Реферат на тему:
В«Андрусівський мир і Вічний мир 1686 г ода , їх наслідки для Речі Посполитої В»
Зміст
Введення
Глава 1. Андрусівка перемир'я
Глава 2. Вічний мир
Введення
17 в. був для Речі Посполитої періодом внутрішньополітичного і зовнішньополітичного кризи. Окрім соціально-економічної та політичної нестабільності всередині країни, Річ Посполита опинилася втягнутою у складний клубок суперечностей і взаємних претензій з низкою держав. У неї були протиріччя з Росією через України, із Західними державами намагаються втягнути її в свої ігри і скориставшись нестабільністю всередині неї витягти для себе якомога більше вигоди. У цей же період посилюється турецька експансія, що ще більше ускладнило ситуацію. Саме прагненням знайти союзника у вирішенні всіх цих проблем і спонукало до висновком Андрусівського перемир'я і Вічного миру, хоча звичайно ж в більшій мірою вони були результатом крайньої необхідності здобуття союзника. І той і інший договір було укладено лише тоді, коли іншого виходу у Речі Посполитої просто не залишалося і наявність сильного союзника було, по суті, питанням життя і смерті. Але зовнішньополітична ситуація змінювалася в той період часу дуже стрімко, одні зовнішньополітичні завдання несподівано змінювалися іншими по тим чи іншим причинам. Почасти тому, почасти через нестійкість самої влади в Речі Посполитій, а також інтриг держав один проти одного, тобто відсутність реальної єдності в діях багатообіцяючі в момент свого укладення Андрусівський мир і Вічний мир не принесли очікуваних результатів, а скоріше ще більше посилили ту кризу який вже існував у Речі Посполитої.
Глава 1. Андрусівка перемир'я
Укладенню Андрусівського перемир'я передували події, які багато в чому зумовили його появленіе.После військових діях 1658-59гг. в січні 1660г Польща уклала Оливський мирний договір зі Швецією. [1]
Покінчивши війну на півночі, польський уряд розгорнуло широку підготовку до наступові на сході. Навесні 1660г. польсько-литовські війська перейшли в наступ. Прагнення магнатів і шляхти продовжувати війну на сході знаходилося в різкому протиріччі з важким внутрішньополітичним становищем країни. Грошей не вистачало. Платню війську не виплачувалося. Це призвело до хвилювань у військах. Незважаючи на настільки напружений внутрішньополітичне становище в країні, уряд продовжував діяльно готується до походу на російські і українські землі. Ян Казимир вимагав передачі Речі Посполитої Смоленська і всій України. Командування військом було доручено Чернецькому. Кримські татари обіцяли йому повну підтримку. Кампанія 63-64гг. була невдалою. Польський король, що почав похід на Україну в серпні 1663г., дійшов зі своїми військами до Дніпра тільки в листопаді. Перейшовши Дніпро, польсько-татарські сили рухалися вперед, грабуючи і руйнуючи все на своєму шляху. Але тритижнева облога Глухова закінчилася невдачею: армія зазнавала серйозних втрат від російських віск і боровся з окупантами українського населення. На правобережній Україні гетьманством опанував Петро Дорошенко, колишній креатурою турецько-татарських феодалів. Похід Яна Казимира на Лівобережжя закінчився невдачею. У лютому 1664г. польсько-литовські війська, об'єдналися під Севском були примушені почати відхід. [2]
Влітку 1664г. внутрішньополітичне становище в Речі Посполитій стало особливо напруженим. До цього часу гетьману Любомирському вдалося зібрати навколо себе значну угруповання магнатів і шляхти, незадоволених внутрішньою політикою уряду. Війська вийшли з покори. У липні 1665г. він їх очолив. Назустріч Любомирському були спрямовані залишилися вірними королю війська. У зіткненні під Ченстоховою перемогу здобули конфедерати. Король був змушений стати на шлях примирення з Любомирським. 31 липня 1666г. було підписано угоду про поразку політичного курсу Яна Казимира. [3]
Мова Посполита була знекровлена ​​безкінечними війнами, внутрішньополітичними розбратами і господарської розрухою. В цей же час (1666г.) Яном Казимиром були втрачені Опольське і Рациборських князівства в Сілезії. Тим часом вимальовувалася все більш реальна небезпека феодальної татаро-турецької агресії. У цих умовах польсько-литовське уряд був змушений піти на угоду з Росією. Переговори, які з 1666г. велися в с. Андрусові на Смоленщині, завершиться 30 січня 1667г. підписанням перемир'я на 13 з половиною років.
До Росії відходили Смоленська земля, Сіверщина, вся Лівобережна Україна. За Андрусівським перемир'ям Київ був переданий Росії як тимчасове володіння (на два року), фактично ж він назавжди увійшов до складу російської держави. Угода в Андрусові передбачало спільний виступ Росії і Речі Посполитої проти зростаючої татаро-турецької агресії. [4] Т.ч. укладену перемир'я привело до втрати частини України, хоча ще й не остаточною, на думку Яна Казимира. Перемир'я імовірно повинно було дати час Речі Посполитої для деякої внутрішньої стабілізації та відновлення сил. Позитивним наслідком цього договору повинно було стати успішне спільне ведення війни проти турків, які підсилили свою експансію. Протистояти самотужки могутньої турецької армії Річ Посполита не змогла б, і тим більше вона не змогла б вирішувати будь зовнішньополітичні, та й внутрішньополітичні теж, ведучи війну (причому невдалу) на два фронти в умовах важкого економічного кризи і нестабільності влади Яна Казимира. Але згодом тих позитивних результатів, які могли бути, перемир'я не принесло, перш за все в силу небажання Яна Казимира змиритися з втратою частини території України а також втручання європейських держав, які не бажали стабілізації становища в Речі Посполитої.
Глава 2. Вічний мир
Значення Вічного миру не можна зрозуміти не розібравшись в тому, що йому передувало, які цілі переслідувала Річ Посполита укладаючи його, за яких обставин світ укладався.
Турецька феодальна агресія проти країн Східної і Центральної Європи, що посилилася під другій половині 17в., призвела до тяжких наслідків для Речі Посполитої. В Наприкінці 1666 і початку 1667г. кримські татари, діючи за наказом Порти, вторглися на Україну. Це було початком війни тривалої більш ніж на 30 років. У перші роки війни з Річчю Посполитою Туреччини вдалося домогтися значних успіхів. У той же час політичне становище всередині самої Речі Посполитої в цей період було вкрай нестійким. У середовищі магнатства і шляхти зав'язалася гостра боротьба. Про оборону проти татаро-турецької навали ніхто не думав. Саме це частково звело нанівець можливий позитивний результат Андрусівського перемир'я. Польсько-литовська дипломатія відштовхнула єдиного можливого союзника - Росію, якій як і Польщі загрожувала татаро-турецька агресія. На пропозицію Росії перетворити Андрусівка перемир'я в міцний, В«вічнийВ» світ уряд Речі Посполитої відповіло відмовою. У січні 1672г. турецький гонець приніс до Варшави оголошення війни. [5]
У країні назрівала громадянська війна. Тим часом турецько-татрская армія вже переходила кордону Речі Посполитої і незабаром обложила найбільшу фортецю в Подолії - Кам'янець. 27 серпня 1672г. Кам'янець пав. Після цього турецька армія рушила на північ і обложила Львів. У той же час моногочісленние татарські сили стали грабувати внутрішні області Речі Посполитої. Положення країни ставало все більш критичним. Вона не могла протиставити грізному противнику.
Правлячі кола Речі Посполитої вступили в переговори з турецьким султаном. Переговори закінчилися укладенням 17 жовтня 1672г. Бучацького договору, за яким під влада Туреччини переходила Подолія і майже все Правобережжя України. Мова Посполита повинна була виплатити Туреччини одноразово 80 тис. талерів і надалі платити щорічну данину в розмірі 22 тис. червінців. Сейм відмовився від ратифікації договору, виніс рішення про вербування в...
