Правові проблеми віртуального середовища Інтернет
1. Історія розвитку мережі Інтернет
Термін "Інтернет" походить від Interconnected Networks (об'єднані мережі). Прообразом сучасної мережі Інтернет прийнято вважати американську військово-промислову територіальну мережу ARPANet (Від англійського Advanced Research Projects Agency Network). Розробляли систему учені Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, Стендфордського дослідницького центру, Університету штату Юта, Університету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі. У 1969 році в рамках проекту мережа об'єднала чотири зазначених наукових установи, всі роботи фінансувалися за рахунок Міністерства оборони США. Потім мережа ARPANET почала активно рости і розвиватися.
2 січня 1969 року було прийнято рішення про початок роботи над проектом по створенню мережі комп'ютерів оборонних організацій. Мережа повинна зберігати працездатність в умовах ядерної атаки. До 1972 року 40 комп'ютерних центрів могли обмінюватися електронною поштою, здійснювати сеанси роботи з віддаленими на кілька сотень і тисяч кілометрів електронно-обчислювальними машинами і передавати файли з даними. Ідеологічною основою проекту послужила відсутність загального центру управління, повна самостійність кожного сегмента. Це рішення було обумовлене необхідністю забезпечити роботу каналів передачі інформації при виході з ладу окремих вузлів. При ієрархічному побудові мережі вихід з ладу центрального елемента призводив до втрати працездатності всієї мережі.
У 1984 році була розроблена система доменних імен. У 1988 році був винайдений протокол Internet Relay Chat (IRC), який дозволив спілкуватися в реальному масштабі часу. Встановлюється єдине глобальне інформаційне взаємодія. У 1998 році Папа Римський Іоанн Павло II заснував всесвітній День Інтернету - 30 вересня. Число користувачів мережею Інтернет наближається до 1,5 мільярдам людей.
Інтернет - це організаційно упорядкована сукупність документів і інформаційні технології.
2. Правове регулювання в мережі Інтернет
інтернет мережу право проблема
Правове регулювання в Інтернеті, як і в будь-який інший галузі соціальних відносин, необхідно, однак, застосування норм у цьому середовищі стикається з великими проблемами. Дія національних нормативних актів поширюється на всю територію тієї чи іншої держави. У країнах організовані державні органи, покликані приймати, реалізовувати, а в разі потреби примушувати до виконання тих чи інших правових норм. Оборот інформації в мережі Інтернет відбувається вільно, кордони держав нею легко долаються. Інформація може зберігатися на території однієї держави, а користувачі цієї інформації можуть знаходитися в іншому, причому це можуть бути країни з різними політичним устроєм, рівнем впливу релігії на життя суспільства, ступенем свободи слова, культурними традиціями. Відсутність для інформації географічних кордонів держави веде до зіткнення національних законодавств країн, перегляду їх положень. Отже, стоїть проблема формування нового міжнародного інформаційного законодавства. Розробка зазначеної галузі права повинна враховувати юридичні властивості інформації. В Інтернеті інформація надається в електронному вигляді, не має твердого носія. Це ускладнює, наприклад, процедуру доведення в суді. Як довести, що інформація розташовувалася в певний час саме на цьому сайті?
В науковому середовищі існує дві групи, що представляють протилежні точки зір на можливість регулювання соціальних відносин у середовищі Інтернет. Одна точка зору полягає в тому, що Інтернет - це така середу, в якій право принципово не застосовується. Інша група вчених відстоює точку зору, що право в Інтернеті повинно існувати, для цього необхідно врахувати особливості і юридичні властивості об'єктів, з приводу яких суб'єкти цього середовища вступають в відносини, що ведуть до юридичних наслідків.
Для вироблення своєї, особистої точки зору, спочатку слід визначити, чи є Інтернет об'єктом або суб'єктом права? Об'єкт права - це якісь матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Наприклад, об'єктами цивільних прав є майно, майнові права, роботи, послуги, інформація, результати інтелектуальної діяльності. У Інтернету немає одного конкретного власника, власника, Інтернет в цілому нікому не належить, отже, Інтернет не є об'єктом права.
Суб'єкт права - в праві особа (фізична та юридична), держава, державне або муніципальне утворення, що володіють за законом здатністю мати й здійснювати безпосередньо або через представника права та юридичної обов'язки 39 . Інтернет не є ні
міжнародної організацією, ні державним утворенням, ані громадським об'єднанням, ні юридичною особою, яка вступала б у правовідносини з якоюсь іншою структурою. Отже, Інтернет не є суб'єктом права.
Однак окремих об'єктів, що входять до складу Інтернету і належать конкретним особам на праві власності - безліч. Існує також і велике кількість суб'єктів, які вступають між собою в правовідносини у зв'язку з цими окремими об'єктами.
Можна виділити три групи суб'єктів, які діють в Інтернеті:
- особи, які створюють програмно-технічну частину інфраструктури Інтернету;
- особи, що виробляють і поширюють інформацію в Інтернеті;
- особи, що споживають інформацію з Інтернету.
Основними об'єктами, з приводу яких виникають інформаційні відносини в Інтернеті, є наступні:
- програмно-технічні комплекси, інформаційні системи, інформаційно-телекомунікаційні технології як засіб формування інформаційної інфраструктури, засоби зв'язку і телекомунікацій, що забезпечують здійснення інформаційних процесів;
- інформація, інформаційні ресурси, інформаційні продукти, інформаційні послуги;
- доменні імена (вони повинні бути унікальними. Існують обмеження на отримання того чи іншого доменного імені, наприклад, ім'я не повинно бути співзвучно найменуванню державного органу, відомого товарного знака);
- інформаційні права і свободи;
- інтереси особистості, суспільства, держави в інформаційній сфері;
- інформаційна цілісність і інформаційний суверенітет держави;
- інформаційна безпека.
В основному відносини між суб'єктами Інтернету регулюються традиційними нормами цивільного права, наприклад, укладається договір між фізичною особою та інтернет-провайдером на отримання доступу до мережі, тобто надається інформаційна послуга.
За основу правового регулювання відносин в Інтернеті можуть бути прийняті норми актів інформаційного законодавства, основні напрямки якого складають:
- законодавство про права, свободи і обов'язки людини і громадянина в галузі обігу інформації;
- законодавство про управління в сфері інформації та інформатизації на федеральному рівні, рівнях суб'єкта Російської Федерації і місцевого самоврядування;
- законодавство про інформаційні ресурсах, архівних фондах, документованої інформації, діловодстві;
- законодавство про інформацію обмеженого доступу (державна таємниця, комерційна таємниця, ноу-хау, службова таємниця, професійна таємниця, персональні дані);
- законодавство про обіг інтелектуальної власності (авторські права, права, суміжні з авторськими, патентне право, право на фірмове найменування, право на комерційне позначення, право на товарний знак, право на найменування місця походження товару);
- законодавство про ЗМІ;
- законодавство про рекламу;
- законодавство про створення та застосуванні інформаційних систем, інформаційних технологій і засобів їх забезпечення;
- законодавство про захист інформації і прав суб'єктів у галузі інформаційних процесів та інформатизації;
- адміністративне і кримінальне законодавство про відповідальність за правопорушення в ...
