Реферат Об'єднання Італії (1848-1870гг.)

- дослідити підйомдемократичного руху в Центральній Італії та Венеції;

- проаналізувати Італіюв період об'єднання.

Таким чином, за допомогоюпоставленої мети і завдань можна правильно проаналізувати об'єднання Італії вперіод 1848-1840р.

Глава 1. Революція і об'єднаннякоролівства (1848-1870р.)

1.1 Назріванняреволюційної кризи

На початку XIX століття італійське національно-визвольний рух і рух об'єднання формуються в два політичних течії. Одне з них революційне, припускало залучення широких народних мас у боротьбу за національне визволення і об'єднання країни, формувалося навколо групи інтелігентів і буржуа, що входять в підпільний рух "Молода Італія", керовану Дж. Мадзіні. Концепція Дж. Мадзіні припускала об'єднання країни за допомогою народної революції в єдину і незалежну демократичну республіку.

Однак вимога передати поміщицьку землю селянам Дж. Мадзіні не підтримав, ніж була ослаблена в значній мірі "Молода Італія" і її прихильники. Інша течія об'єднувало великих торговців, підприємців, поміщиків. Вони підтримували видного політичного діяча Кавура, котрий виступав з ідеєю об'єднання країни і реформ під керівництвом Савойської династії при повному неучасть народу в політичній боротьбі. Це праве крило національно-визвольного руху під час революції 1848-1849 рр.., Виступило в союзі з реакційними феодальними групами. Ці фактори в поєднанні з контрреволюційною інтервенцією європейських держав (Франції, Австрії та ін) привели до поразки революції 1848 рр.. і відновленню дореволюційних порядків на всій території країни. Лише П'ємонт, знову зберігши незалежність і отримавши Конституцію 1848 р. приступив до прискореного розвитку економіки - будувалися нові фабрики і заводи, прокладалися залізниці і т.п. Ліберальні кола в інших італійських державах стали орієнтуватися на Савойскую монархію, що проводила антиавстрійського політику. Демократичні сили не змогли виробити єдиної близької сподіванням народу, програми, а частина з них в ім'я єдності в боротьбі за об'єднання Італії, схилялася до відмови від вимоги встановлення республіканської форми правління.

Вирішальним етапом об'єднання Італії стали революційні події 1859-1860 рр.. У ці роки звільняються від австрійської окупації і ліквідують монархії Ломбардія, Парма, Тоскана, а проведені в них плебісцити узаконюють приєднання цих держав до П'ємонту. У 1861 році "Сардінське королівство" трансформувалося в єдине "Італійське королівство".

У 1846-1847 рр.. в Італії виявилися ознаки насувається революції. Голод і позбавлення народних мас - наслідок неврожаїв 1846-1847 рр.. і європейського економічної кризи - викликали хвилювання міського і сільського люду, який протестував проти дорожнечі, спекуляції хлібом і безробіття. Ліберально-буржуазна опозиція наполегливо вимагала проведення перетворень. Стривожені наростала бродінням правителі Папської держави, Сардинського королівства і Тоскани приступили до проведення обмежених реформ, щоб послабити бурхливо разраставшееся народний рух. Обраний влітку 1846 р. на папський престол Пій IX оголосив амністію політичним в'язням і емігрантам, заснував консультативну раду за участю світських осіб, послабив цензуру та дозволив сформувати національну гвардію. Восени 1847 р. з ініціативи Пія IX між цими трьома державами було укладено угоду про створення Митного союзу. Поворот в позиції папства викликав в Італії тріумфування, ліберали поспішили оголосити папу вождем національного руху. У Тоскані та Сардинського королівства було дозволено видавати політичні газети, уряд Турина ввело на місцях виборні муніципалітети, кілька вдосконалило судову систему.

Всупереч надіям монархів зроблені поступки не послабили народного руху, воно навіть набуло ще більшого розмаху. У багатьох місцях страйкували робітники і поденники, в Центральній Італії робітничі виступали з вимогами В«права на працюВ» та В«організації праціВ», в Римі наприкінці 1847 р. хвилювання луддітского типу охопило сукнарів. Частішали масові патріотичні, антиавстрійські демонстрації, їх учасники несли зелено-біло-червоні прапори - символ свободи і незалежності Італії. З осені 1847 загострилася обстановка в Ломбардії. Щоб висловити свій протест проти іноземного панування, жителі Мілана відмовилися в початку 1848 р. купувати тютюн, монополія на продаж якого належала Австрії. Справа дійшла до кривавих сутичок з поліцією і військами. Були вбиті та поранені. Патріотичні маніфестації в Мілані викликали широкий відгук у всій країні. Обурення проти іноземних гнобителів проривалося назовні в Тоскані, папських володіннях і П'ємонті. На Півдні королівським військам довелося придушувати спробу повстання в Калабрії. Італія була на порозі революції.

1.2 Перший етап революції (січень-серпень 1848 р.)

Війна за незалежність. 12 січня спалахнуло повстання на острові Сицилія, яке поклало початок італійської революції. Повстання стало відповіддю на політику неаполітанських Бурбонів, які ущемляють інтереси різних верств сицилійців, які, як і в 1820 р., піднялися на боротьбу за незалежність від Неаполітанського королівства. Близько двох тижнів городяни Палермо билися з 10-тисячним королівським військом і змусили його відступити. Незабаром весь острів, за винятком фортеці Мессіни, опинився в руках повсталих. Буржуазні ліберали, які очолили тимчасовий уряд в Палермо, хотіли відновити (в оновленому вигляді) сицилійську конституцію 1812 р., оголошує самостійність острова, і включити його в подальшому в федерацію італійських держав.

Известия про події в Сицилії викликали повстання в сусідньому з Неаполем районі. Сама столиця була охоплена бурхливими демонстраціями, і налякані влади не посміли їх розігнати. Король Фердинанд II поспішив звільнити політичних ув'язнених, утворив міністерство з помірних лібералів, а в кінці січня, прагнучи вгамувати народні хвилювання, оголосив про дарування конституції.

Під впливом революції на Півдні головним гаслом громадського руху в більшості італійських держав стало введення конституцій. Натиск ліберальної буржуазії і потужні народні маніфестації дозволили протягом лютого - березня домогтися введення конституцій в Тоскані, Сардинського королівства і Папському державі. Всі ці конституції, подібно неаполітанської, були складені за зразком французької конституції 1830 р. і носили досить обмежений характер. Вони надавали сильну владу монархів, вводили двопалатний п...