Міністерство освіти РФ
Пермський Державний Педагогічний Університет
ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ ЧАСТИН МОВИ В НІМЕЦЬКОМУ МОВІ. СПІРНІ ПИТАННЯ В ТЕОРІЇ ЧАСТИН МОВИ
Виконав:
студент групи 748 Б
Мішланов Віктор
Керівник:
доцент кафедри німецької мови
Ошева С.В.
2004
Принципи класифікації частин мови в німецькій мові
Словниковий запас кожного мови можна розглядати як систему, яка має складну побудову. Ця система складається з тисячі різнорідних елементів, які пов'язані один з одним за допомогою різноманітних відносин. Тому це відкрита система, яка здатна збагачуватися за рахунок нових елементів. З різних точок зору їх можна групувати по-різному. Ці класи слів прийнято називати частинами мови. Поділ слів на частини мови - це обов'язковий попередній етап граматичного опису частин мови. Кількість частин мови варіюється в німецькою мовою від 4 до 14, частіше всього згадується 9 - 10 класів слів. Кількість і типи частин мови залежать від застосовуваних способів їх виділення: принципу виділення класів слів, рівня узагальнення або навпаки диференціації. Спірним є питання, про те як класифікувати частини мови. Обговорюється число і вид застосовуваних критеріїв. Але ясно одне, що слово - це такий об'єкт, який має значенням, функцією і формою, його потрібно розглядати під різним кутом. Повна характеристика класів слів вимагає характеристики кожної частини мови по всіх її - морфологічним, синтаксичним і семантичним - ознаками.
Семантичний принцип
Існує кілька версій виділення частин мови за семантичним принципом:
Береться до уваги зв'язок між словом і поняттям.
Цей принцип може бути застосований тільки до так званих значущим частин мови.
Береться до уваги спосіб відображення і вираження дійсності. Передбачається виділення наступних класів слів:
Слова, що виражають і позначають поняття: іменник, прикметник, займенник, числівник, прислівник і дієслово.
Слова, що виражають почуття і сприйняття, але не позначають, називають їх: вигуки, деякі ввідні слова.
Слова, що виражають зв'язки між поняттями і представляють зв'язку слів у реченні: прийменники, сполучники, артиклі, зв'язки. Потрібно відзначити, що усередині кожної групи виділяються окремі класи слів.
Передбачається існування прямого зв'язку слів певного класу з явищами дійсності і можливість розрізняти DingwГ¶rter - іменники, EigenschaftswГ¶rter - прикметники, TГ¤tigkeitswГ¶rter - дієслова, UmstandswГ¶rter - прислівники, VerhГ¤ltniswГ¶rter - предлогі_ BindewГ¶rter - союзи.
Частини мови співвідносяться не безпосередньо з предметним значенням слів, але з узагальненим значенням, виникаючим в процесі людського мислення.
Іменники - не просто слова, що позначають предмети, а слова, які відповідають віддзеркаленню речей або величин в мисленні.
Прикметники - не просто назви якостей, а слова узагальнено виражають певні явища реального світу у вигляді якостей.
Частини мови розуміються як В«Мовне вираження в нашій свідомості категорій, за якими думка людини класифікує явища дійсності В»<1> уВ« мовні форми понятійно - Категоріального відображення об'єктивної дійсності В»<2>. Слова не ототожнюються безпосередньо з позамовними відносинами, а в значній мірою ідентифікуються з категоріями мислення людини.
До семантичним принципом відноситься і розподіл слів на знаменні та службові. Тут говорять про автосемантіке і сінсемантіке (наприклад вчення О.І. Москальська).
Морфологічний принцип
Морфологічний принцип спирається на формальні ознаки: дієвідміна, схилення, освіта ступенів порівняння, тобто на наявність граматичних категорій і парадигм відповідної частини мови.
Гідність:
Ясність і безперечність того, що слід розуміти під даним критерієм і як його застосовувати.
Більшість частин мови може бути виявлено на його основі, тому цей критерій спирається на доступні зовнішньому спостереженню і які виявляються в потоці мовлення ознаки.
Недолік: Застосовується для мов флективного типу, тому він не є універсальним.
Існує безліч класифікацій, однієї з найбільш значущих є класифікація запропонована FlГ¤ming.
Синтаксичний принцип
Звичайно мова йде про В«Синтаксичної функціїВ» або про В«вживанні в реченніВ». Синтаксична функція - це конкретна позиція і можлива субституція в лінійній мовної ланцюга. Хельбіг і Буша визначають В«діагностичні рамкиВ». Мається на увазі, що слова кожної частини мови мають типові синтаксичні рамки. Для самостійних частин мови передбачається наявність наступних рамок:
для іменника: Der ... arbeitet flieГџig.
для дієслова: Der Student ... fleiГџig.
для прикметника: Der ... Student arbeitet.
для прислівника: Der Student arbeitet ...
Важливий також критерій значущість/незначимість в реченні і значимість/незначущість для членів пропозиції. Цією проблемою займалися Флеміг і Москальська. До синтаксичному принципом можна зарахувати і поділ за функції в складнопідрядному реченні.
Комплексний принцип (різні класифікації на різних критеріях)
Цей принцип дозволяє розглядати синтаксичні, морфологічні та семантичні значення слів як критерії для виділення частин мови і показати, як різні критерії приводять до різних результатів.
Визнання чи невизнання числівника як самостійної частини мови пов'язане з багатьма критеріями.
Числівник самостійно тільки з точки зору семантичного критерію, тобто всі його розряди позначають число.
Згідно іншим принципам числівники не утворюють окремої групи, а примикають до деяких частин мови.
Er schreibt einen dritten Brief. (Прикметник)
Er schreibt eine Drei. (Іменник)
Er schreibt dreimal. (Прислівник)
2. Складний питання про частини мови В«займенникиВ», елементи яких можуть, з точки зору поверхневого синтаксису займати різні позиції в реченні:
Dieser Mann ist verunglГјckt. (Займенник займає позицію артикля і в широкому сенсі може розглядатися як супровідник іменника)
Er ist verunglГјckt. (Займенник ужито субстантивно, стоїть в позиції іменника і може розглядатися як іменник в широкому сенсі)
3. Незмінні частини мови (прислівники, модальні слова, вигуки, прийменники, сполучники, частки) мають певними семантичними та синтаксичними, але не морфологічними категоріями, так що з точки зору морфологічного критерію мова може йти у них про В«нульовий показникуВ».
4. Трудність представляє також виділення часток. Морфологічно вони не відрізняються від прислівників і модальних слів, але володіють власними синтаксичними і семантичними ознаками.
5. Особливе місце займають слова - заперечення, які іноді розглядаються як окрема частина мови. Семантично вони утворюють одноманітну групу слів і мають загальним морфологічною ознакою, загальними ознаками словозміни, згідно з якими слова - заперечення діляться на класи і дуже неоднорідні, різноманітні і їх синтаксичні функції, згідно з якими вони можуть бути віднесені до різних частинам мови.
6. Спеціального розгляду заслуговують дві частини мови яскраво вираженого службового характеру: артикль і допоміжні дієслова. Артиклі в граматиках розглядаються по - різному, допоміжні дієслова ж в якості самостійної частини мови виділяє тільки О.І. Москальська.
Є. В. Галига бере до уваги такі критерії як: узагальнене значення, граматичну категорію, здатність до формозміни, синтаксична функція, словообразующіе афікси. Її системи містить 11 частин мови. Вони діляться:
значущі частини мови (Дієслово, іменник, прикметник, числівник, займенник)
модальні слова
слова-зв'язки (прийменники, союзи, м...
