Зміст
Зміст
Список умовних позначень
1. Інформаційний пошук
1.1 Теоретичний питання
1.2 Призначення локальної мережі
2. Конструкторська частина
2.1 Вибір та обгрунтування технологій побудови ЛОМ
2.4 Вибір і обгрунтування програмного забезпечення мережі
3. Технологічна частина
3.1 Інструкція по монтажу мережі
3.2 Можливі проблеми функціонування мережі
3.3 Моніторинг мережі
4. Екомоческая частина
5. Перспективи мережі
Висновок
Список іпользуемой літератури
Список умовних позначень
ANSI - American National Standards Institute (національний інститут стандартизації США);
CBC - Cipher Block Chaining (режим зчеплення блоку шифрів);
CCK - Complementary Code Keying - (компліментний код ключа);
CSMA/CD - Carrier Sense Multiple Access with Collision Detection (метод множинного доступу з пізнанням несучої і виявленням колізій);
DES - Data Encryption Standard (симетричний алгоритм шифрування);
ETSI - European Telecommunications Standards Institute (європейський інститут по стандартизації в галузі телекомунікацій);
IEEE - Institute of Electrical and Electronics Engineers (інститут інженерів з електротехніки та електроніке0;
ISM - Industry, Science and Medicine (діапазон, виділений для промислових, наукових і медичних радіосистем);
LAN - Local Area Network (локальна комп'ютерна мережа (ЛОМ));
MAC - Media Access Control (керування доступом до середовища);
MDI - Medium Dependent Interface (інтерфейс, залежний від середовища передачi);
MDIX - Medium Dependent Interface with Crossover (інтерфейс, залежний від передавальної середовища з перехресним з'єднанням);
MIMO - Multiple Input Multiple Output (багатоканальний вхід багатоканальний вихід);
OFDM - Orthogonal Frequency-Division Multiplexing (Ортогональне частотне розділення каналів з мультиплексуванням);
PBCC - Packet Binary Convolutional Coding (двійкове пакетне сверточное кодування);
QAM - Quadrature Amplitude Modulation (Квадратурна амплітудна модуляція);
QoS - Quality of Service (якість обслуговування);
QPSK - Quadrature Phase Shift Keying (квадратурна фазова маніпуляція;
VLAN - Virtual Local Area Network (віртуальна локальна комп'ютерна мережу);
WAN - Wide Area Network (глобальна обчислювальна мережа);
WiMAX - Worldwide Interoperability for Microwave Access (всесвітня сумісність для мікрохвильового доступу).
ВСТУП
Бездротова локальна мережа - це система радіодоступу, призначена для забезпечення мережевого доступу за допомогою комп'ютерних пристроїв незалежно від їх місцерозташування. Звичайно вона являє собою останню ділянку між діючої локальною мережею і групою клієнтських комп'ютерів, забезпечуючи користувачам можливість бездротового доступу до всіх ресурсів і послуг корпоративної мережі з будь-якої точки будинку або комплексу будинків. Бездротова локальна мережа може розглядатися як В«Ethernet в ефіріВ», оскільки, як правило, вона використовується в якості продовження дротової локальної мережі. Основу бездротової локальної мережі складають наступні компоненти. Мережевий адаптер (Network Interface Card (NIC)) - користувальницьке пристрій, який являє собою комп'ютерну плату, оснащену антеною. Бездротовий телефон (Wireless LAN Phone) - абонентський пристрій, що підтримує технологію передачі мови з використанням інтернет-протоколу (Voice over Internet Protocol (VoIP)) і працює на базі тієї ж бездротової інфраструктури, що і мережевий адаптер NIC. Точка доступу (Access Point) - інфраструктурне пристрій, що забезпечує доступ до локальної мережі за допомогою персонального комп'ютера або бездротового телефону. Для охоплення мережею всіх площ будівлі зазвичай потрібно кілька точок доступу. Одна точка, що знаходиться всередині приміщення, здатна обслуговувати користувальницькі пристрої в діапазоні приблизно 150 футів (45 м) в залежності від умов поширення радіохвиль. На ці умови, в свою чергу, можуть впливати такі чинники, як структура стін, місце розташування точки доступу і т. д. З'єднання між будівлями (Building-to-Building Bridges) - елементи інфраструктури, які зазвичай використовуються в мережах з В«багатоточковоїВ» (Point-to-multipoint) конфігурацією. В даний час бездротові локальні мережі функціонують в що не вимагає ліцензування діапазоні частот 2,4 ГГц і реалізуються на основі стандартів Інституту інженерів з електротехніки та електроніці (Institute of Electrical and Electronics Engineers (IEEE)) 802.11 і 802.11n. В майбутньому вони стануть використовувати вільний від ліцензування діапазон 5 ГГц, а їх реалізація почне здійснюватися на основі стандартів IEEE 802.11а і HiperLAN/2 Європейського інституту телекомунікаційних стандартів (European Telecommunications Standards Institute (ETSI)).
1. Інформаційний пошук
1.1 Теоретичний питання
1.1.1 Стандарт IEEE 802.11n
Даний стандарт був затверджений 11 вересня 2009. Стандарт 802.11n підвищує швидкість передачі даних практично вчетверо у порівнянні з пристроями стандартів 802.11g (з максимальною швидкістю 54 Мбіт/с), за умови використання в режимі 802.11n з іншими пристроями 802.11n. Теоретично, 802.11n здатний забезпечити швидкість передачі даних до 480 Мбіт/с.
Пристрої 802.11n працюють в діапазонах частот від 2,4 до 2,5 ГГц або 5,0 ГГц.
Крім того, пристрої 802.11n можуть працювати в трьох режимах:
- наследуемом (Legacy), в якому забезпечується підтримка пристроїв 802.11b/g і 802.11a;
- змішаному (Mixed), в якому підтримуються пристрої 802.11b/g, 802.11a і 802.11n;
- В«ЧистомуВ» режимі - 802.11n (саме в цьому режимі і можна скористатися перевагами підвищеної швидкості і збільшеною дальністю передачі даних, забезпечуваними стандартом 802.11n).
Чорнову версію стандарту 802.11n підтримують багато сучасних мережеві пристрої. Підсумкова версія стандарту, яка була прийнята 11 вересня 2009 року, забезпечує швидкість до 600 Мбіт/с, багатоканальний вхід/вихід, відомий, як MIMO (Multiple Input Multiple Output) і більше покриття.
1.1.2 Стандарт IEEE 802.11g
Якщо на канальному рівні всі бездротові мережі сімейства 802.11 мають одну і ту ж архітектуру, то фізичний рівень для мереж різних стандартів різний. Саме на фізичному рівні визначаються можливі швидкості з'єднання і методи модуляції і фізичного кодування при передачі даних.
Стандарт IEEE 802.11g передбачає різні швидкості з'єднання: 1; 2; 5,5; 6; 9; 11; 12; 18; 22; 24; 33; 36; 48 і 54 Мбіт/с. Одні з них є обов'язковими для стандарту, а інші - опциональнимі. Крім того, для різних швидкостей з'єднання застосовуються різні методи модуляції сигналу. При розробці стандарту 802.11g розглядалися дві кілька конкуруючі технології: метод OFDM, запозичений зі стандарту 802.11a і запропонований до розгляду компанією Intersil, і метод PBCC, опціонально реалізований в стандарті 802.11b і запропонований компанією Texas Instruments. В результаті стандарт 802.11g містить компромісне рішення: в Як базові застосовуються технології OFDM і CCK, а опціонально передбачено використання технології PBCC.
Стандарт IEEE 802.11g Plus (SuperG) передбачає швидкість з'єднання 108 Мбіт/с. Те, що прийнято називати протоколом 802.11g Plus, являє собою не що інше, як зміна MAC-рівня і введення режиму блокової передачі (packet bursting), запозиченого з протоколу 802.11e. В режимі блокової передачі всі блоки, які передаються в одному блоці, використовують скорочені заголовки, що дозволяє зменшити обсяг переданої службової інформації і тим самим збільшити корисний трафік. Фактично, ніякого протоколу 802.11g Plus не існує, і все, що ховається за цим загадковим про...
