КОНТРОЛЬНА РОБОТА
за курсом В«Держава і правоВ»
Зміст
1. Родоплемінна організація
2. Соціальне становище населення Стародавнього Риму
3. Реформи Сервія Тулія
Список використаних джерел
1. Родоплемінна організація
На думку багатьох сучасних істориків, в Римі напередодні його переходу до цивілізації і державності панував родовий (гентільних) лад. При цьому, як вважає Покровський, вже в найдавнішу епоху його історії ми не знаходимо в ньому чистого родового ладу, тобто ладу, в якому пологи були б суверенними, незалежні від якої б то не було вищої організації [1]. Вже на порозі своєї історії Рим є громадою.
Римлянами вважалися лише ті, хто входив у родові (гентільних) підрозділи, що включали в себе три триби, 30 курій (по 10 у кожній трибе) і 300 родів (по 10 у кожній курії).
Найважливішим з цих підрозділів були курії, включали в себе тільки чоловіків. Вони мали власних керівників Куріон, свої релігійні культи і місця для зібрань. По куріях голосувало народні збори куріатні коміції (кожна курія мала один голос), скликались народне ополчення, велися списки громадян.
У курії входили екзогамний пологи, члени яких вели своє походження від спільного предка і, крім особистого імені (наприклад, Гай, Луцій або Публій), носили загальне родове ім'я (наприклад, Юлій, Марцій або Корнелій). З часом пологи могли розділятися на окремі гілки, які позначає третину ім'ям, так званим родовим прізвищем (наприклад, Цезар, Сципіон або Катон). Римський рід складався не з кровних родичів, як при класичному родовому ладі, а з окремих сімей прізвищ, тому на насправді являв собою скоріше клан, ніж рід в строгому сенсі цього слова.
Найменше родових слідів було в області політичних відносин. Навпаки, в інших відносинах значення роду було ще велике, перш за все, рід зберігав усе своє значення як союз релігійний: члени роду були пов'язані єдністю релігійного культу. У зв'язку з цим здійснювався моральний контроль роду над своїми співчленами: рід стежив за чистотою звичаїв, міг видавати пов'язані сюди постанови, накладати на винних сочленов ті або інші покарання аж до повного відлучення і т.д.
Родичі повинні були допомагати один одному в біді, вони могли мати спільне майно і успадковувати один одному за відсутності прямих спадкоємців.
На чолі римської громади стояли правителі, називалися царями, але несхожі на монархів більш пізніх епох. Римський цар був верховним жерцем, головним суддею та командувачем армії. Символами його обширної влади, яка називалася імперій, були почесна варта з охоронців (Лікторів), які одягали призначалися для прочуханки пучки прутів з уткнутими в них сокирами (фаски), царський трон із золота і слонової кістки, який називався курульне крісло, а також піднесення (трибунал), звідки цар, сидячи на троні, віддавав накази і вершив суд.
Однак значні рішення цар міг приймати лише відповідно до звичаю і думкою членів ради старійшин (сенату), куди входили 300 найвпливовіших та заслужених римлян, що називалися батьками. Причому найбільш важливі рішення повинні були, очевидно, отримувати санкцію народного зборів (куріатні коміцій).
Царська влада не передавалася в спадщину. Після смерті чергового царя його наступника призначали сенатори, а потім стверджували повноправні члени римської громади шляхом голосування у куріатні коміцій, а також самі боги, чию волю, римляни дізнавалися за допомогою птіцегаданій (ауспіцій).
2. Соціальне становище населення Стародавнього Риму
У Римі цього часу поряд з рядовими общинниками, яких називали плебеями або плебсом (буквально ті, кого багато), були багаті і впливові аристократи-патриції (буквально батьківські), які вважали себе нащадками перших римських сенаторів.
Плебеї, не належачи до жодного з патриціанських сімейств, були, проте, юридично самостійними, хоча й неповноправним. Вони визнавалися самостійними членами громадянського суспільства, і в області цивільних прав (по майну) дорівнювали патриціїв; при цьому, правда, шлюби між патриціями і плебеями визнаються незаконними. Часті скарги плебеїв на те, що боргові зобов'язання патриціям гнітять їх, показують, що між патриціями і плебеями могли існувати юридичні відносини і що плебеї могли самостійно, в своїй особі, шукати і відповідати на суді. Це останнє відмінність в особливості істотно.
Будучи в області приватних цивільних відносин правоздатними, плебеї не мали ніяких прав в області відносин політичних. Перебуваючи поза патриціанської родової організації, вони не брали участь в народних зборах і тому залишалися чужими політичного життя громади.
Інститут клієнтели грав в римському суспільстві дуже важливу роль протягом всієї його історії. У ранньому Римі клієнтами ставали люди, що опинилися з тих чи інших причин поза своєї сім'ї, роду і громади. Це могли бути чужинці, які переселилися в Рим, раби, відпущені на свободу, підвладні домочадці, звільнені домовладики-під батьківською влади (емансиповані), тобто вигнані з родини. Для того щоб вижити, їм не залишалося нічого іншого, як знайти собі впливового і багатого покровителя та оборонця, який міг би замінити їм батька і домовладики. У Римі такий покровитель називався патроном (від pater батько). Він вводив клієнта в свій рід, давав йому своє ім'я, надавав йому наділ землі і захист у разі необхідності. У відповідь клієнт був зобов'язаний стати таким же слухняним і покірним по відношенню до патрону, як син по відношенню до батька. Він виконував всі доручення патрона, робив йому подарунки і приношення, супроводжував його в разі потреби в подорожі і на війну.
Відносини патронату-клієнтели були спадковими і грунтувалися на понятті вірність (fides). Порушення зобов'язань, що зв'язують патрона і клієнта, розглядалося як посягання на основи світопорядку. За старовинним римським звичаєм, з часом отримав силу закону, патрон, зрадив свого клієнта, піддавався прокляттю і присвячувався підземним богам, тобто фактично оголошувався поза законом.
Земельні ділянки, якими патриції наділяли своїх клієнтів, як правило, належали до особливого земельного фонду, що належав всій римській громаді і називалася, тому суспільне поле (ager publicus). Рим в царський період вів успішні війни з сусідами, постійно розширюючи свої володіння. Відвойована у ворогів земля зазвичай включалася до складу громадської поля.
Користуючись своїм становищем в громаді, патриції захоплювали великі наділи на громадському полі і володіли ними на правах спадкової оренди. Така практика називалася в Римі окупацією землі. Інститут окупації посилював економічну та політичну могутність римської патриціанської знаті. Її головним оплотом був сенат, що складався в основному з представників найвпливовіших патриціанських родин.
Плебеї, позбавлені можливості користуватися наділами на громадському полі, в масі своїй страждали від малоземелля. У посушливі роки, щоб не загинути від голоду, їм доводилося залазити в борги до багатих патриціям на самих кабальних умовах. Ті, хто не міг вчасно розплатитися з боргами, втрачали не тільки майно, але і свободу. В якості безправних кабальних працівників вони трудилися в господарстві кредиторів і, якщо не були в стані своєю працею виплатити борг з відсотками, то могли бути продані в рабство до чужоземцям. Правда, і серед плебеїв з часом з'являються заможні активні люди, здатні боротися за свої права.
3. Реформи Сервія Тулія
Як було зазначено вище, давньоримський суспільний і державний лад був цілком розрахований на корінних, споконвічних жителів громади, спирався на їх родову організацію. Пізніші переселенці, плебеї, стоячи поза патриціанських родових зв'язків, сто...
