План
Введення.
1.Розвиток Росії на початку ХХ століття і основні передумови революції
1.1Соціально-економічний розвиток Росії на початку ХХ століття.
1.2Політичні рухи в Росії на початку ХХ століття
1.3Формування політичних партій в Росії на початку ХХ століття
1.4Основні передумови революції і її завдання
2.Етапи першої російської революції (1905-1907 рр..)
2.1Перший етап революції
2.2Другий етап революції
2.3Третій етап революції
3.Причини поразки революції та її наслідки
Висновок
Списоквикористаної літератури
Додаток
Введення
У різний час через революції пройшли всівеликі держави і багато країн світу. У наші дні революції відбуваються набагаторідше, ніж в XX в., і не супроводжуються вже тривалими івеликомасштабними громадянськими війнами, які загрожували б справжніми техногеннимиі гуманітарними катастрофами. Тим не менш, прогнозуючи розвиток подій вновому, XXI в., політологи і фахівці в області конфліктологіїцілком допускають, що людство ще не раз може зіткнутися зреволюційними вибухами на етносоціальної та політичному грунті в самих різнихкуточках Земної кулі, включаючи і Росію. Бо там, де невдоволення народуіснуючим ладом досягає якоїсь критичної позначки, а у правлячих кіл невистачає мудрості і гнучкості, щоб своєчасно провести досить радикальніреформи, за справу зазвичай беруться революціонери.
На початку XX в. революціяприйшла і в Росію, довгий час залишалася оплотом європейського легітимізму іприкладом політичної і соціальної стабільності. Першу російську революцію1905-1907 рр.. прийнято вважати першим етапом становлення в Росії нової системиз капіталістичною економікою і парламентським політичним режимом, тобтопочатком перебудови всієї суспільної системи. Тому вивчення причин інаслідків першої російської революції являє собою цікавий і актуальнийу всі часи об'єкт дослідження.
Дослідженням причин і наслідків першогоросійської революції присвячено безліч праць російських авторів, особливоплідні були роботи радянських часів, проте вони відзначені глибокимивнутрішніми протиріччями, оскільки Принцип комуністичної партійності,яким зобов'язані були керуватися всі радянські суспільствознавці, неминучеприводив до появи в історичних працях знаменитої В«фігури замовчуванняВ» ввідносно подій, явищ і окремих осіб, не вписувалися в ленінськуконцепцію революції.
1. Розвиток Росії на початку ХХ століття іосновні передумови революції
Сьогодні вже не викликає сумніву, що нарубежі XIX-XX ст. перед Росією, як і перед багатьма іншимикраїнами світу, стояли три головні завдання: перехід від традиційного суспільства доіндустріального та подолання соціокультурної відсталості, лібералізаціяполітичного режиму, визнання і дотримання основних прав людини ігромадянина. За словами одного з найбільших реформаторів імператорської РосіїС.Ю. Вітте, в той час вже не можна було В«вести політику середніх віків; колинарод робиться, принаймні, в частині своїй, свідомим, неможливо вестиполітику явно несправедливого заохочення привілейованого меншини за рахунокбільшості. Політики і правителі, які цього не розуміють, готуютьреволюцію, яка вибухає при першому випадку, коли правителі ці втрачаютьсвій престиж і силу В». Саме за цим сценарієм і розвивалися події в Росії.
Цілком очевидно, що революція не буладля Росії громом серед ясного неба і її виникнення не можна пояснити тількипідривною роботою революціонерів і лібералів і тим більше підступами іноземнійВ«ЗакулісиВ». Ні бідність народу, ні відсталість країни самі по собі ще недостатнідля того, щоб в ній почався революційний переворот. Щоб кинутися в йоговир, мільйони людей повинні усвідомити свою бідність, приниження,безправ'я і відсталість, а для цього необхідні час, відповіднаінформація, умілі керівники і, нарешті, якийсь психологічний поштовх, колидо людей приходить розуміння нестерпності існуючого стану речей. ІРосія не була тут винятком.
Визрівання передумов революції носилохарактер дуже тривалого органічного процесу, причому в XIXв. самодержавної влади ще вдавалося успішно захищатися від будь-яких спробпохитнути вікові підвалини Російської імперії [12].
1.1 Соціально-економічний розвитокРосії на початку ХХ століття
З індустріалізацією промисловості всоціальному ладі Росії стали складатися нові класи капіталістичногосуспільства - буржуазія і пролетаріат, відбувалося посилення політичних амбіційбуржуазії і суспільна роль робітничого класу.
В результаті в Росії до початку ХХ століттясклалися такі основні класи суспільства:
- дворяни (1,4% населення) - займалиключові пости в центральних і місцевих органах управління, володіли великоюземельним фондом;
- духовенство (0,5%) - не платило податків,не несло військову повинність, церква мала в своєму розпорядженні значним майном(Земельним і нерухомим), духовенство ідейно обслуговувало самодержавство і стежилоза моральним станом суспільства;
- козацтво (2,5%) - военнослужілоестан, що охороняло кордони держави і є соціальною опороюсамодержавства, у вільний час козаки обробляли землю, вони користувалисябезплатним медичним обслуговуванням та навчанням;
- чиновництво - було неоднорідним посвоїм майновим станом і ролі в державному житті: оклади вищоїбюрократії (міністри, сенатори ...) набагато перевершували заробіток дрібнихслужбовців;
- буржуазія - поступово ставалапровідною силою в економіці країни, однак її чисельність була невелика (1,5млн), в політичній системі Росії буржуазія відігравала незначну роль: вонане виробила єдиних політичних вимог;
- селяни (77%) - були основним податнимі найбільш безправним станом, вони не могли вільно розпоряджатися своїминаділами і платили викупні платежі, піддавалися тілесним покаранням [9];
- пролетаріат (робітники) - формувався зарахунок вихідців з найбідніших верств різних станів (міщан, селян) - до початкуХХ століття його чисельність становила 13 млн. осіб, з них тільки 2,8 млн.були кадровими робітниками. Умови праці та побуту робітників були вкрай важкими:найнижча заробітна плата, найтриваліший робочий день (11-14годин), погані житлові умови, відсутність політичних свобод і захисту їхінтересів [2];
- інтелігенція (вчені, письменники, юристи,лікарі, художники ...) - поповнювалася з усіх станів, не мала спільних економічнихі політичних інтересів.
Таким чином, на початку ХХ століття в Росіїсклалося безліч станів населення, причому більшість з них - селяни іробітники - практично не володіли свободами і правами.
В економічному плані, незважаючи на те, щоросійська промисловість зробила в епоху імперіалізму безсумнівні кроки по шляхуекономічного прогресу, в господарстві імперії накопичилися очевидні протиріччяі диспропорції. Перекачування коштів із села, а також зростання числа найманихробочих в результаті скасування кріпосного права дозволили Росії створити потужнуважку і видобувну промисловість і по виробництву деяких важливих видівпродукції наблизитися до передових капіталістичним країнам. Разом з тимспостерігалося невідповідність зростання добувної та важкої промисловості і зростаннялегкої промисловості, що залишилася на рівні дрібних підприємств. Крім того,кидалася в очі явна диспропорція між форсованим розвитком капіталізмув промисловості і наявністю залишків колишньої напівфеодальної системи в сільськомугосподарстві [3].
1.2 Політичні рухи в Росії впочатку ХХ століття
Микола II (1894-1917) зійшовна престол у віці 26 років. Він отримав чудове виховання і освіту,проте не мав широким державним кругозором і не був досить добрепідготовлений до управління величезною країною в кризовий період її історії. Сутьвнутрішньої політики уряду Миколи II складалася втому, щоб не поступитися основними самодержавними принципами і в той же часзняти соціальну напруженість у країні.
<...
