МІНІСТЕРСТВО АГЕНТСТВО ПО ОСВІТІ
Курсова робота
з дисципліни В«Історія РосіїВ»
на тему: В«Дисидентство в СРСРВ»
Зміст
Глава 1 Види дисидентських рухів у СРСР ...................................... 5
В§ 1 Поняття дисидентства в СРСР ....................................................... 5
В§ 2 Дисидентські організації 1950х-1980х рр. ......................................... 8
Глава 2 Товариство, влада, дисиденти ................................................ 18
В§ 1 Правовий відповідальність за В«інакомисленняВ» в СРСР .......................... 18
В§ 2 Вплив дисидентів на суспільство і влада ....................................... 19
Введення
Незгодні з суспільно-політичним устроєм того чи іншої держави були завжди. Були вони всередині країни і за її межами. Їх незгода виражалося різноманітними формами - від критики до насильницького повалення влади. Відмінною особливістю дисидентства було те, що, їх засобом боротьби з державним ладом, як правило, було слово.
Дослідження такого явища як дисидентство - актуально. Діяльність дисидентів і результати цієї діяльності оцінюються неоднозначно. Цьому сприяє неоднорідність представників дисидентства СРСР, а також суб'єктивний підхід багатьох авторів, що описують дане суспільне явище. Історику всебічне дослідження дисидентства дозволяє глибше розглянути закономірності російської історичної системи.
Існує велика кількість історичних і історіографічних джерел з даної теми: вітчизняна та зарубіжна література, листування, публіцистика, документи державних органів, мемуари, аудіо та відео інтерв'ю.
Історія дисидентства міститься в наукових і літературних працях Алексєєвої Л.М. , Амальрік А.А. , Буковського В.К., Сахарова А.Д. - активних учасників дисидентського руху СРСР, а також у ряді робіт інших авторів, у тому числі зарубіжних.
Мета даної курсової роботи - виявлення особливостей виникнення дисидентського руху та закономірностей функціонування в радянському суспільстві.
Завдання:
1) визначити види дисидентських рухів у СРСР в 1950х-1980х рр..;
2) вказати відповідальність за інакомислення в СРСР;
3) розглянути взаємини влади і дисидентів.
Об'єкт дослідження - радянська держава і суспільство 1950х-1980х рр..
Предмет дослідження - дисидентство як суспільно-політичне явище
Глава 1. Види дисидентських рухів у СРСР
В§ 1 Поняття дисидентства
Згідно сучасним визначенням дисиденти - (від лат. dissidens - незгідний), 1) у країнах, де державною релігією є католицизм або протестантизм, віруючі-християни, не дотримуються пануючого віросповідання. У переносному значенні - інакодумці. 2) Назва учасників руху проти тоталітарного режиму в колишніх соціалістичних країнах з кін. 1950-х рр.. Дисиденти в різних формах виступають за дотримання прав і свобод людини і громадянина (правозахисники), проти переслідування інакомислення, протестували проти введення радянських військ в Чехословаччину (1968) та Афганістан (1979). Дисиденти зазнавали репресій з боку влади, багато були засуджені за сфабрикованими звинуваченнями в шпигунстві, державній зраді і т. п., примусово поміщені в психіатричні лічниці ("каральна психіатрія"), вислані або змушені емігрувати (В. І. Буковський, П. Г. Григоренко, А. Д. Сахаров, А. І. Солженіцин та ін) [3, с.45].
Людмила Алексєєва у своїй В«Історії інокомислія в СРСРВ» розділяє руху В«інокомислящіхВ» на: національні, релігійні і цивільні. Починаючи опис з національних рухів, вона заявляє в передмові: В«Я почала з національних рухів не тільки тому, що вони - найбільш широкі і найбільш традиційні, але й тому, що виникли вони раніше більшості релігійних і набагато раніше цивільних В»[1, с.4]. Їй виділені: Українське національний рух, Литовське національно-релігійний рух, Естонське національно - демократичний рух, Латвійське, Вірменське, Грузинське національний рух, Кримсько-татарське рух за повернення в Крим, рух Месхі за виїзд на батьківщину, Єврейський рух за виїзд до Ізраїлю, рух радянських німців за виїзд у ФРН, Русское національний рух. Так початок опозиційних настроїв в Україні, на думку Алексєєвої, пов'язане з проведеної радянською владою колективізацією. Вона вказує, що Починаючи з 30-х років, на Україні ведеться послідовна політика русифікації , Спрямована на витіснення української мови російською у всіх областях суспільного життя, і збільшення частки російського населення в містах і промислових центрах. Національні рухи переважно були зосереджені в західній частині України, а демократичні - у східній. Даний історіографічний джерело вимагає критичного ставлення.
Вся інтерпретація історичних фактів у Алексєєвої спрямована на дискредитацію радянської влади і діяльності КДБ. Недивно адже по визнанню самого автора - робота була написана за грантом Держдепартаменту США як В«довідковеВ» посібник. Тим не менше в книзі перераховані реально існували руху, тому вона становить цінність для дослідження. Іншим слабким місцем цього автора є те, що під дисидентами розуміється лише одна з його форм - правозахисний рух. За думку Вдовіна А.І. : В«Такий підхід по суті, не дозволяє ні виявити специфіку цього феномена, ні визначити хронологічні рамки дисидентського руху В»[4, с.202]. А.А.Данілов розглядаючи феномен дисидентства виділяє наступні періоди руху:
1) 1965-1972гг.-від справи Синявського і Ю. Даніеля до початку цілеспрямованої боротьби з рухом КДБ;
2) 1973-1974гг. характеризуються автором як період кризи руху;
3) 1974-1975гг. автор називає етапом В«широкого міжнародного визнання В»;
4) 1976-1981гг - гельсінська період [12, с.296].
У даній періодизації також змішуються В«правозахиснеВ» і дисидентський рух.
Представляє інтерес монографія доктора історичних наук Олександра Владленовича Шубіна В«Дисиденти, неформали і свобода в СРСРВ» (Віче, 2008). Серйозним кроком вперед у порівнянні з багатьма іншими дослідженнями проблеми стала спроба розглянути явище ширше кордонів власне дисидентських кіл, але у зв'язку з суспільно-політичною активністю в різних її проявах. Всупереч переважаючим в історіографії історії СРСР 1945-1984 років думок, А.В. Шубін виходить з того, що Радянський Союз після сталінської епохи вже не являв собою таке тоталітарна держава, яка здійснює всеохоплюючий ідеологічний контроль над життям широких верств населення. Політичний устрій Радянського Союзу цього періоду характеризується А.В. Шубіним як авторитарний режим при концентрації влади в руках представників бюрократичної еліти. На думку автора, цей режим уже не здійснював повномасштабного ідеологічного контролю над духовним життям громадян, що виявляється у творчості, і допускав певний рівень політичної та культурної свободи в рамках дій, які не ведуть до руйнування стабільного функціонування політичної системи, але головне - не руйнують авторитет правлячої еліти на міжнародній арені. А.В.Шубін виділяє такі групи дисидентів як: демократичні соціалісти, марксисти-ленінці, анархісти, ліберальні демократи-західники, російські консерватори - націоналісти, сталіністи.
Відмітними особливостями зародження дисидентського руху в СРСР у 50-ті роки є підпільна (прихована від властей) діяльність і використання такої можливості для мобілізації прихильників і пропаганди опозиційних ідей і програм, як В«тамвидавіВ» і В«самвидавВ». [4, с.203]
Таким чином, дисидентом міг бути визначений будь громадянин СРСР, незгідний із проведеною внутрішньої чи зовнішньої політикою держави і виражає свій незгоду відкрито або приховано.
В§ 2 Дисидентські організації 1950 х-1980 рр.
До перших проявів легального дисидентства в літературному середовищі можна віднести книгу В. Дудінцева "Не хлібом єдиним "(1956), виступ К. Паустовського в її захист, виступ О. Бер...
