Адміністративна підсистема
Введення
Розробка адміністративної підсистеми є найбільш складним етапом проектування СКС. У процесі цієї роботи вирішуються наступні завдання:
1. Визначення функціональних секцій кросових і апаратних.
2. Розрахунок ємності каналів передачі інформації.
3. Визначення типу комутаційного обладнання.
4. Розробка планів розміщення устаткування в приміщеннях кросових і апаратних.
5. Розрахунок кількості конструктивних одиниць комутаційного обладнання.
6. Розрахунок кількості комутаційного обладнання.
7. Визначення типів і кількості комутаційних шнурів.
1. Визначення функціональних секцій комутаційних панелей
Розташування, конфігурація і тип комутаційного устаткування, використовуваного для організації кросових, безпосередньо впливає і, можливо, навіть диктує спосіб, яким здійснюється адміністрування та управління кабельною системою. Ретельність опрацювання проекту адміністративної підсистеми дозволяє істотно знизити вартість управління СКС і не ускладнює її експлуатацію з плином часу.
Зниженню витрат на адміністрування СКС сприяє стандартизація середовищ передачі сигналів і фізичних інтерфейсів кабельної системи, а також забезпечення можливості ручної комутації каналів передачі сигналів самим користувачем без застосування спеціалізованого інструменту (Паяльника, викрутки, пасатижів) і залучення висококваліфікованих фахівців.
Управління каналами передачі сигналів в кожній точці адміністрування кабельної системи здійснюється шляхом з'єднання кабелів різних підсистем комутаційними шнурами. Кабелі однієї підсистеми заводяться на безперервне безліч роз'ємів комутаційного обладнання, які утворюють різні функціональні секції. Для полегшення ідентифікації стандарт TIA/EIA-606 вводить колірне кодування цих секцій (див. табл. 1). Застосування принципу колірної кодування збільшує також інформативність і наочність структурних схем СКС.
Дані по окремим функціональним секціям комутаційного обладнання кожної кросової заносяться в табл. 1. При її складанні використовуються результати проектування горизонтальної, і магістральної підсистем, а також розрахунків кабелів обладнання.
Таблиця 1. Колірне позначення секцій комутаційного обладнання
Таблиця 2. Склад обладнання кросової
Отримана таким чином таблиця узагальнює вихідні дані для розрахунку кількості компонентів комутаційного обладнання для кожної з кросових і апаратної кабельної системи.
2. Визначення ємності каналів передачі інформації
Ємність каналу передачі інформації кожної функціональної секції залежить від її призначення.
Для горизонтальної підсистеми (В«блакитнаВ» секція) ємність каналу дорівнює кількості пар кабелю, що обслуговують одну телекомунікаційну розетку, тобто завжди становить чотири пари.
Для секцій кабелів устаткування (В«фіолетоваВ», В«жовтаВ», В«ПомаранчеваВ», В«червонаВ») ємність каналу дорівнює кількості пар, що використовуються для передачі і прийому інформації одним портом додатки, і, відповідно, залежить від типу мережевого обладнання, для обслуговування якого призначена розроблювана СКС. Наприклад, для аналогових модулів телефонних станцій, підключаються за допомогою кабелю з роз'ємом типу TELCO, ємність каналу зазвичай дорівнює одній парі. Для телефонних станцій малої ємності, порти яких часто реалізуються за допомогою розеток шестиконтактних модульних роз'ємів, ємність каналу дорівнює трьом парам. Для повторювачів ЛВС Ethernet з портами на основі розетки восьмипозиційний модульного роз'єму, ємність каналу може бути дорівнює двом або чотирьом парам (рекомендується вважати її рівною чотирьом парам). Для повторювачів ЛВС Ethernet, що мають вихідні порти на основі роз'єму типу TELCO, ємність каналу дорівнює двом парам. У разі відсутності апріорної інформації про використовуваному мережевому обладнанні ємність каналу завжди вибирається рівної чотирьох парах.
Для кабелів магістральних підсистем (В«білаВ», В«сіраВ» і В«КоричневаВ» секції), якщо тільки вони не розподілені по додаткам, ємність каналу в загальному випадку без залучення додаткової інформації визначити досить складно. В даній ситуації слід розглядати цей елемент СКС як засіб організації безлічі каналів ємністю в одну пару. У тих випадках, коли заздалегідь відомі типи додатків, для обслуговування яких формуються магістральні підсистеми, визначення ємності каналу і розрахунки для кожної частини магістральних підсистем виконуються окремо. При цьому для магістралі передачі даних ємність каналу слід приймати рівною чотирьом парам, для решти додатків - двом парам.
Ємність каналу і кількість обслуговуваних каналів для кожної функціональної секції заносяться в табл. 2 розрахунку кросової.
3. Вибір типу комутаційного обладнання
Комутаційні панелі типу 66 зазвичай забезпечують передачу сигналів додатків тільки класу С і нижче, незручні для виконання частих перекомутації і в даний час вважаються застарілими. В якості основного типу комутаційного обладнання вони можуть застосуються тільки в невеликих СКС з особливо жорсткими вимогами Замовника щодо вартості. У всіх інших випадках панелі типу 66 використовуються тільки в якості елемента локальної розводки, наприклад, у вигляді ввідного кросу УАТС.
Комутаційні панелі типу 110 встановлюються в основному в тих випадках, коли заздалегідь відомо, що кабельна система буде обслуговувати роботу щодо великого (принаймні сумірного з кількістю комп'ютерів) числа телефонів. У цій ситуації починає проявлятися їх основне перевагу, що полягає в легкості адміністрування окремими парами.
Модульні комутаційні панелі найбільш ефективні в кабельних системах, використовуваних в основному для забезпечення роботи локальних обчислювальних мереж, так як в якості інтерфейсу в них застосовується восьмипозиційний модульний роз'єм. Це обладнання відрізняється високими естетичними характеристиками, простотою і легкістю використання, дозволяє дуже ефективно використовувати простір монтажного шафи за рахунок високої щільності портів. У той же час комутаційні панелі помітно підвищують вартість магістральних підсистем СКС, так як змушують використовувати для передачі сигналів додатків завжди чотири пари. Іноді пропоноване на практиці рішення, засноване на підключенні до модульного роз'єму однієї-двох пар, є малоефективним, оскільки фактично прив'язує кабельну систему до конкретного устаткуванню і зводить нанівець всі переваги універсальності СКС.
Вибір типу волоконно-оптичного комутаційного устаткування залежить в першу чергу від прийнятої схеми розміщення мережевого обладнання з оптичними портами. Якщо подібне обладнання монтується в 19-дюймовому конструктиві, то найбільш доцільно встановлювати оптичні полки. У мережах невеликої ємності, а також при реалізації на волоконно-оптичної елементної базі тільки зовнішньої підсистеми з невеликим кількістю кабелів малої ємності іноді буває доцільним застосування настінних муфт.
4. Розробка планів розміщення устаткування в приміщеннях кросових
Обов'язковою умовою проектування адміністративної підсистеми є розробка плану розміщення обладнання в приміщенні кожної кросової.
Існує три варіанти монтажу мережевого обладнання:
• на стіні приміщення;
• в 19-дюймовому монтажному конструктиві, функції якого найбільш часто виконує монтажний шафа;
• змішаний варіант монтажу.
На вибір того чи іншого способу розміщення обладнання істотний вплив робить кількість робочих місць, що обслуговуються з кросової. Загальна характеристика способів розміщення наводиться в табл. 3.
Таблиця 3. Загальна характеристика способів розміщення обладнання
Розміщення обладнання на стіні приміщення кросової найбільш доцільно пр...
