РЕФЕРАТ
на тему
В«ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ В»
Введення
Офіційно-діловий стиль являє собою один з функціональних стилів сучасної російської літературної мови: набір мовних засобів, призначення яких - обслуговування сфери офіційно-ділових відносин (ділових відносин між організаціями, усередині них, між юридичними та фізичними особами). Ділова мова реалізується у вигляді письмових документів, побудованих за єдиними для кожної з їх жанрових різновидів правилами. Типи документів різняться специфікою свого змісту (які офіційно-ділові ситуації в них відображені), а відповідно і своєю формою (набором і схемою розміщення реквізитів - змістовних елементів тексту документа); об'єднані вони набором мовних засобів, традиційно використовуваних для передачі ділової інформації.
Найбільш істотні ознаки ділової документації.
1. Специфіка культури офіційно-ділового мовлення полягає в тому, що вона включає в себе володіння двома різними за характером нормами: 1) текстовими, регулюючими закономірності побудови документа, закономірності розгортання його змістовної схеми, і 2) мовними, регулюючими закономірності відбору мовного матеріалу для наповнення змістовної схеми документа. Розрізнення цих двох типів норм ділового мовлення допомагає зрозуміти спрямованість і етапи розумової роботи над текстом документа: осмислення офіційно-діловий ситуації -> підбір відповідного їй жанру документа -> з'ясування відповідних жанру документа норм побудови тексту -> вибір відповідають жанром і формою документа мовних засобів.
2. Форма документа (схема, відбиває семантико-інформаційну структуру тексту) надає в розпорядження його укладача певний набір реквізитів і певну їх композицію (послідовність і порядок їх розміщення в тексті документа). Найбільш частотні (загальні ряду документів) реквізити: (1) адресат документа; (2) адресант документа; (3) заголовок (жанр) документа; (4) заголовок до змісту тексту документа; (5) список додатків до документа; (6) підпис; (7) дата. Обов'язковість/необов'язковість вживання певних реквізитів визначає жорсткість/свободу побудови форми документа. Сказане дозволяє характеризувати В«пишеВ» як укладача тексту документа (по відомим йому зразкам): це відноситься і до плану текстових норм, і до плану мовних норм.
3. Упорядник, як правило, використовує традиційні для офіційно-ділового стилю мовні засоби. Такі: і стилістика тексту документа (нейтральна, неекспресивний і неемоційна, і/або книжкова); та лексичні засоби (близькі до однозначності лексеми і звичні словосполучення, включаючи кліше і штампи, не кажучи вже про так званих канцеляризмів - мовних засобах, вживання яких норми літературної мови обмежують сферою ділового мовлення); та морфологічні засоби (продуктивність віддієслівних іменників для називання дій; тенденція до невживання в документах особисто-вказівних займенників він, вони), і синтаксичні засоби (ускладнюють синтаксичну структуру причетні і дієприслівникові обороти, складнопідрядні речення з придатковими і з виражають логічні відносини спілками; іменні ланцюжка з родовим відмінком; синтаксична схема перерахування).
Ці і деякі інші особливості характеризують канцелярський підстиль офіційно-ділового стилю, орієнтуючи укладача тексту документа на певний вибір і на певне сприйняття тексту документа його В«ОдержувачемВ» (читачем). Всі ці специфічні (і текстові, і мовні) власне канцелярські риси офіційно-ділового стилю закріплені в ГОСТах та посібниках, що забезпечує високий рівень стандартизації і уніфікації текстів ділової документації.
1 . Загальна характеристика офіційно-ділового стилю
Діловий стиль - це сукупність мовних засобів, функція яких - обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів. З цього можуть бути виведені як мінімум п'ять наслідків.
1. Широта цієї сфери дозволяє розрізняти щонайменше три підстилі (різновиди) ділового стилю: 1) власне офіційно-діловий (канцелярський, як його часто іменують), 2) юридичний (мова законів і указів) і 3) дипломатичний. При ряді відмінностей ці подстіл і близькі один до одного за своїми основними характеристиками. Офіційно-ділові і дипломатичні документи зближає те, що вони орієнтовані на досягнення домовленості між двома сторонами або на формулювання позицій сторін, при особливо В«етикетноїВ» природі дипломатичних формул; на відміну від них для "мови законів В»характерне прагнення до перерахування умов і обставин, що тягнуть за собою юридичну відповідальність.
2. Співвідношення В«Офіційно-ділова ситуація - відповідний жанр документа" означає, що зміст документа покриває безліч реальних ділових обставин, відповідаючи не окремій обставині, а цілому їхньому типу - ситуації. Внаслідок цього форма й мова документів в офіційно-діловому стилі виступають як стандартизовані (відповідні єдиним зразком), і сама вимога стандартизації пронизують всю сферу ділової мови.
3. В сфері ділового мовлення ми маємо справу з документом, тобто з ділової папером, володіє юридичною силою, і сам цей факт обумовлює письмовий характер реалізації мовних засобів офіційно-ділового стилю. У той Водночас суто письмовий характер ділового документа не може не впливати на його мову: письмова мова - мова у відсутності співрозмовника, що вимагає розгорнутості і повноти викладу, бо В«ситуація повинна бути відновлена ​​у всіх подробицях, щоб зробитися зрозумілої співрозмовникові.
4. В лінгвістиці прийнято протиставляти два типи текстів: інформативний (науковий, діловий) і експресивний (публіцистичний, художній). Належність діловий, мови до першого типу пояснює деякі її особливості, і перш за все - Її стилістичний характер.
Гранична інформативна призначеного ділового тексту знаходить своє відображення в прагненні пишучого до максимально строгого й стриманого характеру викладу, а тим самим і в прагненні до використання стилістично нейтральних і/або книжкових елементів. Це, в свою чергу, виключає можливість вживання в текстах ділового мовлення експресивно і емоційно забарвлених мовних засобів (Наприклад, розмовно-просторічної лексики або вигуків), образних засобів або слів, що вживаються в переносному значенні - все це суперечило б вимогу точності ділового мовлення.
5. Сказане визначає й вимога однозначності, характерне для ділового мовлення. (Відзначимо в цьому плані розходження між науковою та діловим мовленням: у першій однозначність необхідна, а в другій просто неприпустима неоднозначність). Ця вимога зумовлює використання в діловому мовленні термінів або термінізірованних (близьких до однозначних) спеціальних засобів мови (ясно, що ця тенденція органічно пов'язана з юридичною силою документа, не терпить двозначності або, як говорив Л.В. Щерба, В«пересудівВ»); такі, наприклад: постанову, резолюція - у канцелярському підстилі, позивач, відповідач - у юридичному підстилі, свідчити кому свою глибоку повагу - у дипломатичному.
Не випадково дослідники відзначають, що В«Професійні ідіоми, що склалися в діловій письмовій мові, виконують ту ж функцію, що й терміни в науковій мови В». З тієї ж причини характерне прагнення не вживати в ділових текстах особисто-вказівні займенники він (вона, воно, вони), оскільки їх використання в контексті - при наявності в ньому більше одного іменника того ж роду - може суперечити вимогам точності і ясності викладу.
Вимогою логічності й аргументованості викладу в області синтаксису ділової мови пояснюється велика кількість складних конст...
