Міністерство Освіти України
Дніпропетровський державний Університет
РЕФЕРАТ
По предмету: "Історія України"
На тему: " Шістдесятники " в Україні "
Виконав: студент 1-го курсу
Групи 99-1
Кондратюк Андрій
Донецьк 2006
Зміст
Вступ;
1. Вплив В«ШістдесятниківВ» на процес розвитку суспільства.
2. В«ШістдесятникиВ» - нове покоління літературно-творчої інтелігенції.
Висновок.
Список літератури.
Вступ
При розкритті даної теми важливо підкреслити, що після смерті Сталіна в радянській історії почалася нова ера. Виснажливі, нераціональні, марнотратні диктаторські методи правління, засновані на терорі і масовому примусі, не могли існувати нескінченно. Необхідність змін усвідомлювала навіть радянська еліта. Назріла нагальна потреба в загальному, ослабленні жорстокого сталінського контролю над усіма сферами життя суспільства. Колосальна економічна та політична міць, накопичена радянською державою, повинна була, нарешті, почати служити людям, їх благу. Однак у міру того як Кремль послаблював свою хватку, на поверхню суспільного життя спливали проблеми, що здавалися раніше дозволеними, і спроби спадкоємців Сталіна впоратися з ними нерідко породжували нові проблеми. Хоча відхід від основних рис сталінізму і пошук нових підходів до будівництва комунізму відбувалися у всіх республіках Радянського Союзу, в Україні ці зміни були особливо численними й вартими уваги ...
1. Вплив В«ШістдесятниківВ» на процес розвитку суспільства
У 1961 р. Хрущов почав новий етап десталінізації, піком якого стало вилучення мумії диктатора з мавзолею. Будь-яка дія, спрямоване проти Сталіна, завжди було гарним знаком для українців. Їх впевненість в собі підкріплювали й інші події. Урожай, зібраний республікою в цьому році, був виключно багатим, що дало партійному керівництву України підставу вимагати від Кремля нових поступок. Намагаючись якось зменшити тертя, що виникли між ним і українцями через проблем сільського господарства, Хрущов здійснив у травні 1961 р. широко розрекламовану поїздку до могили Шевченка. Тим часом культурна В«відлигаВ» досягла найвищої точки, коли російські письменники наважилися на такі кроки, як публікація за кордоном В«Доктора ЖивагоВ» Б. Пастернака, який стверджував загальнолюдські, а не радянські цінності, або видання в СРСР В«Одного дня Івана Денисовича В»О. Солженіцина, детально описувати жахи сталінських таборів. Ці факти створювали враження, що, незважаючи на сердиті окрики з Кремля, можлива подальша лібералізація літератури і культури в цілому.
Культурна українська еліта, особливо літератори, відновила спроби використовувати десталінізації для розширення можливостей творчого самовираження. Вона знову зайнялася підрахунками тих втрат, які Сталін завдав українській культурі. Письменники старшого покоління, як і раніше наполягали на реабілітації своїх репресованих колег. Так, Корнійчук запропонував заснувати В«Бібліотеку великих 20-х В», щоб оприлюднити твори Блакитного, Куліша, Курбаса та інших жертв чисток. Інші вимагали реабілітації жертв кінця 1940-х. І всі разом виступали проти тривала русифікації.
Однак самим примітним явищем стало народження нового покоління письменників, поетів і критиків, таких як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський і Дмитро Павличко, вимагали виправлення В«помилокВ» сталінського минулого та гарантій, що розвиток української культури не буде задушене в майбутньому. На їхню думку, найкращим способом досягнення цієї мети було б В«повернення до правдиВ». Не в силах бути спокійними свідками непослідовною десталінізації, ці молоді люди самі включилися в неї, вимагаючи припинити втручання партії в справи літератури й мистецтва, домагаючись права на творчі пошуки і відстоюючи чільну роль української мови в просвітництві і культурного життя республіки. На початку 1960-х представники нового літературного покоління, що отримав назву В«шістдесятникиВ», не тільки відкидали втручання в свою творчість партійних бюрократів, але й засуджували лицемірство, угодовство і надмірну обережність своїх старших колег. Бунтарство цієї талановитої молоді явно виходило за рамки, передбачені хрущовської лібералізацією. Крім того, нова літературна когорта отримувала всі зростаючу підтримку молодої інтелігенції.
В Радянському Союзі з'явився примітно невеликий, але постійно зростаючий коло людей званих шістдесятниками, який став, відкрито критикувати уряд і вимагати дотримання своїх релігійних і національних прав. Як же після многоліття терору, в умовах жорсткого ідеологічного контролю і постійного В«Промивання мізківВ» міг виникнути цей гідний подиву виклик режимові? В значній мірі шістдесятництво було результатом десталінізації, процесу ослаблення В«паралічу страхуВ», розпочатих Хрущовим. Дозовані викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм щодо інших сторін режиму. В результаті, коли Брежнєв почав згортати політику лібералізації, це викликало протест, особливо інтелігенції.
Рух шістдесятників, в СРСР умовно можна розділити на три течії, які, втім, часто зливалися. Завдяки своїй наближеності до західних кореспондентам найбільшу популярність одержало правозахисний, або демократичне, рух, що базувалося в Москві. Більшість його учасників представляла російська інтелігенція, а серед його лідерів були такі світила, як романіст Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров. В Україні і інших національних регіонах шістдесятники викристалізовувалося навколо національних проблем, зазвичай тісно взаємозалежних з питаннями громадянських прав і свободи совісті.
2. В«ШістдесятникиВ» - нове покоління літературно-творчої інтелігенції
Спочатку ядро українських дисидентів сформувалося в основному за рахунок В«шістдесятниківВ» - Нового покоління літературно-творчої інтелігенції, зовсім недавно який став відомим. До нього ставилися Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська, Іван Дзюба. Пізніше до них примкнули Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор Ірина Калинець, Микола Горбаль, Іван Гель, брати Горині. Вражаюче, проте, спільною рисою лідерів цієї групи було те, що всі вони являли собою зразковий продукт радянської системи освіти й виховання і починали робити багатообіцяючу кар'єру. Деякі взагалі були переконаними комуністами. Зосереджені в основному в Києві та Львові, вони походили з різних регіонів республіки (більшість - зі Східної України, однак багато були тісно пов'язані з її західними регіонами, де свого часу працювали або вчилися). Ще однією примітною особливістю українських дисидентів є їх соціальне походження: в основному вони були вихідцями з села і ставилися до першому поколінню міської інтелігенції. Можливо, цим пояснюються наївний ідеалізм і ускладненість аргументації, нерідко характерні для їх заяв. В Загалом вони представляли собою дуже нечисленний, погано організований конгломерат людей. В Україні налічувалося не більше 1 тис. активних шістдесятників. Правда, кількість співчуваючих їм, цілком ймовірно, досягало багатьох тисяч.
Проти чого і за що боролися шістдесятники? Як і в будь-якій групі інтелігенції, серед них спостерігалися значна різноманітність і суперечливість у поглядах. Один з найвідоміших шістдесятників - літературний критик Іван Дзюба однаково прагнув як до досягнення громадянських свобод, так і до реалізації національних прав. Він чітко сформулював свою мету: В«Я пропоную ....
