Пам'ятник - 1) архітектурне або скульптурне споруда в пам'ять або на честь якої-небудь особи або події; 2) об'єкт, що є свідченням історичної події, частиною культурної спадщини країни, народу, людства;
Писемність - графічна система запису відомостей, одна з форм існування людської мови.
Старослов'янська мова - найдавніший відомий слов'янський літературна мова. Термін відносять до мови IX-XI століть, іноді також XII століття.
Термін В«старослов'янськаВ», введений А.Х. Востокова в 1820 р., є найбільш прийнятим в сучасній російськомовній науці;
У різних лінгвістичних традиціях старослов'янська мова називається: древнецерковнославянскій (в російській традиції XIX-початку XX в., нім. Altkirchenslavisch, англ. Old Church Slavonic), давньослов'янський (Н.І. Толстой, Ф. Мареші, Н.А. Мещерський, М.М. Копиленко), давньо-або староболгарська (в болгарської традиції, іноді в німецькій: Altbulgarisch). До середини XIX в. в російської традиції називався (разом з церковнослов'янською) просто В«словенськимВ», В«СлавенськВ» або В«Слов'янщиниВ» (у Ломоносова, Шишкова та ін). Термін славянизм досі означає запозичення з старо-чи церковнослов'янської мови. Поява старослов'янської мови пов'язують з іменами Кирила і Мефодія, які взялися перекладати літургійні тексти і деякі частини Біблії (Євангеліє, Псалтир, паремії) на мову слов'ян. Діалектної основою старослов'янської мови став один з говорів південних слов'ян - Солунський - Cite_note-0 # cite_note-0. У ті часи відмінності між слов'янськими мовами були ще невеликі, тому старослов'янську мову міг претендувати на роль загальнослов'янського літературного мови.
Для того щоб розглянути старослов'янська мова в кириличних пам'ятках писемності, для початку потрібно розібратися хто такі слов'яни як народ. Тобто в даній роботі я спробую застосувати спосіб дедукції на практиці.
І так, перш ніж говорити про слов'ян як особливому етнічному об'єднанні, потрібно пояснити значення деяких етнолінгвістичних термінів.
Під терміном народ зазвичай розуміють 1) в лінгвокультурного плані те ж, що етнос; 2) в соціально-політичному та історичному планах - населення країни, сукупність класів, націй, народностей, які мають спільну історичну долю; 3) у побутовому плані - велику групу людей.
Однак слово народ як Термін не дуже зручно, так як має кілька значень. Більш зручним в цьому плані нам видається термін етнос.
Етнос (від грец. ethnos В«плем'я, народВ») - історично склалася на певній території стійка сукупність людей, яка володіє загальними рисами і стабільними особливостями культури (Включаючи мову), психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень. Ознаки кожного етносу та чинники освіти розрізняються. Формування етносу відбувається на основі єдності території та господарської діяльності. Ознаки, що виділяють етнос і відокремлюють його від інших етносів, - це мова, народне мистецтво, звичаї, обряди, традиції, норми поведінки, звички, тобто такі компоненти культури, які передаються з покоління в покоління і утворюють в підсумку специфічну етнічну культуру. Кожен етнос характеризується етнічною самосвідомістю.
Слов'яни (в давнину словени) - найбільша група споріднених з мови етносів у східній та південно-західній Європі, об'єднана спільністю походження. Залежно від мовної та культурної близькості слов'яни діляться на три великі групи: східну, західну та південну.
Виділяються західні слов'яни:
- поляки
- чехи
- словаки
- кашуби
- лужичани (верхні, нижні)
південні слов'яни:
- болгари
- серби
- хорвати
- боснійці
- македонці
- словенці
- чорногорці
східні слов'яни:
- білоруси
- російські
- українці
-русини (іноді виділяються як окрема слов'янська нація, за іншою версією - субетнос українців).
Слов'яни займають велику територію Східної Європи, а також північну і центральну частини Азії. Відразу впадає у вічі, що слов'янські держави не зібрані в одній купці, а розкидані, розрізнені. У другій половині XIX ст. самостійних слов'янських держав не існувало. Слов'янські народи входили до складу трьох імперій: Російської, Австро-Угорської та Османської. Виняток становили лише чорногорці, які жили в невеликому самостійному державі Чорногорії, і лужичани, які розташовувалися на території Німеччини. До кінця XX в. державну самостійність мали вже всі слов'янські народи, крім російських і лужичан.
Після того, як описаний слов'янський етнос можна перейти до розповіді про діяльність Кирила (Костянтина) і Мефодія - зачинателів слов'янської писемності.
Існують різні джерела відомостей про діяльність Кирила і Мефодія та діляться вони на 3 основні групи:
- грецькі; - слов'янські; - Латинські.
В даний час нагромадилася величезна кількість літератури, в якій на основі аналізу грецьких, римських і слов'янських джерел розповідається про життя і діяльності солунських братів. Кирило-Мефодіївської проблемі присвячені праці вчених XIX століття Н.В. Ястребова, В.П. Більбасова, О.М. Бодянського, А.В. Горського та інших; серед дослідників ХХ століття вивченням життя і діяльності Костянтина і Мефодія займалися С.Б. Бернштейн, В.А. Істрін, М.Н. Тихомиров, Б.Н. Флоря та інші. Характер діяльності солунських братів у цих працях отримав різну оцінку. Так, В.П. Більбасов, М.К. Любавський розглядали їх діяльність у слов'ян як місіонерську, В.А. Істрін, С.Б. Бернштейн та інші вважали її просвітницькою, акцентуючи увагу саме на створення братами слов'янського алфавіту, їх перекладацьку та викладацьку діяльність. Важко сказати, чи створив Костянтин абсолютно нову абетку або переробив і пристосував для кращої передачі слов'янської мови вже існувала у слов'ян лист, однак безсумнівною заслугою місіонерів є створення книжкової слов'янської традиції, що виразилося в створенні перекладів візантійської і римської християнської літератури, що послужили зразком для створення оригінальних слов'янських творів.
Костянтин і Мефодій - уродженці галасливого портового міста Солуня (Салоніки, зараз - Салоніки), одного з найбільших міст у Візантії. Велика частина вчених схиляється до думки, що брати були болгарами. По одному з афонських переказів, батько братів, Лев, був слов'янином, болгарином, він обіймав посаду В«друнгарія під стратигом" (воєначальник), а мати була грекинею. У Льва і Марії було семеро дітей: старший - Мефодій (близько 815 - 885 рр..), Молодший - Костянтин (близько 827 - 869 рр..). Мефодій - ім'я, дане при постриг, справжнє ім'я невідоме (припускають, що його звали Михайло). Мефодій і Костянтин ще з дитинства добре знали як грецьку, так і слов'янський мови.
У всіх житіях традиційно більша увага приділяється Костянтину, те саме спостерігаємо і при описі дитячих та юнацьких років братів. Відомостей про дитячі та юнацькі роки Костянтина значно більше, мабуть, ще й тому, що в складанні першого, самого повного житія, брав безпосередню участь Мефодій, добре обізнаний про життя молодшого брата. З цього В«ЖитіяВ» нам стає відомо, що з дитинства Костянтин досяг успіху в навчанні і незабаром після смерті батька допитливий чотирнадцятирічний юнак був помічений Логофетом Феоктистом, регентом при малолітньому імператорі Михайла III. Близько 840 року, завдяки Феоктисту, Костянтин перебирається в Константинополь і отримує освіту в придворній школі, де йому викладають найвизначніші вчителя того часу. По закінченні навчання (близько 850 року) перед Костянтином відкривалося перспективне майбутнє. Логофет Феоктист запропонував йому в дружини свою хрещеницю, що означало б швидке отримання воєводства і посаду стратига, проте Костянтин відмовився від вигідної пропозиції та, висвячений на священика, отримав скромну посаду бібліо...
