Статут Великого князівства Литовського і розвиток юридичних термінів
Зміст
Введення
1. Мовна специфіка статута
2. Юридичні терміни статута
2.1 Терміни, що прийшли в Старобілоруська мова без суттєвих змін
2.2 Слова та визначення, зберегли звучання, але змінили значення
2.3 Поняття, зберегли значення, але змінили звучання
2.4 Терміни, що змінили значення і звучання
2.5 Слова, створені в середні століття з допомогою словотворчих форматів
Висновок
Бібліографія
Введення
Актуальність обраної теми курсової роботи обумовлена необхідність вивчення впливу латинської та польської мови в становленні юридичних термінів у Великому князівстві литовському, під час коли державною мовою була Старобілоруська мова, якою велося діловодство і друкувалися книги.
У роботі були поставлені наступні завдання:
- розкрити і показати на конкретних прикладах мовну специфіку Статуту Великого князівства Литовського;
- розглянути юридичні терміни, які використовуються в Статуті в розрізі зміни звучання і значення слова;
- виявити джерело виникнення і наступний розвиток юридичних термінів аж до теперішнього часу.
- проаналізувати слова, які були створені ще в середні століття з допомогу словотворчих форматів.
Метою дослідження було виявити і простежити розвиток юридичних термінів з 1588гг. (Видання Статуту ВКЛ) і до теперішнього часу, об'єктом дослідження виступає Статут Великого князівства Литовського.
1. Мовна специфіка статуту
Створення Статуту припадає на другу половину XVI століття, тобто час основною нормалізації ділової мови Великого князівства Литовського (ВКЛ) [1], саме друкарський кодекс знаменує собою пік цього процесу, "адлюстроСћвае кульмiнацийни перияд у развiццi афiцийна-дзелавой Мови Як у Сенсит паСћнати яе функції, так i Сћ плані Сћдасканалення яе вияСћленчих магчимасцей "[2].
Відомо що, історія середньовічної Білорусі відображена в офіційних актах і документах ВКЛ, де поряд зі старобілоруською і польським вельми інтенсивно вживається латинський мову. Формування законодавства ВКЛ, незважаючи на свою самобутність, перебувало під значним впливом римського права. Всі три Статуту ВКЛ (1528, 1566, 1588 рр..) Були написані на Старобілоруська мовою і переведені на латинський, що не тільки стало даниною європейській традиції та юридичної культурі, але й познайомило європейського читача з юрисдикцією держави
Основне керівництво над роботами по складанню правових кодексів здійснював канцлер ВКЛ, причому найбільші заслуги в підготовці III Статуту належали Остафія Воловича і Льву Сапега. Масштаби особистостей одного й іншого - людей великих достоїнств, гуманістів і блискучих стилістів - їх діяльну участь у редагуванні головного правового документа держави обгрунтовують справедливість примірки до ним звання "верховних редакторів мови", саме так образно назвав "уряд" канцлера Ю. А. Лабинцев.
Поступово починає відбуватися впорядкованість мовної системи - тільки варто відзначити, що нормированность "мови" базувалася не на кодифікації, а на узусі, употребительности. Як відзначав П.Плющ, "носії і захисникиВ« мови В»самі практичним шляхом створювали відомий узус "[3], формуючи неписані письмові правила.
Адміністративний мову ВКЛ був "поблажливий" до чужого (польському, латинської), але не до тої міри, щоб відповідати відомим визначенням Пушкіна і бути переімчівим і чернецький. "Мова" приймає багато чого, але далеко не всі з прийнятого допускає в свою систему. Критерієм адаптації стає не частотність того чи іншого явища - вона стосовно до термінам висока, а відтворюваність заданої запозиченням моделі. Неповноголоссям в західнослов'янської формі такої на грунті РМ позбавлене.
Незважаючи на активність прояви в текстах термінів з інших мов - за межами "Мовний" системи виявляються прив'язані виключно до полонізми і характеризуються відсутністю "тиражовані" такі фонетичні явища, як, наприклад, своєрідний розвиток праслов'янських сполучень голосних з плавними приголосними і відсутність м'якого В«лВ» після губних з В«jВ».
У той час як в абсолютній більшості статутових прикладів (1502 словоформи) між твердими приголосними знаходяться звичні східнослов'янським мовам групи or, ol, er, el, зустрічаються також - всього в 19 випадках - слова з польськими огласовці: ar перед передньоязикові.
В«Переважання західнослов'янських форм над східнослов'янськими, бачимо у статуті раз і тільки стосовно до наслідків розвитку групиВ« tr't В»(97 вживань проти 32), що пояснюється тим, що слова в польській огласовці волею випадку опинилися термінами, чим забезпечили собі високу частотність . В цілому якщо щось в Статуті підтримує зовнішнє враження про вплив польської фонетичної системи на західноруських, то, перш за все це поняття зі сфери юриспруденції, оскільки правова термінологія у ВКЛ була в основному польської за походженням В»[4].
Разом з тим, використання методики доказів "від протилежного" здатне продемонструвати лише утримувані на дистанції - небажані і чужорідні для "мови" - прояви. Уявлення ж тільки "системи заборон" далеко не гарантує вичерпного опису "мовного" механізму.
До рангу прийнятого нормою виростали як наслідку живих процесів, що характеризують еволюцію білоруської та української мов, так і те "мертве", що становило традицію - Свою, західноруських, давньоруську і, почасти, польську. Це була норма "Обгрунтованої дозволеності": поліваріантність у всьому мові (внаслідок наявності різноманітних впливів) і в кожному конкретному випадку зумовленою по меншій міру одним з "резонів". Система ж "заборон" лише обмежувала рамки "Обгрунтованої дозволеності" [5].
Найбільш яскраве зіткнення традиції з мовної дійсністю виступає в варіантному написанні поворотного займенника СЯ 709 - РЄ 707 (верхні індекси показують кількість зустрінутих в статуті). Близька до рівноваги статистика характеризує всі можливі вживання словоформи: в препозиції по відношенню до дієслова 117 - 97, в дистантной препозиции: 312 - 275, у складі дієслова: 264 - 314, в дистантной постпозиції: 16 - 21. В той же час в стійких сполученнях - під впливом польських прототипів - триразово домінують форми з В«еВ»: Засєєв 20 // ЗАСЯ 10 , ПРЕД РЄ 94 // ПРЕД СЯ 24 .
Так, І. І. Крамко відзначає, що саме першодруковані кодекс "... виконваГї ускосна ролю фактичнага заканадаГїци побачим з прававимi Таксамо i моГїних нормаГї. Статут 1588 ... сваiм текстам даваГї візерунок гета Мови i принципи вибару моГїних сродкаГї "[6].
Походимо чином на цей же рахунок зазначив і Б. А. Успенського: "Статус державної мови сприяв кодифікаціїВ« простий мови В». У той час як мова приватних і місцевих актів і грамот в силу своєї обмеженості, локальної спрямованості носить сліди місцевої говірки, іноді доходячи майже до транскрипції живого вимови і живих форм мовлення, канцелярський мова тяжіє до стандартизації та кодифікації "[7].
Як приклад наведемо наступну форму: форма ПАРУКА не відповідала етимологічно вірного і безваріантно в Статуті ПОРУЧІТІ 7 і доручень 4 , тому у випадку з 'поручителем' автори тексту й складачі скористалися свободою вибору - орієнтувалися і на дієслівну і на іменну словобразовательную основу: поручник 15 - ПАРУЧНІК 10 .
Група oro представлена ​​в 1249 формах (БІК 902 , ДОРОГА 112 , боронити 70 , МІСТО 35 та ін), група ere - В 1136 (ПЕРЕД 400 , ЧЕРЕЗ 356 , ДЕРЕВО 63 , Стерегти 27 та ін), група olo - в 484 (ГОЛОВА 314 , Волока 80 , ПОЛОНЕНІК 23 , ГОЛОД 13 ...
