Реферат
ІНДІЯ В РАННЄ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
План:
1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЖИТТЯ ІНДІЇ ДО ПОЧАТКУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.
2. АГРАРНІ ВІДНОСИНИ У IV-VI ст.
3. Общинно-кастовій СИСТЕМА.
4. РОЗПАД ДЕРЖАВИ Гупти та ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ Харша.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЖИТТЯ ІНДІЇ ДО ПОЧАТКУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Епоха Гуптів в індійській історії відзначає перехід від давнини до середньовіччя. У III в. розпадається держава Кушан, охоплювало в пору розквіту всю західну половину Північної Індії, і держава Сатаваханов на Декані. Деякий час в Індії існують тільки державні утворення, що мали місцеве значення. Але на початку IV ст. син дрібного удільного князя Чандрагупта об'єднав під своєю владою значну частину долини Гангу і зробив своєю столицею древню Паталіпутре. У 320 р. він оголосив себе імператором, прийнявши титул В«великий цар над царямиВ». Син засновника династії Самудрагупта (бл. 330-380) став наймогутнішим государем в Індії того часу. На рубежі IV-V ст. імперія Гуптів, розширивши свої кордону до Аравійського моря, досягла найбільшого блиску і могутності. Індійська легендарна традиція пов'язує з іменем тодішнього правителя держави Чандрагуптой II діяльність низки великих поетів, у Зокрема Калідаси, хоча насправді ці поети не жили при дворі Чандрагупти II і не були навіть його сучасниками.
Гуптскую епоху зберігала деякі риси подібності з попередніми періодами індійської історії, але разом з тим мала і ряд важливих відмінностей. Перш за все, залишився незмінним вогнищевий, або оазисне, тип розселення найбільш розвинених індійських народів - носіїв цивілізації. Велика спільність людей групувалася навколо, міського центру, до околиць цієї області населення ставало рідше, далі йшла зона, зайнята лише рідкісними групами відсталих племен; це були величезні лісові масиви або великі пустельні області, що відокремлювали даний вогнище цивілізації від сусідніх. У рідкісних випадках одна така спільність безпосередньо межувала з іншого. Примітно, що таке положення існувало в найбільш розвиненої частини Індії - Долині Гангу - ще в першій половині VII в. (За відомостями китайського мандрівника Сюань Цзана). Лише в небагатьох областях поряд з головним містом існували один-два інших, що мали другорядне значення.
Як і в давнину, поруч з цивілізованими товариствами існували примітивні племена мисливців і збирачів, деякі з них лише переходили до підсічно-вогневого землеробства і скотарству. Більш розвинені з племен досягали стадії розкладання первісно - общинного ладу, військової демократії і в деяких випадках створювали свої державні утворення. Такі племена представляли військову небезпеку для сусідів, а іноді підкоряли собі розвинені області. Досягнувши рівня державності і поділу на класи, ці народи включалися в загальне русло індійської цивілізації, межі якої поступово розширювалися: жителі окраїнних селищі вирубували ліси, піднімали цілину і витісняли відсталі племена з їх колишніх місць проживання. Частина цих племен підпорядковувалася, поповнюючи соціальні низи індійського суспільства.
Але і розвинені народи Індії суттєво різнилися між собою за рівнем соціального устрою, особливостям господарства, культури. Так, в степових і напівпустельних районах Раджастхана і Сінда велике значення мало скотарство. Весь уклад життя скотарських племен був іншим, ніж у суспільствах, заснованих на розвиненому землеробстві. Протягом раннього середньовіччя через непомірного випасу худоби великі площі в Раджастхане перетворилися на пустелю і роль скотарства там впала. Деякі скотарські племена відомі також в західній частині долини Гангу (Наприклад, Ахіри): тут пасовища поступово скорочувалися в міру освоєння території землеробами.
З кінця I тисячоліття до н. е.. широке поширення набули посухостійкі зернові культури - різні види проса. Це дозволило більш активно освоювати савани Декана, де є хороші, близькі за якістю до чорнозему грунту, але випадає мало опадів.
У вологих, достатньо забезпечених опадами районах головною продовольчою культурою був рис. За більшої частини рисівники обмежувалися регулюванням стоку води з полів під час дощового сезону, але в ряді місць вдавалися до будівництва зрошувальних споруд. У раннє середньовіччя окремі іригаційні споруди були побудовані в прибережній смузі (Коромандельський берег) від гирл Годаварі і Кришни до дельти р.. Кавері. У районах з середньою зволоженістю основний злакової культурою була пшениця, а також ячмінь, просо, бобові. Подекуди в зручних для цього місцях застосовувалося штучне зрошення з ариків, ставків та колодязів, але якщо говорити про Індію в цілому, то роль іригації була дуже невелика і землеробство було в основному суходільні.
Розвиток сільського господарства відображало зростання продуктивних сил Індії при переході від давнини до середньовіччю: освоювалися нові території, широке поширення отримували ті сорти домашніх рослин, які були відібрані і поліпшені в ході їх культивування, удосконалювалися прийоми землеробства, найбільш доцільні в місцевих умовах.
Ще більш помітний прогрес у ремеслі і торгівлі. Про нього свідчить великий експорт у Передню Азію і Середземномор'я як дорогих, так і дешевих бавовняних тканин з Гуджарата. Експортні тканини вироблялися також в Мальві і областях долини Гангу. У Римську імперію і країни Передньої Азії вивозили велику кількість індійської сталі, яка користувалася підвищеним попитом, цукор і навіть зерно. Згідно римським джерелам з імперії в перші століття нової ери на Схід щорічно витікало дорогоцінних металів на суму 100 млн. сестерцій (срібна монета), з них в Індію - 50 млн. сестерцій. Правда, з падінням Римської імперії торгівля Індії з Переднім Сходом і Європою різко скоротилася і стала відновлюватися лише з VII-VIII ст.
Занепад торгівлі з Заходом компенсувався бурхливим розвитком торгівлі з Південно-Східною Азією, яка прийняла широкий характер в III-IV ст. н. е.. У країни цього регіону вивозили в основному ремісничі вироби, особливо тканини. У торгівлі активно брали участь Бенгалія, Орісса, Тамілнад, а також внутрішні райони Північної Індії. Разом з купцями туди відправлялися військові загони, ремісники, слуги. Ці індійці нерідко селилися в приморських районах і зіграли важливу роль в складення в Південно-Східній Азії низки так званих В«індіанізірованнихВ» держав, культура яких формувалася під великим впливом індійської цивілізації.
Про зростання продуктивних сил Індії свідчить і збільшення чисельності населення країни та його щільності в розвинених районах. За припущеннями істориків, на рубежі нової ери населення Індії навряд чи перевищувало 25 млн. чоловік, а до кінця I тисячоліття нової ери воно становило вже 50 млн. Маси продуктивного населення створювали великий обсяг матеріальних цінностей. Обмежений рівень життєвих потреб індійських трудівників в умовах тропічного і субтропічного клімату дозволяв експлуататорам встановлювати високу норму відчужуваного додаткового продукту. Все це давало можливість значних накопичень багатства в руках правителів, аристократії, багатих купців, що в свою чергу стимулювало попит на предмети розкоші, витвори мистецтва, створювало умови для розвитку культури, яка обслуговує потреби вищих верств суспільства (елітарної культури). Однією з рис переходу від давнини до середньовіччя була наступність у розвитку культури та міського життя. У містах концентрувалися майстерні ремісники, торговці, аристократія, що складаються на службі у неї воїни, інтелігенція, челядь, міські низи, обслуговуючі різноманітні потреби городян дріб'язкові торговці, пекарі та різного роду ремісники, що спеціалізуються на дешевих виробах, носильники, прачки і інші працівники.
АГРАРНІ ВІДНОСИНИ В IV -...
