Міністерство освіти Республіки Білорусь
Білоруський державний університет
історичний факультет
Реферат на тему:
Болгарська вектор у зовнішній політиці СРСР та заходи Комінтерну на Балканах
Мінськ - 2007 р.
Список скорочень
БКП - Болгарська комуністична партія
БКП (т. з.) - Болгарська комуністична партія (тісні соціалісти)
БРП - Болгарська робоча партія
ВПС - Військово-повітряні сили
ЗБ - Закордонне бюро
ВККІ - Виконавчий комітет Комуністичного Інтернаціоналу
МЗС - Міністерство закордонних справ
НКЗС - Народний комісаріат закордонних справ
НС - Національне збори
СРСР - Союз радянських соціалістичних республік
ТАСС - Телеграфне агентство Радянського Союзу
ЦК - Центральний комітет
З середини 30-х років зовнішньополітичний курс Болгарії визначався обстановкою наближається війни, міцніючим економічним та ідеологічним проникненням Німеччини на Балкани і перетворенням цього регіону в об'єкт запеклої боротьби між великими державами за встановлення там переважаючого впливу. Однак незважаючи на сильне дипломатичний тиск з усіх боків, цар Борис III і болгарське уряд не поспішали долучитися до тієї чи іншої угрупованню і займали вичікувальну позицію, розуміючи, що в напруженій обстановці передвоєнного суперництва ціна маленькій Болгарії буде неухильно підвищуватися. При цьому правлячі кола Болгарії ясно усвідомлювали, що геополітичне становище країни та її економічні зв'язки не дозволять їй довго залишатися в стороні від що розгорається міжнародного конфлікту.
Перед Борисом III на той момент стояли дві завдання:
1. Вирішити національно-територіальну проблему;
2. Утримати країну від участі в насувається війні.
Як видно, ці завдання суперечили один одному. Борис розумів, що нова світова війна може ліквідувати статус-кво, був наслідком Нейіского мирного договору 1919 р., несправедливого в очах майже кожного болгарина. Однак, враховуючи ту обставину, що всі сусідні держави були об'єднані проти Болгарії в пакти та спілки саме в цілях збереження статус-кво, Софія говорила про свої ревізіоністських устремліннях дуже обережно, незмінно підкреслюючи, що вона виступає лише за мирне їх вирішення [1].
Маневруючи між великими цар Борис в контактах з їх представниками прагнув довести, наскільки вигідний для кожної з них нейтралітет Болгарії. У той же час ще напередодні війни початку позначатися лінія болгарського керівництва на поступове зближення з Німеччиною. Причин тому було кілька:
1. Німеччина була носієм тих тенденцій в європейській політиці, від реалізації яких Болгарія об'єктивно могла очікувати виконання своїх ревізіоністських вимог - повернення Південної Добруджі Румунією, отримання виходу до Егейського моря від Греції, а також приєднання Вардарской Македонії;
2. Тісний зв'язок болгарської економіки з німецької та залежність озброєння болгарської армії від німецьких поставок.
Але обережний цар Борис намагався уникнути ризикованого одностороннього вибору, і Болгарія прагнула шукати домовленостей з декількома великими державами. Великі надії в цьому плані болгарський монарх покладав на укладений 23 серпня 1939 р. радянсько-німецький пакт про ненапад, який відкривав шлях до ревізії Паризьких мирних договорів 1919 р. Воен шляхом. В ув'язненні цього пакту болгарський уряд бачило сприятливе для себе рішення, надавало можливість зближення і співпраці з обома країнами, від яких, на його думку, тепер залежало дозвіл територіальних проблем Болгарії. У той же час одним з наслідків пакту було подальше ослаблення британського і французького впливу на зовнішню політику Болгарії.
Радянсько-німецький пакт з різних причин був зустрінутий схвально як широкими народними масами, так і прогермански налаштованим урядом Г. Кьосеіванова. Останній висловив задоволення цією подією перед німецьким посланником в Софії. Німецькі спостерігачі повідомляли в донесеннях із Софії, що радянсько-німецький договір був сприйнятий болгарським населенням захоплено, багато відзначали цю подію як свято, як успіх Болгарії .
Посланник Болгарії в СРСР Н. Антонов 4 вересня в бесіді з заступником наркома закордонних справ В. Г. Деканозову висловив впевненість, що після укладення пакту В«радянсько-болгарські відносини ще більше покращаться, бо якщо раніше було деяка недовіра між народами Болгарії і СРСР, то тепер його вже бути не може В»[2].
З літа 1939 р. в Болгарії спостерігаються дві тенденції: посилення пронімецьких орієнтації і помітне поліпшення відносин з СРСР. Тривалий застій, що наступив практично відразу після відновлення дипломатичних відносин між Болгарією і СРСР в 1934 р., не був випадковим. Він пояснювався слабкою інтересом, який Радянський Союз виявляв до Балкан взагалі і до Болгарії зокрема, а також загальним антіревізіоністскім напрямком радянської зовнішньої політики. Москва вважала, що дружба з Туреччиною забезпечує їй привілейоване становище в Чорному морі і Протоках. Однак політична ситуація в Європі розвивалася так, що радянському керівництву довелося переглянути свою зовнішню політику. Ще на конференції 1936 р. в Монтре [3] воно усвідомило, що вже не може розраховувати на турецьку гарантію відносно Дарданелл, оскільки після італо-абіссінських війни (1935-1936) Туреччина стала відкрито орієнтуватися на Великобританію. Можливий англо-турецький союз несприятливо відбився б для СРСР на рівновазі сил на Близькому Сході і автоматично висунув би на передній план питання про Чорноморських протоках.
В кінці квітня 1939 відбувся візит в Софію заступника наркома закордонних справ В. П. Потьомкіна: Кремль почав проявляти підвищений інтерес до Болгарії, яка в силу свого географічного положення та історичних зв'язків з Росією могла б зіграти значну роль в балканській політиці СРСР. Основні цілі цієї політики були чітко викладені у телеграмі наркома закордонних справ В. М. Молотова, спрямованої Потьомкіну в Анкару: В«Майте на увазі, що в історії Стамбул брався завжди з суші, з боку Болгарії. Щоб ліквідувати цей недолік, потрібно домагатися того, щоб Болгарія включилася в загальний фронт миролюбних країн проти німецької агресії. Звідси необхідність переуступки болгарам Південної Добруджі В». Таким чином, в справі забезпечення безпеки СРСР з боку Чорного моря і проток головний упор робився на налагодження співпраці як з Туреччиною, так і з Болгарією, причому залучити на свою сторону Софію передбачалося шляхом уступки їй Південній Добруджі, захопленій Румунією після 2-ї Балканської війни (29 червня - 29 липня 1913 р.).
Яскравим проявом зміни у відношенні СРСР до Болгарії став прийом групи депутатів болгарського парламенту, які прибули на Всесоюзну сільськогосподарську виставку в Москві в серпні 1939 р. Болгарська делегація була всюди зустрінута підкреслено привітно, мала зустрічі і контакти з видними радянськими державними діячами, а 9 серпня була прийнята в Кремлі В. М. Молотовим. Центральним питанням на зустрічі стала зовнішньополітична орієнтація Болгарії. Молотов двічі ставив питання, не взяла Чи Болгарія на себе жодних зовнішньополітичних зобов'язань, на що голова комісії із закордонних справ Народних зборів Г. Говедаров відповів категорично негативно. Однак Говедарову не вдалося приховати, що болгарський нейтралітет знаходиться в економічній залежності від Німеччини.
На зустрічі було піднято і питання про ревізію Нейіского мирного договору. Молотов категорично висловився за повернення Болгарії Південної Добруджі, а також за обгрунтованість вимоги виходу Болгарії до Егейського моря (але в більш стриманій формі). Підкресливши, що Радянський Союз бажає, щоб на Балканах існувала сильна Болгарія і що він готовий надати їй всіляке сприяння, Молотов у той же час попередив, що В«якщо хтось в Софії дум...
