Зміст
1. Теоретична частина
1.1 Поняття про фонетичних законах і фонетичних процесах. Дія фонетичних законів у синхронії
1.2 Позиційні зміни звуків
1.3 Комбінаторні зміни звуків
2. Практичні завдання
Список літератури
1. Теоретична частина
1.1 Поняття про фонетичних законах і фонетичних процесах. Дія фонетичних законів у синхронії
Фонетичні закони (Звукові закони) - закони функціонування і розвитку звукової матерії мови, керуючі, як стійким збереженням, так і регулярним зміною його звукових одиниць, їх чергувань і сполучень.
1. Фонетичний закон кінця слова. Галасливий дзвінкий приголосний на кінці слова оглушается, тобто вимовляється як відповідний йому парний глухий. Таке вимова призводить до утворення омофонів: поріг - порок, молодий - молот, кіз - кіс і т.п. У словах з двома приголосними на кінці слова обидва приголосні оглушають: груздь - смуток [Rpyc'т '], під'їзд - под'ест [пО›дjeст] і т.п.
Оглушення кінцевого дзвінкого відбувається в наступних умовах:
1) перед паузою: [Пр'ішол поjьст] (прийшов поїзд); 2) перед наступним словом (без паузи) з початковим не тільки глухим, але і гласним, сонорним, а також [j] і [в]: [праф він], [сат наш], ​​[СЛАП jа], [рот ваш] (правий він, сад наш, слабкий я, рід ваш). Сонорні приголосні не піддаються оглушення: сміття, мовляв, ком, він.
2. Асиміляція приголосних за дзвінкості і глухість. Сполучення приголосних, з яких один глухий, а інший дзвінкий, не властиві російській мові. Тому, якщо в слові опиняються поруч два різних по дзвінкості приголосних, відбувається уподібнення першою згідно другого. Така зміна приголосних звуків називається регресивною асиміляцією.
У силу цього закону дзвінкі приголосні перед глухими переходять у парні глухі, а глухі в тому ж положенні - в дзвінкі. Озвонченіе глухих приголосних зустрічається рідше, ніж оглушення дзвінких; перехід дзвінких у глухі створює омофони: [душк' - душк'] (Дужка - душка), [в'іес'ті - в'іес'т'і] (везти - вести), [фп'ьр'іем'ешку - фп'ьр'іем'ешку] (упереміж - упереміш).
Перед сонорними, а також перед [j] і [в] глухі залишаються без зміни: труть, шахрай, [О›тjест] (Від'їзд), свій, твій.
Дзвінкі і глухі приголосні асимілюються при наявності наступних умов: 1) на стику морфем: [ПО›хотк'] (хода), [збор] (збір); 2) на стику прийменників зі словом: [Гд'елу] (до справи), [зд'ел'м] (із справою); 3) на стику слова з часткою: [гот-ть] (Рік-то), [дод `ж` б] (дочка б); 4) на стику знаменних слів, вимовних без паузи: [рок-кО›зи] (ріг кози), [рас-п'ат '] (раз п'ять).
3. Асиміляція приголосних за м'якістю. Тверді і м'які приголосні представлені 12 парами звуків. За освітою вони розрізняються відсутністю чи наявністю палаталізації, яка полягає в додатковій артикуляції (середня частина спинки мови високо піднімається до відповідної частини неба).
Асиміляція за м'якістю має регресивний характер: приголосний пом'якшується, уподібнюючись подальшого м'яких приголосних. У зазначеному положенні не всі згодні, парні по твердості-м'якості, пом'якшуються і не всі м'які приголосні викликають пом'якшення попереднього звуку.
Всі приголосні, парні по твердості-м'якості, пом'якшуються в наступних слабких позиціях: 1) перед голосним звуком [е]; [б'ел], [в'ес], [м'ел], [с'ел] (бел, вага, крейда, сіл) і т.п.; 2) перед [і]: [м'іл], [п'іл'і] (мил, пили).
Перед непарними [ж], [Ш], [ц] м'які приголосні неможливі за винятком [л], [л '] (СР кінці - кільці).
Найбільш схильні пом'якшенню зубні [з], [з], [н], [р], [д], [т] і губні [б], [п], [м], [в], [ф]. Не пом'якшуються перед м'якими приголосними [г], [к], [х], а також [л]: глюкоза, ключ, хліб, наповню, мовчу т.п. Пом'якшення відбувається всередині слова, але відсутня перед м'яким приголосним наступного слова ([ось - л'ес]; СР [О› т ор]) і перед частинкою ([рос-л'і]; СР [рО›слі]) (от ліс, відтер, ріс чи, росли).
Приголосні [з] і [з] пом'якшуються перед м'якими [т '], [д'], [з '], [н'], [л ']: [м'ГЄс'т'], [В'іез'д'е], [ф-ка с'ь], [скарбницю '] (помста, скрізь, в касі, страта). Пом'якшення [з], [З] відбувається також на кінці приставок і співзвучних з ними прийменників перед м'якими губними: [р'з'д'іел'іт '], [р'с'т'іенут'], [б''ез'-н'іево), [Б'іес'-с'іл] (розділити, розтягнути, без нього, без сил). Перед м'якими губними пом'якшення [з], [з], [д], [т] можливо всередині кореня і на кінці приставок на-з, а також в приставці з-й в співзвучному з нею приводом: [с'м'ех], [з'в'ГЄр], [Д'в'ГЄр |, [т'в'ГЄр], [с'п'ГЄт '], [с'-н'ім], [іс'-пГЄч'], [РО›з'д'ГЄт '] (сміх, звір, двері, Твер, заспівати, з ним, спекти, роздягнути).
Губні перед м'якими зубними не пом'якшуються: [пт'ГЄн'ч'ьк], [н'ефт '], [вз'ат'] (пташеня, нафта, взяти).
4. Асиміляція приголосних за твердістю. Асиміляція приголосних за твердістю здійснюється на стику кореня та суфікса, що починається твердим приголосним: слюсар - слюсарний, секретар - секретарський і т.п. Перед губним [б] асиміляція по твердості не відбувається: [прО›с'іт '] - [проз'б'], [м'ллт'іт'] - [м'лО›д'ба] (просити - Прохання, молотити - молотьба) і т.д. Асиміляції не піддається [л ']: [Пол'ь] - [зО›пол'ниj] (поле, запольних).
5. Асиміляція зубних перед шиплячими. Цей вид асиміляції поширюється на зубні [з], [з] в положенні перед шиплячими (передненебнимі) [ш], [ж], [ч], [ш] і полягає в повному уподібненні зубних [з], [з] наступному шиплячих.
Повна асиміляція [з], [З] відбувається:
1) на стику морфем: [ж ат '], [рО› ж ат'] (зжати, розтиснути); [ш ит '], [рО› ш ит'] (зшити, розшити); [ш'от], [рО› ш'от] (рахунок, розрахунок); [рО›зно ш'ік], [ізво ш'ік] (Рознощик, візник);
2) на стику прийменника і слова: [з-ж ар'м], [з-ш ар'м] (з жаром, з кулею); [бі е. з-ж ар'], [бі е. з -ш ар'] (без спека, без кулі).
Поєднання зж всередині кореня, а також поєднання жж (завжди всередині кореня) звертаються в довгий м'який [ж ']: [по ж '] (пізніше), [jГЄ ж'у] (їжджу); [під ж'і], [дрож'і] (віжки, дріжджі). Факультативно в цих випадках може вимовлятися довгий твердий [ж].
Різновидом цієї асиміляції є асиміляція зубних [д], [т] наступними за ними [ч], [ц], в внаслідок чого виходять довгі [ч], [ц]: [О› ч'от] (звіт), (фкра ц'] (Коротко).
6. Спрощення сполучень приголосних. Приголосні [д], [т] в поєднаннях з декількох приголосних між голосними не вимовляються. Таке спрощення груп приголосних послідовно спостерігається в поєднаннях: СТН, Здн, стл, нтск, стск, вств, РДЦ, лнц: [усни], [Позн'], [ш'іесліви], [г'іганск'і], [ч'уств'], [сердц'], [сонц'] (усний, пізно, щасливий, гігантський, почуття, серце, сонце).
7. Скорочення груп однакових приголосних. При збігу трьох однакових приголосних на стику прийменника або приставки з наступним словом, а також на стику кореня та суфікса приголосні скорочуються до двох: [ра сор'іт '] (раз + сварити), [з илк'] (з посиланням), [КО›ло н и] (колона + н + ий); [О›де з ки] (Одеса + ск + ий).
До основних фонетичним процесам, що відбуваються в слові, відносяться: 1) редукція; 2) оглушення; 3) озвонченіе; 4) пом'якшення; 5) уподібнення; 6) спрощення.
Редукція - це ослаблення вимови голосних звуків у ненаголошеній позиції: [будинок] - [д ^ ма] - [Д'ь ^ ВОІ].
Оглушення - процес, при якому дзвінкі згодні перед глухими і на кінці слова вимовляються як глухі; книжка - кни [ш] ка; дуб - ду [п].
озвонченіе - процес, при якому глухі в положенні перед дзвінкими вимовляються як дзвінкі: зробити - [З '] робити; відбір - про [д] бор.
Пом'якшення - процес, при якому тверді приголосні м'якими під впливом наступних м'яких: зави [с '] ть, ка [з'] нь, ле [с '] ть.
Уподібнення - процес, при якому поєднання декількох різнорідних приголосних вимовляється як о...
