План
Введення
Глава I. Витоки сучасного балканської кризи
Глава II. Розпад Югославії
Глава III. Конфлікт у Косово
Висновок
Список літератури
Введення
Балкани ... Чи не було ще століття, коли цей регіон залишався в стороні від якого конфлікту. В«Порохової льох ЄвропиВ» - назва насправді відповідне для нього. Численні війни були прямим продовженням чергового витка балканського конфлікту. Досить згадати Російсько-турецьку війну 1877 - 1878 рр.., Першу світову війну 1914 - 1918 рр.. та ін Балкани були і є найважливішим геополітичним районом Європи, і контроль над ним забезпечує контроль над Південною Європою, Близьким Сходом і Середземномор'ям. Багато нації і народності населяють цей, здавалося б, невеликий півострів. Так вийшло, що протягом усієї своєї історії їм доводилося постійно боротися за свою незалежність. Боротьба ця була кровопролитною і завзята і не рідко закінчувалася перемогою корінного населення, але найчастіше ці країни опинялися в залежності від більш сильних держав. Найбільший вплив на хід балканської історії зробило завоювання регіону в XV столітті Османською імперією. У своїй боротьбі слов'янське населення півострова постійно об'єднувалося для боротьби з завойовниками, але й між ними часто існували досить серйозні суперечності. Досить згадати участь хорватських дивізій на стороні фашистської Німеччини у Другій світовій війні, коли хорвати знищували сербів.
У своїй боротьбі серби, чорногорці, болгари, македонці і інші слов'янські народи завжди прагнули знайти союзників і знаходили таких лише в особі Росії. Саме, Російська імперія на довгий час стала покровителькою всього слов'янського населення Балкан і неодноразово захищала народи цих країн від зазіхань більш великих держав. Завжди, з початком чергового витка національно-визвольної боротьби, повстале населення Балкан звертало свої погляди до Росії. З її допомогою багатовікова боротьба за незалежність привела в кінці XIX - початку XX в. до утворення нових суверенних держав: Болгарії, Сербії, Боснії та Герцеговини, а пізніше і Югославії.
Історія та події, що відбуваються на Балканському півострові, не можуть бути байдужі для сучасної Росії, так як прямим чином позначаються і на її міжнародному положенні і авторитеті, і на внутрішньополітичних процесах. Багато держав бажають влаштуватися в цьому регіоні, і спроби такі робилися неодноразово, але тільки Росія була і поки ще залишається єдиною країною, якій серби схильні довіряти.
Мета даної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу історичної літератури та новітніх наукових публікацій розкрити процес розпаду СФРЮ і СРЮ, а також вплив на міжнародні відносини в кінці XX - початку XXI століття.
В роботі автор прагнув вирішити наступні завдання:
В§ Уявити процес формування поглядів і теорій на проблеми державного суверенітету і територіальної цілісності, прав національних меншин, місця і ролі у врегулюванні конфліктів міжнародних організацій тощо, претендують нині на статус міжнародно-правових норм і зробили вирішальний вплив на витоки і розвиток Балканської кризи.
В§ Розглянути причини і розпад Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, його взаємозв'язок із глобальними змінами, що відбувалися в міжнародних відносинах в кінці 80-х - початку 90-х рр..
В§ Розкрити витоки і розвиток внутріюгославского кризи в краї Косово, його інтернаціоналізацію і переростання в Балканська криза світового значення, його найближчі наслідки і вплив на розвиток міжнародних відносин.
Протягом всієї роботи неодноразово піднімаються питання про участь і про роль Росії в балканському кризі.
Глава I. Витоки сучасного балканської кризи
Громадянська війна, що спалахнула в Югославії в 90х роках ХХ століття, стала одним із самих важких криз в Європі. Своєю жорстокістю, масштабами і геополітичними наслідками піддала випробуванням всю систему міжнародних відносин, склалися у світі після закінчення В«холодної війниВ». Військові руйнування і страждання цивільного населення, терор і жорстокі вбивства, безприкладні зі часів другої світової війни, зробили югославський криза не тільки внутрішньодержавним, а й міжнародним. В«Порохової льохВ» вибухнув так, що розбив світову громадськість на два політичні табори: перший, підтримував дії Югославського уряду і Югославської народної армії, другий, що судиш ці дії.
Югославський криза вибухнув у момент, коли система міжнародних відносин переживала глибокі зміни. З розпадом СРСР і ОВД зникла біполярна система; змінилося положення США; зросла роль об'єднаної Німеччини; прискорилися процеси інтеграції в рамках ЄС; змінюється і роль НБСЄ, ООН і НАТО; колишнє поділ Європейського континенту на Схід і Захід поступається місцем новому у складі Середньої, Східної та Південно-Східної Європи. При чому в кожному з цих регіонів існують свої міжнаціональні проблеми. Ці проблеми не зникали ніколи, але саме в наш час вони вибухнули з новою силою, хвиля терористичних актів, гасел різних країв і областей до незалежності підштовхнули практично всю Європу до прірви не світової, але європейської війни точно.
Прийнята ще 24 жовтня 1970 Генеральною Асамблеєю ООН В«Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй В» підсумовувала всі основні положення про самовизначення, розроблені до цього часу в інших документах ООН. У Декларації підкреслювалося, що твердження права на самовизначення не повинно тлумачитися як що санкціонує або заохочує будь-які дії, які б вели до розчленування, часткового або повного руйнування територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав, що дотримують у своїх діях принцип рівноправності і самовизначення народів.
Таким чином, було визнано, що правом на "зовнішнє" самовизначення може скористатися частина населення незалежної країни лише за неможливості здійснення "внутрішнього самовизначення", тобто участі в управлінні державою, дотримання прав національних меншин та етнічних груп.
У європейській практиці основним, хоча і не мають статусу юридично зобов'язуючого джерела права, документом став підписаний в 1975 р. Заключний акт НБСЄ. В Гельсінському акті були згадані обидва основних принципи - принцип непорушності, тобто неприпустимість насильницького порушення європейських кордонів і право націй на самовизначення, проте в подальших документах все більшу увагу залучалося до першого з них. Так, у підсумковому документі проведеної під егідою ООН Всесвітній конференції з прав людини 1993 р. - Віденській декларації і програмі дій підкреслювалася неприпустимість порушення або ослаблення територіальної цілісності держав, тобто було заявлено про відмову від підтримки агресивного сепаратизму
Ситуація навколо Югославії показала, що три потужних удару в період 1990 - 1991 рр.. перекинули принцип остаточності та непорушності кордонів. Верховна Рада РФ оголосив про суверенітет Російської Федерації, що, в кінцевому рахунку, призвело до розпаду СРСР. Потім, Бундестаг ФРН проголосив поглинання другого німецького держави - вирішальна поступка принципом національного самовизначення. В подальшому - Бонн визнав суверенітет двох інтегральних частин Югославської Республіки - Словенії та Хорватії, що поклало початок розпаду країни на шість державних утворень [1].
Перехід від домінування принципу державної цілісності до возобладанию принципу національного самовизначення призвели не просто до перегляду політичної карти Європи. Вони визначили характер прийдешнього XXI століття. У разі торжества принципу національного самовизначення це буде століття освіти приблизно двохсот нових держав, тому багато народів є національною меншиною спробують домогтися не...
