Зміст
Введення
Глава I. Статус звернення в мові
1.1 Теоретичні підходи до вивчення звернень
1.2 Структура апеллятівной конструкції
1.3 Ситуація обігу та етикет
Глава II. Нейтральна форма звернення
2.1 Поняття нейтральної форми звертання
2.2 Історія нейтральних форм
Глава III. Офіційна ситуація звернення
3.1 Загальна характеристика публіцистичного стилю
3.2 Звернення в публічних виступах
3.3 Звернення в інтерв'ю
3.4 Звернення до духовних осіб
Глава IV. Неофіційна ситуація звернення
4.1 Oбщіе характеристики В«віртуальногоВ» тексту
4.2 Звернення до «³ртуальномуВ» співрозмовнику
Глава V. Звернення як елемент художнього тексту
5.1 Загальні характеристики мови художньої літератури
5.2 Звернення в романах Ю.І. Андруховича
Висновок
Бібліографія
Введення
Предметом даного дослідження є звернення в сучасному українською мовою.
Проблемі звернення присвячено безліч робіт як в Росії, так і в Україні. Звернення - специфічна мовна одиниця, існуюча в мовах різного ладу. В залежності від мови, від національно-культурного розвитку народу, що говорить цією мовою, звернення характеризується різним набором ознак.
Проблема обігу розглядалася у різних роботах як центральна і поряд з дослідженням аспектів мовного етикету, функціональним підходом до граматики, з теорією мовних актів.
Звернення в українській мові характеризується певним набором функцій, які змінюються з часом, що привертає увагу дослідників. Звернення дуже чутливо реагує на всі зміни у позамовною дійсності і є в певному сенсі відображенням соціальної динаміки.
Мета дослідження полягає в описі звернень в українському мовою на рівні граматики, лексики та семантики. Особливу увагу буде приділено проблемі синтаксичних характеристик апелятивності конструкцій, а також проблемі нейтральної форми звертання в сучасній українській мові і вирішення цієї проблеми в різних ситуаціях спілкування, деяким проблемам етикету.
Для досягнення поставлених цілей в роботі будуть виконані наступні завдання:
1. визначені підходи до обігу, його граматичний і лексико-семантичний статус у мові (Глава I);
2. розглянута проблема нейтральної форми звертання та історичні передумови її становлення (Глава II);
3. вивчено функціонування звернення до офіційних ситуаціях та їх відображення в тексті (Глава III);
4. досліджено функціонування звернення в неофіційних ситуаціях і засоби його реалізації в мові (IV);
5. розглянуті основні особливості функціонування звернення в художньому тексті (глава V).
В якості матеріалу для даної роботи використовувалися інтернет-форуми, сучасні українські періодичні видання, офіційні звернення Президента і першої леді України, романи Ю.І. Андруховича.
Глава I Статус звернення в мові
1.1 Теоретичні підходи до вивчення звернень
Проблемі звернення присвячено безліч досліджень, однак до Дотепер не існує строгого розмежування термінів В«зверненняВ» (В«апеляціяВ») і В«апелятивності конструкціяВ» (В«конструкція зверненняВ»). Нам здається необхідним пояснити, як ми розуміємо обидва терміни. Звернення ми будемо розуміти як конвенціональний комунікативний акт, в ході якого мовець закликає адресата виконати деяку дію і ідентифікує адресата як потенційного діяча. Апелятивності конструкція - це ті мовні засоби, які використовує мовець для досягнення своєї мети (спонукати адресата до дії) в ході комунікативного акту звернення. Таким чином, ми відразу розмежовуємо два основних аспекти звернення - комунікативний і власне структурний. В Надалі в нашому дослідженні ми будемо звертати основну увагу мовні засоби, які використовуються в обігу в залежності від ситуації (Офіційної чи неофіційної).
При структурному підході апелятивності конструкція розглядається з точки зору її складових, їх можливих форм, немов-кількісного складу, зв'язків з пропозицією або з його частинами. Сюди ж входять дослідження по стилістиці, що вивчають зв'язок між реалізацією і додатковими смислами, які ця реалізація може вносити в апелятивності конструкцію, а також роботи, присвячені мовній нормі в аспекті звернення. Серед дослідників, застосовують даний підхід, можна назвати Бевзенко З [1]., Бейлін Е.П [2]., Бірюлін Л.А., Храковского В.С [3]., Булаховського Л.А [4]., Єрмоленко С.Я [5]., Полюга Л.М [6]., Скаба М.С [7]., Залеського Я [8]. Такі дослідження можна вважати строго лінгвістичними у вузькому розумінні цього слова.
Звернення може привертати увагу дослідників і як ситуація, що вимагає певних мовних засобів. Зокрема, звернення може розглядатися в теорії комунікативних актів. Тоді звернення розуміється як один з актів мовлення, В«складається в проголошенні мовцем пропозиції в ситуації безпосереднього спілкування зі слухачем В»[9]. Модель мовного акту описує всі складові ситуації спілкування, які характерні (і обов'язкові) і для звернення в тому числі: провіщає, слухає, висловлювання, обставини, мета і результат мовного акту як спосіб досягнення певної мети. Мова тут розуміється як засіб спілкування, спрямоване на досягнення мети і приводить до певного результату. А саме звернення стає одним з можливих іллокутівних актів - тобто В«мовним актом у відношенні до його мети В»[10]. Дж.Л. Остін стверджує, що іллокутивний акт В«впливаєВ» внесенням змін до природний плин подій, що безпосередньо відповідає одній з функцій обігу - а саме: спонукальної [11]. Дж.Р. Серлі вводить поняття непрямих мовних актів, яке дозволяє розглядати і ті мовні акти, мета яких не відповідає безпосередньо засобам її досягнення (у щодо поводження це важливо, коли мова йде про спірних випадках) [12]. А Г.Г. Кларк, Т.Б. Карлсон розмежовують поняття В«адресатВ» та В«слухаючіВ», що є принциповим для звернення (про це докладніше йтиметься у розділі III) [13].
Важливе місце проблема поводження займає в дослідженнях по етикету. Н.І. Формановская, наприклад, розглядає звернення в залежності від ситуації, соціальних ролей мовців, виходячи з уявлення про те, що мова в нормальної ситуації повинна бути ввічливою [14]. В.І. Карасик розглядає звернення як прояв етикету в мові (докладніше про це в розділі 3) [15].
1.2 Структура апеллятівной конструкції
Під структурою апеллятівной конструкції ми будемо розуміти її склад і граматичні форми частин, а також синтаксичні зв'язки між ними.
В лінгвістичній традиції існує кілька точок зору на синтаксичну природу звернення. Є.П. Бейліна пропонує наступну їх класифікацію [16]:
В· звернення - Слово або словосполучення поза пропозиції (А.А. Шахматов, А.М. Пєшковський);
В· звернення - Особливий член речення (А.Г. Руднєв, А.Т. Абрамова, Т.Т. Аль-Кадім, О.А. Мізін);
В· звернення - Самостійне висловлювання (Л.А. Булаховський, В.Г. Адмоні, Г.П. Торсуев, У. Вейнрейх, В.К. Кузьмичова, В.П. Пронічев).
В даній роботі ми будемо дотримуватися останньої точки зору.
аппелятивная конструкція являє собою синтаксичне єдність, яка в загальному вигляді можна представити як N7 + Vimp, де N7 - ім'я у формі кличного відмінка, Vimp - дієслово у формі імперативу. Така конструкція розгортається в семантично складне речення Хтось (мовець) говорить (просить, наказує і т.д.) комусь (адресату), щоб адресат зреагував (отримав інформацію, виконав іншу дію) [17] . Таким чином, конструкція звернення чітко ділиться на дві складові: предикат і номінацію адресата, що на рівні синтаксису являє собою групу присудка і підмета і є основою пропозиції-звернення. Форми підмета і присудка взаємно обумовлені: імператив управляє формою кличного відмінка імені, в той час як сам узгоджується з ім'ям в другому обличчі. М. С. Скаб...
