи.
До початку 50-х років XIV в. турки-османи вже напували своїх конейу водах Босфору, жадібно поглядаючи на поки неприступний візантійськийКонстантинополь. Вони зміцнилися в м. Бруса (Бурса), у колись багатихвізантійських містах Нікея (Изник) і Нікомедія (Ізміт). Далі, за протоками Босфорі Дарданелли, простягалися багаті і вічно конфліктували балканські землі.Османи чекали свого часу, готувалися до потужного ривка в Східну Європу,зміцнювали, не формулюючи такий постулат, свою соціально-економічну систему ідержавний устрій. В основі економічної і політичної організаціїосманідов лежала військово-ленна система.
Закладена при перших султанів династії Османів, ця система сталастрижнем османського держави і одночасно - основою і втіленням потужноїбойової організації, три століття поспіль здійснювала розповсюдження іутримання османського панування в Азії, Північній Африці та на Балканах.
Вивченню історії османської імперії присвячені праці багатьох учених,особливо можна виділити праці Петросян Ю. А., Непомнін О. Є., Гасратян М. А.,Орешкова С. Ф., Єремєєв Д. Є., Ірміяева Т. Ю. та багатьох інших. [2]
Метою моєї роботи є висвітлити процес становлення та розвиткуОсманської Імперії.
Для вирішення цієї мети мною поставлені ...
