Всеросійський Заочний Фінансово - Економічний Інститут
Факультет: фінансово - кредитний
Спеціальність: фінанси і кредит група вечірня
Курсова робота
з дисципліни В«ІнформатикаВ»
на тему В«Призначення, класифікація і еволюція операційних системВ»
Москва - 2008р.
Зміст
Теоретична частина. 3
Введення. 3
Призначення операційних систем .. 4
Перелічимо основні функції операційних систем .. 8
Завантаження в оперативну пам'ять підлягають виконанню програм .. 8
Обслуговування всіх операцій введення-виведення. 8
Еволюція і класифікація ОС .. 10
Висновок. 18
Практична частина. 20
I. Загальна характеристика задачі. 20
II. Формування відомості зарплати .. 25
III. Дані результатної таблиці .. 29
Список використаної літератури .. 33
Теоретична частина
Введення
Операційна система (ОС) є основою системного ПО, під керуванням якими здійснюється початкова завантаження комп'ютера, управління роботою всіх його пристроїв і перевірка їх працездатності, керування файловою системою комп'ютера, завантаження користувацьких додатків і розподіл ресурсів комп'ютера між ними, підтримка користувальницького інтерфейсу та ін До числа широко відомих сімейств операційних систем відносяться DOS, WINDOWS, UNIX, NETWARE та ін
Операційна система (ОС) являє собою сукупність програм, що виконують дві функції: надання користувачу зручностей віртуальної машини [1] і підвищення ефективності використання комп'ютера при раціональному управлінні його ресурсами.
Процесор комп'ютера виконує команди, задані на машинній мові. Безпосередня підготовка таких команд вимагає від користувача знань мови та специфіки побудови та взаємодії апаратних засобів. Так, наприклад, для доступу до зберігається на магнітному носії інформації необхідно вказати номери блоків на диску і номери секторів на доріжці, визначити стан двигуна механізму переміщення головок запису/зчитування, виявити наявність і типи помилок, виконати їх аналіз та ін Вимагати цих знань від усіх користувачів практично неможливо. Тому й виникла необхідність у створенні ОС - сукупності програм, що приховують від користувача особливості фізичного розташування інформації і виконують обробку переривань [2], управління таймерами і оперативною пам'яттю. В результаті користувачеві надається віртуальна машина, що реалізує роботу на логічному рівні.
Призначення операційних систем
Операційні системи відносяться до системного програмному забезпеченню. Все програмне забезпечення поділяється на системне і прикладне. До системного програмного забезпечення прийнято відносити такі програми і комплекси програм, які є загальними, без яких неможливо виконання або створення інших програм. Історія появи і розвитку системного програмного забезпечення почалася з того моменту, коли люди усвідомили, що будь-яка програма вимагає операцій введення-виведення даних. Це сталося в далекі 50-ті роки минулого сторіччя. Власне операційні системи з'явилися трохи пізніше.
Дійсно, якщо ми не будемо мати можливості змінювати вихідні дані і отримувати результати обчислень, то навіщо взагалі ці обчислення? Очевидно, що вихідні дані можуть вводитися різними способами. На практиці використовуються найрізноманітніші пристрої та методи. Наприклад, ми можемо вводити вихідні значення з клавіатури, задавати потрібні дії або функції за допомогою покажчика миші, зчитувати записи з файлу, знімати оцифровані значення з датчиків і т.д. Частина вихідних даних може бути передана в програму через область пам'яті, в яку попередньо інша програма занесла свої результати обчислень. Способів багато. Головне - виконати в програмі деякі дії, пов'язані з отриманням вихідних даних.
Аналогічно, і виведення результатів може бути організований, наприклад, на відповідні пристрої та у формі, зручній для сприйняття її людиною. Або результати розрахунків будуть відправлятися програмою на небудь виконавчі пристрої, які управляються комп'ютером. Нарешті, ми можемо організувати запис отриманих значень на якісь пристрої зберігання даних (з метою їх подальшої обробки).
Програмування операцій введення-виведення відноситься до однією з найбільш трудомістких областей створення програмного забезпечення. Тут мова йде не про використання операторів типу READ або WRITE в мовах високого рівня. Йдеться про необхідність створити підпрограму в машинному вигляді, вже готову до виконання на комп'ютері, а не написану за допомогою деякої системи програмування (систем програмування тоді ще не було), підпрограму, замість звичайних обчислень керуючу тим пристроєм, який повинно брати участь в операціях введення вихідних даних або висновків результатів. При наявності такої підпрограми програміст може звертатися до неї стільки разів, скільки операцій вводу-виводу з цим пристроєм йому потрібно. Для виконання цієї роботи програмісту недостатньо добре знати архітектуру обчислювального комплексу і вміти створювати програми на мові асемблера. Він повинен відмінно знати і інтерфейс, за допомогою якого пристрій підключено до центральної частини комп'ютера, і алгоритм функціонування пристрою керування пристрою вводу-виводу.
Очевидно, що мало сенс створити набір підпрограм управління операціями вводу-виводу і використовувати його в своїх програмах, щоб не змушувати програмістів кожен раз заново програмувати всі ці операції. З цього і почалася історія системного програмного забезпечення. Згодом набір підпрограм введення-виведення стали організовувати у вигляді спеціальної бібліотеки введення-виведення, а потім з'явилися і самі операційні системи. Основний причиною їх появи було бажання автоматизувати процес підготовки обчислювального комплексу до виконання програми.
У 50-і роки взаємодію користувачів з обчислювальним комплексом було зовсім іншим, ніж нині. Програміст-кодер (від англ. coder - кодіровщік) - спеціально підготовлений фахівець, знаючий архітектуру комп'ютера і мову (і) програмування, - за замовленням становив текст програми, часто по вже готовому алгоритмом, розробленим програмістом-алгорітмістом. Текст цієї програми потім віддавався оператору, який набирав його на спеціальних пристроях і переносив на відповідні носії. Найчастіше в Як носії використовувалися перфокарти або перфострічка. Далі колода з перфокартами передавалася в обчислювальний зал, де для обчислень за цією програмі вимагати наступні дії:
1. Оператор обчислювального комплексу з пульта вводив в робочі регістри центрального процесора і в оперативну пам'ять комп'ютера ту первісну програму, яка дозволяла вважати в пам'ять програму для трансляції вихідних кодів і отримання машинної (двійковій) програми (простіше кажучи, транслятор, який теж зберігався на перфокартах або перфострічці).
2. Транслятор зчитував вихідну програму, здійснював лексичний розбір вихідного тексту, і проміжні результати процесу трансляції часто так само виводили на перфокарти (перфострічки). Трансляція - складний процес, часто вимагає декількох проходів. Часом для виконання чергового проходу доводилося в пам'ять комп'ютера завантажувати з перфокарт і наступну частину транслятора, і проміжні результати трансляції. Адже результат трансляції виводився також на носії інформації, оскільки об'єм оперативної пам'яті був невеликим, а завдання трансляції - це дуже складне завдання.
3. Оператор завантажував в оперативну пам'ять комп'ютера отримані двійкові коди, відтранслювати програми і довантажувати двійкові коди тих системних підпрограм, які реалізовували управліннями операціями вводу-виводу. Після цього готова програма, розташована в пам'яті, могла сама зчитувати вихідні дані та здійснювати необхідні обчислення. У випадку виявлення помилок на одному...
