Теми рефератів
> Авіація та космонавтика > Банківська справа > Безпека життєдіяльності > Біографії > Біологія > Біологія і хімія > Біржова справа > Ботаніка та сільське гос-во > Бухгалтерський облік і аудит > Військова кафедра > Географія
> Геодезія > Геологія > Держава та право > Журналістика > Видавнича справа та поліграфія > Іноземна мова > Інформатика > Інформатика, програмування > Історія > Історія техніки
> Комунікації і зв'язок > Краєзнавство та етнографія > Короткий зміст творів > Кулінарія > Культура та мистецтво > Культурологія > Зарубіжна література > Російська мова > Маркетинг > Математика > Медицина, здоров'я > Медичні науки > Міжнародні відносини > Менеджмент > Москвоведение > Музика > Податки, оподаткування > Наука і техніка > Решта реферати > Педагогіка > Політологія > Право > Право, юриспруденція > Промисловість, виробництво > Психологія > Педагогіка > Радіоелектроніка > Реклама > Релігія і міфологія > Сексологія > Соціологія > Будівництво > Митна система > Технологія > Транспорт > Фізика > Фізкультура і спорт > Філософія > Фінансові науки > Хімія > Екологія > Економіка > Економіко-математичне моделювання > Етика > Юриспруденція > Мовознавство > Мовознавство, філологія > Контакти
Українські реферати та твори » История » Боротьба за звільнення Луганщини в роки Великої Вітчизняної війни

Реферат Боротьба за звільнення Луганщини в роки Великої Вітчизняної війни

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний економічний університет


РЕФЕРАТ

На тему: В«Боротьба за звільнення Луганщини в роки Великої Вітчизняної війни В»


Виконала

Студентка I курсу

Ф-ту МіМ

Якуніна Марія


р. Харків -200 6


Звільнення Луганщини, самої східної області України, в роки Великої Вітчизняної війни з'явилася ключем до звільнення всієї України. При цьому стає зрозумілим, що звільнення стало результатом не тільки перемог на фронтах, але і самовідданої праці жителів області до захоплення і відразу ж після звільнення області, робота на потреби фронту евакуйованих підприємств, мужня боротьба підпільників і партизанських загонів. Тільки всі ці сили, стислі в єдиний кулак, дозволили домогтися перемоги над ворогом.

У ніч на 22 червня 1941 року Радянський союз перевів стрілки своїх годин на воєнний час. В«Вставай страна огромная, вставай на смертний бій ...В» Під тривожно - закличні звуки пісні, що народилися в перші ж дні війни, разом з усією країною піднімалася на відсіч ворогові трудова Луганщина.

Прямо з мітингів, що відбулися в той пам'ятний недільний день в цехах заводів і фабрик, ошатних шахт, в колгоспах і радгоспах, тисячі їх учасників поспішили у військкомати з проханням про негайну відправку на фронт. Першими серед них були три тисячі луганських паровозостроітелей, 850 гірників Кадіївського шахти імені Ілліча, сотні алчевських металургів, гірників з Красного Луча, Краснодона, Лисичанська та інших міст області. Патріотичну атмосферу тих днів характеризує і такий примітний факт: тільки в червні - липні 1941 року понад чотири тисячі заяв з проханням направити в діючу армію надійшло від жінок і дівчат. Всього ж до кінця року до лав захисників Вітчизни стало більше 200 тисяч жителів області. У короткі терміни в Луганську були сформовані і відправлені на фронт 214-я і 395-а стрілецькі дивізії.

З перших днів війни головну увагу було зосереджено на організації відсічі ворогу, надання всебічної допомоги армії. Першорядне значення надавалося поповненню її людьми, забезпеченню боєприпасами, продовольством, транспортом.

У містах і селах області було організовано масове військове навчання людей. Підготовка велася в загонах народного ополчення, винищувальних батальйонах, різних підрозділах протиповітряної і хімічної оборони. До осені в їх рядах нараховувалося понад 150 тисяч чоловік. Багато ополченці влилися в ряди Червоної Армії. Ними ж був укомплектований побудований на заводі імені Жовтневої революції бронепоїзд В«За Батьківщину!В», який активно брав участь в обороні Донбасу. Ополченці і бійці винищувальних загонів вели боротьбу з ворожими парашутистами, охороняли військові та господарські об'єкти.

Буквально з перших днів війни почалася перебудова на військовий лад економіки. І вже до серпня практично всі підприємства області почали виробляти продукцію для потреб армії. Луганські паровозостроітелі випускали бронепоїзда, міномети, снаряди; стахановські ливарники - міни; першотравневі машинобудівники - авіабомби; алчевські металурги збільшували виплавку спеціальних сталей для авіамоторів і корпусів танків, освоїли виробництво ряду видів озброєння і боєприпасів. На багатьох підприємствах організували ремонт танків та іншої техніки, виготовлення армійського обмундирування і взуття.

Вимоги воєнної доби об'єднували людей, направляли їх думки і справи в загальне русло. Складалося монолітну єдність фронту і тилу, що стало одним з найважливіших умов нашої перемоги. Пішли на фронт чоловіків замінили на робочих місцях їх дружини і сестри. Діти - підлітки, люди похилого віку. Більше 50 тисяч жінок і дівчат щодня спускалися в забої шахт, ставали до верстатів і агрегатам в заводських цехах. П'ять тисяч жінок в дні жнив сіли за штурвали тракторів і комбайнів. Намагалися зібрати врожай до останнього колоска, розуміли: без хліба, як і без набоїв, снарядів, армія воювати не може.

На шахтах тресту В«ДонбасантрацитВ» близько 600 гірняцьких дружин і дочок оволоділи нежіноча професія навалоотбойщіка, врубмашініста, електрослюсаря. Ударними справами зарекомендував себе жіночий колектив видобувної дільниці під чолі з Лідією Павлової та Ганною Маслюк на шахті № 4-6 В«КарбонітВ» тресту В«ПервомайськвугілляВ».

І всюди, де б не працювали в той важкий для Батьківщини годину жінки, вони трудилися чесно, самовіддано, інший раз навіть здавалося - понад можливого. Всі тяготи війни лягли і на їхні плечі, і на їх серця: дітей ростити, будинок обігрівати, армію озброювати. Одягати і годувати. Убитих оплакувати - І не зламатися, не впасти духом.

Працюючи в найважчих прифронтових умовах, кожен трудовий колектив вважав своїм священним обов'язком вносити максимально можливий внесок в боротьбу з агресором. Так, шахтарі Перевальської шахти В«НиканорВ» після того, як вона опинилася в зоні обстрілу ворожої артилерією, не тільки не припинили, але навіть збільшили видобуток вугілля.

Коли загроза окупації області стала реальною, повсюдно розгорнулася робота по евакуації на схід країни промислових підприємств. У ході двох її етапів (жовтень - грудень 1941 і червень-липень 1942 рр..) в тил було вивезено обладнання 150 фабрик і заводів, велика кількість сільгосптехніки, худоби, продовольства. Одночасно на Урал, в республіки Середньої Азії, Сибіру і Казахстан виїхали 270 000 висококваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників і членів їх сімей. На нових місцях вони вливалися в поріділі колективи трудівників тилу, на голому місці, під відкритим небом в найкоротші терміни монтували верстати і приступали до випуску військової продукції.

Луганські паровозостроітелі прижилися в багатонаціональному колективі омського оборонного заводу. І з часом, як і працювали там плечем до плеча сибіряки, москвичі, ленінградці, могли з гордістю говорити: В«Наш Т-34 - кращий танк другої світової війни! В». Посланці інших підприємств трудилися на заводах, що виробляють різні види військової техніки, боєприпаси. До перемоги в бою на важливій ділянці фронту можна прирівняти трудовий подвиг робітників і службовців луганського заводу № 60. Оперативно змонтувавши вивезене до столиці Киргизії г.Фрунзе обладнання, вони спочатку досягли, а потім і перевершили довоєнний рівень виробництва. Завод щотижня поставляв армії до 30 мільйонів патронів.

Тисячі жителів Луганщини по праву пишаються медаллю В«За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.. В».

У жовтні 1941 року німецьким військам ціною великих втрат вдалося захопити південно-західну частину Донбасу. У листопаді вони вторглися в межі Луганської області.

Особливо запеклі бої розгорнулися біля міста Красний Луч, в Антрацитівському, Ровеньківському, а дещо пізніше - в Попаснянському, Лисичанському, Перевальському районах. Воїни дев'ятою, дванадцятою і вісімнадцятого армій Південного фронту самовіддано захищали кожну п'ядь луганської землі. Смерть стояли на рубежі села Дьяконова (Антрацитівський район), перегороджуючи фашистським військам шлях на Ростов, бійці 136 - ї стрілецької дивізії та 132-ї танкової бригади. Тільки 8 листопада в кровопролитному битві з ними противник втратив 50 танків, а також більше 700 солдатів і офіцерів. Атаки ворога захлинулися. Найвища мужність і відвагу проявив тут молодший політрук однієї з рот сімсот тридцять третього полку, адигейський поет - комуніст Хусен Андрухаев. Оточений десятками ворожих солдат, він підірвав їх і себе гранатою. За цей подвиг йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Такий же високої честі удостоєний рядовий І.С.Федорук, в критичний момент бою очолив роту і зумів утримати зайнятий рубіж до приходу підкріплення.

У районі міст Антрацит і Красний Луч відважно билися...


Страница 1 из 3 | Следующая страница

Друкувати реферат
Замовити реферат
Поиск
Товары
загрузка...