Зміст
Введення
1. Польсько-Литовський період і Україна
1.1 Висновок Люблінської унії в 1569 році
1.2 Положення України в період унії
Висновок
Бібліографія
Введення
Торкаючись теми про західній частиніУкраїни в історії, слід розуміти своєрідність розвитку цієї частини. Так якрозвиток цього краю відбувалося трохи під іншим кутом, на відміну відсхідної (так як Україна більшу частину часу була розділена і перебувала вскладі інших держав). То відблиски розвитку або знаходження України в складірізних князівств дали про себе знати.
У тому числі перебування України вскладі Польсько-Литовського князівства, ознаменувало положення її в той період.
1. Польсько-Литовський період і Україна
Польсько-Литовський період абоепоха починається з двох різних країн таких як Литва та Польща. Це древняісторія, яка включає безпосередньо і історію України. Так як вона маєсобою кордон Польщу, то й історія України була дуже пов'язана з цимдержавою. Але в історії існує поділ на епохи і тому перебуванняУкраїна під владою інших князівств знаменує і період в історії України.
Після нападу кочівників вXIII-XIV, на Півночі над Балтикою утворилася нова державна організація- Литва. Яка об'єднувала не лише свої землі, але і робила наступу набілоруські, а також на українські землі.
У середині XIII, після того якутворилося Литовська держава, князь литовський Мендовг (1230г) зайняв Новгородок,що призвело до зіткнення з Данилом Романовичем, але в 1254 році був укладенийсвіт і вони навіть поріднилися: Мендовг віддав свою дочку за сина Данила. Алеміжусобна війна привела Литву до розпаду. І вдруге об'єднав її в 1316році Гедимін, отримавши білоруські і українські землі. Так починався новийперіод в історії, який ознаменував подальше України, а також визначав їїположення на той момент. Гедимін намагався налагодити відносини з князями тихземель, які взяв, тобто для поліпшення міцності своєї держави. Вінробив це через одруження своїх дітей з дітьми князів. Також сприявзміцненню української культури в Литві.
Так почалася тривала історія,яка через певний період мала вплив на Україну і яканаправила хід української історії в той період.
1.1 Висновок Люблінської унії в 1569 році
З'єднання Литви з Польщею водну державу, яке відбулося на сеймі в Любліні було викликано черезпобоювання польсько-католицької партії, що Литва, із припиненням в особіСигізмунда-Августа литовсько-польської династії Ягеллонів, відокремиться від Польщі. Питанняпро унію обговорювалося ще на варшавському сеймі 1563-64 рр.., на якому корольвідрікся від своїх спадкових прав на Литовська держава на користь польськоїкорони; тут же був виданий "варшавський рецесії", що послужив основоюподальших переговорів. Литовські магнати були проти унії, не бажаючи втратитиспадкових прав засідання в королівській раді і в той же час допуститипоширення на зем'ян і бояр прав польської шляхти; боялися вони, крім того,напливу поляків. У 1565 р. глава литовської партії Микола Чорний Радзивілл помері литовська опозиція ослабла. На 23 грудня 1568, після різних дрібнихсеймів, був скликаний великий, або вальний, сейм у Любліні, але литвини з'їжджалисядуже неохоче і повільно, і відкриття сейму відбулося лише 10 січня 1569 ПредставникиЛитви поставили свої умови: загальний сейм для вибору короля на кордоні Литви іПольщі, коронування короля у Вільно литовської короною, скликання сеймів попереміннов Литві та Польщі, призначення на посади в Литві лише її уродженців. Ціумови викликали сильні заперечення з польського боку, і жодне з них не булоприйнято. Польський проект унії був складений єп. краківським Падневскім. Йогоумови були: обрання та коронування в одній Польщі, один вальний сейм, сенат,також монета. Ця розбіжність змусило литовських послів спочатку засідатиокремо, а в кінці лютого без всякого оповіщення раптово виїхати з Любліна. Видаленняїх не мало бажаного впливу на короля і польських послів, які вдалисятепер до заходів різким і незаконним: сейм (майже виключно з поляків) вирішиввідокремити від Литви Волинь і Полісся і "возз'єднати" їх з Польщею.
Незважаючи на протести литовськихсенаторів і незадоволення частини населення, ця міра була приведена ввиконання і королівські універсали загрозою відібрання маєтків змусилисенаторів і послів цих земель повернутися в Люблін.5 квітня. на сейм сталолитовське посольство, просячи скасування універсалів, "відрізував у Литвикрила ", і знову вказуючи на раніше даровані Литві привілеї; ціпрохання були відхилені, причому особливо старанно проти них виступали послизнову приєднаного Поліського воєводства, раділи придбання "польськихвольностей ". Протягом травня присягнули королю представники Волині. Литовськіпосли тим часом знову повернулися на сейм, відповідали на вимоги польськоїсторони лише благаннями і нарешті 27 червня висловили згоду на всі пунктизапропонованої з польського боку унії, просячи лише про пом'якшення деякихвираженій.1 липня 1569 відбулася урочиста присяга обох сторін; деякіприватні питання зайняли ще близько місяця, при чому багато суперечок було черезрозподілу. 12 серпня сейм закінчився. На ньому в останній раз булиміські представники (2 від Кракова); тут же здійснилося остаточнерозпадання сейму на дві палати - сенаторського і посольську; посольська чишляхетська демократія, з цього часу виступає з явними претензіями напереважне значення в державі. "1 липня 1569 року в місті ЛюблініАктом Об'єднавчого Сейму усіх станів Польської Корони і Великого князівстваЛитовського було проголошено утворення Речі Посполитої - федеративноїдержави "двох народів", які зливалися в В«єдине нерозривнетіло ".
1.2 Положення України в період унії
З утвердженням Люблінської уніїзакінчується литовсько-російський період в історії України. Це трохи іншийперіод (як і всі) дає розуміння того що Україні необхідно мати своєнезалежне існування і процвітання держави, але на жаль вона немала свого суверенного становища на той момент.
Люблінська унія 1569 року сталадля українців подією великого значення. Українські землі у складі Польськоїкорони мали такі адміністративні одиниці: воєводства Руське, Белзького,Подільське, Волинське, Братславское, Київське, також Чернігівське. У нихдіяв "Литовський статут" і була російська мова панівним, алейого витісняли польська і латинська. У соціальній структурі панів-магнатів буловирівняне зі шляхтою. Українську шляхту вирівняли в правах з польською. Також зприходом польської шляхти відбуваються значні зміни в релігії, населеннянамагалися направити прийняти католицтво.
Але все-таки з новими польськимипорядками покращилося становище міського населення. А найбільше потерпілосільське населення. Воно втратило право на землю, була збільшена панщина (в XVIстолітті на Волині досягала трьох днів на тиждень). Був обмежений перехід від одноговласника до іншого.
Наступ польськогоуряду і шляхти на українські землі для покатоличення, з одного бокуі соціального поневолення, з іншого, викликало відсіч українського народу. А такожпроти цього почало контрнаступ козацтво. Але мало магнатів захищало своювіру, національність і культуру. Все це дало свій поштовх до того, щоб боротисяза незалежність протягом багатьох років. Ця боротьба тривала дуже тривалий часі сходить до часів Богдана Хмельницького. Що говорить про те, як довготривало управління князівства Литовського, і як довго народ хотів незалежності свогодержави.
Висновок
Отже, торкнувшись теми проЛюблінської Унії, відразу думаєш про те, що Україна була лише тільки полемуправління двох держав, які разом створили велику князівство. Адже за великимрахунком унія створена між Польщею і Литвою була вирішенням своїх політичнихпроблем, але ніяк Україна не входила в поле цих інтересів.
Тобто українське життябудувалася на польському зразку і була ополячити. Це як би повна перебудовазверху донизу, не залишає каменя на камені особистої культури і незалежності. Повністюбули відкинуті всі елементи українські. Перебуваючи у складі князівства, в Українібула змінена вся структура, як політичне, соціальне так і релігійнеположення. Україна була під владою, і вона бажала свого незалежногоположення, а також боролася за нього дуже тривалий час, але ніяк не малайого до теперішнього часу.
Бібліографія
1. Грушевський Михайло. Ілюстрованаісторія України. - К: МП "Левада", 1995. - 696с.: Іл
2. Жуковський А., Субтельний О. Нарисісторії України. -Л, 1992. - 230С.
