Федеральне агентство вищої та середньої освіти
ГОУ ВПО В«Марійський Державний Університет В»
Кафедра регіональної історії
Реферат на тему:
"Дипломатія Київської Русі "
Йошкар - Ола, 2009
Введення
В«Кожному історичному типу класового суспільства В», - наголошується в курсіВ« Міжнародного права В», відповідає свій тип держави і права. Це відноситься і до міжнародному праву, зародження якого безпосередньо пов'язане з виникненням держави і здійсненням їх зовнішніх функцій. Точно так само і зародження давньоруської дипломатії слід розглядати в органічному зв'язку з розвитком державності того часу, а також зі становленням міжнародної дипломатичної практики раннього середньовіччя.
Що мається на увазі під зародженням дипломатичної системи Стародавньої Русі? Перш за все, утримання дипломатичних переговорів і дипломатичних угод, розширення кола і ступінь значущості піднімаються в них політичних питань; залучення в сферу дипломатичної активності Русі все більшої кількості держав і народів; генезис форм дипломатичних переговорів і угод, розвиток супроводжуючих їх процедур, обрядів, відображають певною мірою як зміст, так і форму переговорів і угод; зародження і розвиток посольської служби як такої, тобто перетворення посольств в постійний інструмент зовнішньополітичної діяльності давньоруської держави, зміна характеру складу посольств, а також їх представництва, складання перших постійних В«кадрівВ» посольської служби.
Історія розвитку дипломатії Давньої Русі досліджувалася і досліджується багатьма істориками, лінгвістами. Подіям 860 р. - першому російському нападу на Константинополь і подальшим за ним дипломатичним переговорам русів з греками - присвячені спеціальні роботи вітчизняних дореволюційних учених А. Пападопуло - Керемевса, Х.М Лопарева, В.Г. Василівського, західного історика А.А. Васильєва, який хоча і вважав, що під Константинополем з'явилася В«варязькаВ» Русь, але всю канву подій виклав з наукової скрупульозністю.
Русскому посольству в Константинополь і імперію франків в 838-839 рр.. приділив увагу історик А. Рязановських, який доводить, як і деякі вітчизняні вчені, приналежність посольства слов'янському Київському державі. Відносинам Русі з Візантією, договорами Русі з греками 907, 911, 944, 971 рр.. присвятили в XIX в. спеціальні роботи Н.А. Лаврівський, І.І. Срезневський, В.В. Сокольський, А. Дмитрієв; на початку XX ст. - А.В. Лонгинов, Д.М. Мейчік та ін
Відносини стародавньої Русі зі Сходом і деякі аспекти давньоруської зовнішньої політики в цьому регіоні рассмітрелі дореволюційні сходознавці Б.А. Дорн, В.В. Григор'єв, А.Я. Гаркаві, а також радянські історики В.В. Бартольді, Б.Н. Заходер, А.Ю. Якубовський, Н.Я. Статевий, В.М. Бейліс, М.І. Артамонов та ін
Організації давньоруської дипломатії присвячені невеликі розділи в роботах радянських істориків міжнародного права Ф.И. Кожевников, Д.Б. Левіна та інших, а також в узагальнюючому праці В«Курс міжнародного праваВ».
Важливе значення для досліджуваної теми мають праці західних візантіністов К. Неймана, Ф. Дельгера, Д. Оболенського і Д. Мілляра.
В історіографії, як вітчизняної, так і зарубіжної, лише дві роботи присвячені комплексному дослідженню всіх тих аспектів в історії давньої Русі, які розглядаються в якості свідчень поступального розвитку російської дипломатичної служби, - це монографії М.В. Левченко та В.Т. Пашуто.
Що вважати джерелом по темі? Відповісти на це питання не настільки вже важко, так як весь коло джерел добре відомий фахівцям, неодноразово використовувався ними, в тому числі і при аналізі зовнішньополітичних і окремих дипломатичних аспектів історії стародавньої Русі.
Дані про перших дипломатичних контактах слов'яно - русів у VII-IX ст. міститься в житіях грецьких святих Стефана Сурозького і Георгія Амастридського. Про посольських контактах Русі з Візантією та фракійської імперією в 838 -839 рр.. мається лише короткий запис у Бертинских хроніці.
В«СвійВ» коло джерел у таких зовнішньополітичних і дипломатичних сюжетів, як похід Русі на Константинополь у 860 р., що пішли за ним російсько - візантійські переговори і російсько - візантійський мирний договір. Це відомі проповіді константинопольського патріарха Фотія, його В«Окружне посланняВ» східним архієпископам і твори, що належать перу біографа патріарха Ігнатія Микити Пафлагонскім і венеціанського хроніста Іоанна Диякона. Сюди ж відноситься і пам'ятник агіографічної літератури В«Слово на положення ризи Богородиці у Влахернах В», в якому, на думку ряду вчених, також йдеться про події 860 р. короткі згадки про ці ж події містяться в працях продовжувача Феофана, і зокрема у праці В«життя імператора ВасиляВ», дані події знайшли відображення в грецьких хроніках Симеона Логофета і продовжувача Георгія Амартола, пізніших хроніках Скілізи і Зонари, в російських літописах. Як бачимо, коло джерел лише по цій темі досить просторе, хоча в більшості своїй кожне з повідомлень вельми стисло, фрагментарно.
Дослідження російсько-угорської угоди кінця IX ст. зроблено на основі паралельного аналізу опублікованій російською мовою В.П. Шушарін частини угорської анонімної хроніки XI в. і відомостей В«Повісті временних літВ».
Джерелами з історії російсько - візантійської війни 941-944 рр.. є грецьке житіє Василія Нового, повідомлення кремонських єпископа Ліутпранд, чий звіт про посольстві в Константинополь містить свідчення про напад російської раті на Візантію, ряд грецьких хронік, але в основному - дані В«Повісті временних літВ», містить оригінальне опис російсько - візантійських переговорів на Дунаї, історію обміну посольствами між Руссю і Візантією і текст російсько - візантійського договору 944 р.
Відомості про російських походах в Закавказзі в IX-X ст. і про дипломатичної активності русів у зв'язку з цими подіями містяться в працях східних авторів Ібн - Ісфендійара, ал-Мас'уді, Ібн - Мискавейха і ряду інших.
Деякі із згаданих подій знайшли багаторазове повторення у візантійських хроніках - Симеона Логофета, продовжувача Георгія Амартола, Скилица, Зонари та інших в російських літописних зведеннях, висхідних до найдавніших літописних традицій, таких, як В«Новгородський перший літопис старшого і молодшого ізводівВ», В«Літописець Переяславля - Суздальського В»,В« Троїцький літопис В», і деяких інших. Це зажадало паралельного аналізу російських літописних текстів і відомостей візантійських хронік та інших повідомлень візантійських і західних авторів.
Зрозуміло, такий источниковедческий калейдоскоп неможливо охарактеризувати однозначно. Тому джерела аналізуються у відповідності з конкретними дипломатичними сюжетами, а характер аналізу залежить від ступеня вивченості та доброякісності джерела.
Зародження давньоруської дипломатії VI - IX вв. Перші звістки про дипломатичній практиці східних слов'ян відносяться до V-VI ст. н.е. і містяться у візантійських джерелах. Ця практика зароджувалася в ході тривалого протиборства племінних союзів склавинів і антів з Візантійською імперією. візантійські автори повідомляють про постійні набіги склавинів і антів на володіння імперії в V-VI ст. про почався потужному тиску склавинського світу на Балкани з початку VI ст. У Прокопія Кесарійського є відомості про рейди антів у Фракію, про регулярні вторгненнях склавинів і антів за Дунай і про тяжке положенні балканських володінь Візантії. Починаючи з 527 р., за даними Прокопія, склавини й анти регулярно здійснювали набіги на володіння імперії, переходили Дунай, спустошували Ілліріка, захоплювали жителів в полон і т.п. Під час слов'яно-візантійської війни 550 - 551 рр.. слов'яни підступили до Константинополя. В кінці VI в. вони зробили кілька спроб оволодіти візантійською столицею.
...
