Реферат Перекладацька еквівалентність

Реферат на тему В«Перекладацька еквівалентність В»

Зміст

1. Введення стор.3 2. Підходи до визначення еквівалентності. стор.4

3. Теорія рівнів еквівалентності В.Н. Коміссарова стор.6

4. Висновок стор.11

5. Список використаної літератури стор.12

Введення. Переклад є одним з найдавніших видів людської діяльності, це складний і багатогранний процес. Зазвичай говорять про переведення В«з однієї мови на іншу В», але, насправді, в процесі перекладу відбувається не просто заміна однієї мови іншим. У перекладі стикаються різні культури і традиції, різні склади мислення, різні літератури, різні епохи і різні рівні розвитку. Завдання будь-якого перекладу - це передати засобами іншої мови цілісно і точно зміст оригіналу, зберігши його стилістичні та експресивні особливості. Переклад має передавати не тільки те, що виражено оригіналом, але й те, як це виражено в ньому. Ця вимога відноситься як до всьому перекладу даного тексту, так і до окремих його частин. Для визначення ступеня спільності змісту (смислової близькості) оригіналу та перекладу були введено поняття еквівалентності та адекватності. Поняття еквівалентності розкриває найважливішу особливість перекладу і є одним з центральних понять сучасного перекладознавства. У сучасному перекладознавстві існують різні підходи до визначення еквівалентності. Однак найбільш поширеною на сьогоднішній момент можна назвати теорію рівнів еквівалентності В.Н. Коміссарова, згідно якої в процесі перекладу встановлюються відношення еквівалентності між відповідними рівнями оригіналу і перекладу. Одиниці оригіналу і перекладу можуть бути еквівалентні один одному на всіх існуючих рівнях або тільки на деяких з них. Кінцева мета перекладу, по Коміссарова, полягає в встановлення максимальної ступеня еквівалентності на кожному рівні.

Вивчення рівнів еквівалентності дуже важливо не тільки для теорії, але й для практики перекладу, тому дозволяє визначити, яку ступінь близькості до оригіналу перекладач може досягти в кожному конкретному випадку.

Підходи до визначення еквівалентності. Специфіка перекладу, що відрізняє його від всіх інших видів мовного посередництва, полягає в тому, що він призначений для повноправною заміни оригіналу і що рецептори перекладу вважають його повністю тотожним початкового тексту. Разом з тим, очевидно, що абсолютна тотожність перекладу оригіналу недосяжна і що це аж ніяк не перешкоджає здійсненню міжмовної комунікації. Справа не тільки в неминучих втратах при передачі особливостей поетичної форми, культурно-історичних асоціацій, специфічних реалій та інших тонкощів художнього викладу, але і в неспівпаданні окремих елементів сенсу в перекладах самих елементарних висловлювань.

Внаслідок відсутності тотожності відношення між змістом оригіналу та перекладу був уведений термін В«еквівалентністьВ», що позначає спільність змісту, тобто смислове близькість оригіналу й перекладу.

Оскільки важливість максимального збіги між цими текстами видається очевидною, еквівалентність зазвичай розглядається як основний ознака і умова існування перекладу. З цього випливають три слідства.

перше, умова еквівалентності повинно включатися в саме визначення перекладу. Так, англійський переводовед Дж.Кетфорд визначає переклад як В«заміну текстового матеріалу на одній мові еквівалентним текстовим матеріалом на іншою мовою В». Також американський дослідник Ю.Найда стверджує, що переклад полягає в створенні мовою перекладу "найближчого природного еквівалентаВ» оригіналу.

друге, поняття В«еквівалентністьВ» набуває оціночний характер: В«хорошимВ», або В«правильнимВ», перекладом визнається тільки еквівалентний переклад.

третє, оскільки еквівалентність є умовою перекладу, завдання полягає в тому, щоб визначити цю умову, вказавши, в чому полягає перекладацька еквівалентність, що повинно бути обов'язково збережено при перекладі.

У пошуку відповіді на останнє запитання в сучасному перекладознавстві можна виявити три основних підходи до визначення поняття В«еквівалентВ».

До останнього часу в перекладознавстві провідне місце належало лінгвістичним теоріям перекладу, в яких домінує традиційне уявлення про те, що головну роль в перекладі відіграють мови. При такому підході завдання перекладача можуть бути зведені до максимально точної передачі тексту оригіналу мовою перекладу в його повному обсязі. Деякі визначення перекладу фактично підмінюють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад повинен повністю зберігати зміст оригіналу. А.В. Федоров, наприклад, використовуючи замість В«еквівалентностіВ» термін В«повноцінністьВ», говорить, що ця повноцінність включає В«вичерпну передачу смислового змісту першотвору В». Однак ця теза не знаходить підтвердження в спостережуваних фактах, і його прихильники змушені вдаватися до численних застережень, які фактично суперечать вихідному визначенню. Так, Л.С. Бархударов обумовлює, що про незмінність В«можна говорити лише у відносному значенніВ», що В«при перекладі неминучі втрати, тобто має місце неповна передача значень, що виражаються текстом оригіналу В». Звідси Л.С.Бархударов робить закономірний висновок, що В«текст перекладу ніколи не може бути повним і абсолютним еквівалентом тексту оригіналу В», однак залишається незрозуміло, як це поєднати з тим, що В«незмінність плану змістуВ» була вказана в якості єдиного визначального ознаки перекладу.

Такий підхід до перекладу дав підстави для появи так званої теорії не перекладається, згідно з якою переклад взагалі неможливий. Безумовно, унікальність словникового складу і граматичної будови кожного мови, не кажучи вже про розходження культур, дозволяє стверджувати, що повне тотожність текстів оригіналу і перекладу в принципі неможливо. Однак, твердження про те, що неможливий і сам переклад, дуже суперечливе.

Другий підхід до вирішення проблеми перекладацької еквівалентності полягає в спробі виявити в змісті оригіналу якусь інваріантну частину, збереження якої необхідно і достатньо для досягнення еквівалентності перекладу. Найбільш часто на роль такого інваріанта пропонується або функція тексту оригіналу, або описувана в цьому тексті ситуація. Іншими словами якщо переклад може виконати ту ж функцію чи описує ту ж саму реальність, то він еквівалентний. Однак, яка б частина змісту оригіналу ні обиралася в Як основа для досягнення еквівалентності, завжди виявляється безліч реально виконаних і забезпечують міжмовних комунікацій переказів, в яких дана частина вихідної інформації не збережена. І, навпаки, існують переклади, де вона збережена, однак, вони не здатні виконувати свою функцію в як еквівалентних оригіналу. У таких випадках ми опиняємося перед неприємним вибором: або відмовити подібним перекладам в праві бути перекладами, або визнати, що інваріантність даної частини змісту не є обов'язковою ознакою перекладу.

Третій підхід до визначення перекладацької еквівалентності можна назвати емпіричним, він представлений в роботах В.Н. Коміссарова. Суть його полягає в тому, щоб не намагатися вирішувати, у чому повинна полягати спільність перекладу й оригіналу, а зіставити велике число реально виконаних перекладів з їх оригіналами і з'ясувати, на чому грунтується їх еквівалентність. Проробивши такий експеримент, Комісарів зробив висновок про те, що ступінь смислової близькості до оригіналу у різних перекладів неоднакова, та їх еквівалентність грунтується на збереженні різних частин змісту оригіналу.

Теорія рівнів еквівалентності В.Н. Комісарова

У 1990р. В.Н. Комісарів у своїй книзі В«Теорія перекладу (лінгвістичні аспекти) В»сформулював теорію рівнів еквівалентності, згідно з якою в процесі перекладу встановлюються відношення еквівалентності між відповідними рівнями оригіналу і перек...