Причини поразок Радянського Союзу і ЧервоноїАрмії в перший період Великої Вітчизняної війни
Суперечка про причини поразок Радянського Союзу і Червоної Армії вперший період Великої Вітчизняної війни підтверджує стару тезу про те, щоісторія - це політика, перекинута в минуле.
Спочатку причинами поразок були названі раптовістьнападу, вирішальну перевагу нацистської Німеччини в силах і засобах, атакож злочинна недбалість командування Західного фронту. Неважко зрозуміти, щотака постановка питання знімала відповідальність за те, що сталося з вищогорадянського керівництва, в тому числі і з І.В. Сталіна.
У період В«відлигиВ» останній пункт був змінений - тепер взлочинної недбалості звинувачувався сам Сталін, який допустив неготовність країни таармії до німецького нападу. Знову ж, цілком зрозуміло, що це знімаловідповідальність з військових - в тому числі і з тих, які до 1960-м рокам зайняликерівні пости не тільки в армії, але і в державі.
Нині, в епоху плюралізму, історики остаточно поділилися на тритабори. Одні стверджують, що основні причини поразок були чисто військові -слабкість і недоразвернутость Червоної Армії, перевага противника в технічномуоснащенні, маневреності та рівні управління. Інші, з цифрами в руках заперечуючинаявність у Вермахту скільки б то не було істотної переваги, головнимипричинами називають сталінські репресії, бездарність керівництва Червоної Арміїі небажання радянського солдата воювати за В«кривавий більшовицький режимВ».
Третя версія на тлі перших двох виглядає найбільш оригінальною -вона припускає, що армія до війни була готова і цілком боєздатна, репресіїтільки оздоровили її, а причиною поразки стало те, що Гітлер всього лишевипередив Сталіна, вдаривши першим. Ця версія однаковою мірою влаштовує якВ«ЗахідниківВ» (ми хотіли завоювати Європу!), Так і В«патріотівВ» (і ми її трохибуло не вибороли!), що і забезпечило їй незаслужено широку популярність вмасах. Проте з тієї ж причини ця версія виявляється найменшсамостійної, надаючи аргументи (як правило, засновані наемоційних оцінках) то однієї, то іншої сторони, тому як незалежнаявище її розглядати не можна.
Повернемося до перших двох версіями. Очевидно, що кожна з них необмежується аналізом подій 1941 р., а виводить з нього оцінку всієї історіїнашої країни в XX столітті, а також можливих шляхів її майбутнього розвитку. Адже нідля кого не секрет, що перемога у Великій Вітчизняній війні досісприймається як видатна заслуга Радянського Союзу і соціалістичноголаду (а опосередковано - і І.В. Сталіна). Доказ того, що при іншійвлади та іншому ладі перемоги можна було досягти значно меншимизусиллями і з меншим числом жертв (або ж цієї перемоги взагалі не довелося бдосягати), одночасно виявляється вагомим аргументом у сучаснійполітичній боротьбі.
Підкреслимо - саме по собі склалося цілком природно,так було завжди і у всіх країнах, починаючи з античних часів. Для істориканормально мати ті чи інші переконання, а тим більше природно любити своюкраїну і прагнути виправдати чи хоча б пояснити ті чи інші її дії.
Ненормальною якраз ситуація, коли історик прагне викривати ітаврувати минуле своєї Батьківщини, не намагаючись навіть розібратися в причинах тих чиінших подій, а тим паче називає своїх співвітчизників В«рабамиВ» і В«бидломВ».Втім, і подібна ситуація аж ніяк не унікальна, в різний час вонаскладалася в різних країнах і зазвичай свідчить про найглибшуполітичному та духовному кризу і розкол у суспільстві.
Знову ж таки, це не означає, що минуле будь-якої країни у викладі їїісториків обов'язково має бути ясним і однозначним. Але слід визнати, щоісторики (як, втім, і представники інших соціальних наук) діляться не заполітичним поглядам і переконанням, а з наукової сумлінності. Поганийісторик стане підганяти факти під заздалегідь сформовану концепцію, або ігноруючивибиваються з неї дані, або замінюючи їх В«зручнимиВ», що підтверджують йогозаздалегідь заготовлені висновки (благо з найбільш гострих історичних теміснує масив публікацій, цілком достатній, щоб викопати в ньомунебудь підходяще). Хороший історик буде прагнути використовувати у своємуаналізі всю сукупність доступних йому фактів, включаючи навіть неприємні, і впідсумку коректувати концепцію відповідно до наявної у нього картиною.
І в цьому плані чесний опонентзавжди переважніше союзника-демагога - адже він дає не тільки об'єктивніцифри і факти, але й аналіз, тобто їжу для думки і власних висновків.
жаль, ситуація В«політичного замовленняВ» робить спокусливимвикористовувати в історичній науці методи політичної агітації, замінивши аналіз фактів їх тлумаченням. Причомутлумаченням гранично спрощеним, розрахованим на В«електоратВ». 11-а заповідьвідомого американського теоретика нацизму Девіда Лейна говорить: В«Правда невимагає довгого роз'яснення В». Сиріч - чим простіше і примітивніше пояснення, тимкраще воно буде сприйнято широкою публікою.
жаль, використанням спрощених пояснень справа не обмежується.Іноді доходить і до прямих фальсифікацій. Найбільш відомою є історія зпромовою Сталіна, нібито виголосив їм на секретному засіданні Політбюро 19серпня 1939 р. у цій промові Сталін відверто розкрив план провокування новоїсвітової війни, в якій європейські держави повинні були знесилити себе.
28 листопада того ж року запис цієї промови була опублікованафранцузьким інформаційним агентством В«ГавасВ» як В«документ, отриманий зМоскви через Женеву від джерела, яке заслуговує абсолютної довіри В». НаПротягом якогось часу він не отримав особливого резонансу, однак після 22червня 1941 р. В«промова СталінаВ» була кілька разів опублікована в вішістскойФранції і в нейтральній Швейцарії, причому щоразу в новому викладі, більшвідповідному В«вимогам моментуВ». Були уточнені і канали її появи -нібито женевський кореспондент агентства В«ГавасВ» Анрі Рюффье чи то отримав її вдрукованому вигляді від якогось неназваного В«високопоставленої особиВ», чи то записавїї зі слів цього самого обличчя в Женеві 27 листопада 1939
У роки війни В«промова СталінаВ» активно використовувалася нацистськоюпропагандою, але після 1945 р. інтерес до неї вичерпався - як через сумнівнурепутації Рюффье, так і через відсутність будь-яких доказів їїдостовірності. Проте все змінилося в 1994 р., коли історик Т. С. Бушуєва оголосила. (В 12-му номері журналу В«Новий світВ»), що В«в секретних трофейних фондахОсобливої вЂ‹вЂ‹архіву СРСР В»нею була виявлена ​​запис промови Сталіна, зробленаневідомою особою французькою мовою.
В«Новий світВ» - не академічний джерело, тим більше що публікаціяБушуєвої являла собою рецензію на книги Віктора Суворова. Однак меншніж через рік В«промова СталінаВ» була введена в науковий обіг істориком В. Л.Дорошенко на історичному семінарі в Новосибірську в доповіді В«Сталінськапровокація Другої світової війни В»; в тому ж році доповідь Дорошенко бувпередрукований в московському збірнику «³йна 1939-1945: два підходиВ» під редакцієювідомого історика перебудовних часів Юрія Афанасьєва. При цьому сам Афанасьєвпідтвердив достовірність мовлення, посилаючись на якийсь В«джерелознавчих аналізВ».Трохи пізніше В«відкриттяВ» Бушуєвої було використано істориком Д. Г. Наджафова,прямо (тобто без розбору достовірності та посилань на будь-який аналіз)який заявив про знайдений в радянських архівах документальному підтвердженніповідомлення агентства В«ГавасВ».
Якщо Бушуєва хоча б послалася на В«трофейний фондВ», то ніДорошенко, ні Афанасьєв, ні Наджафов про це навіть не згадали. І тим більшеніким не було згадано, що документ був знайдений у фонді 2-го бюро французькогоГенштабу, виконаний на офіційному бланку військового відомства Віші і забезпечений всітим же стандартним приміткою про отримання з В«надійного джерелаВ» - івдобавок зазначенням використовувати його в пропагандистських цілях 1 .
Посилання на російський архів і авторитет В«виконроба перебудовиВ»Афанасьєва миттєво зі...