Зміст
Введення
І. Глава
1.1 Питання про говірками в російською граматиці
1.2 Форми словотворення в системі прислівників
1.3 Семантичні класи прислівників і їх синтаксичні функції
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Прислівник як самостійна частина мови
Прислівники-це граматична категорія, під яку підводяться невідмінювані, неспрягаемие і несогласуемие слова, що примикають до дієслова, до категорії стану, до імен іменником, прикметником і похідним від них (наприклад, до тих же прислівникам) і виступаючі в синтаксичній функції якісного визначення або обстоятельственного відносини. В»Прислівники морфологічно співвідносні з іменниками, прикметниками, дієсловами, з займенниками та іменами числівниками.
Загальне граматичне значення прислівника - це ознака дій або ознака ознак.
Морфологічним ознакою прислівників є їх незмінюваність. Вони не мають роду, числа, відмінка, не схиляються і не відмінюються.
Синтаксичні ознаки прислівників - у реченні прислівники є обставинами.
Глава 1
1. 1 Питання про говірками в російській граматиці
Категорія прислівники визначається сукупністю морфологічних, синтаксичних і семантичних ознак.
Видима розпорошеність, різнорідність морфологічних прикмет російських прислівників змусила граматисти шукати внутрішньої єдності цієї категорії на шляхах семантичного і синтаксичного її вивчення. При цьому спочатку - під впливом давньої традиції, що йшла від античних граматик, - запанувало голе речовинно-логічне визначення В«наречия як якості або обставини іншої якості або дії В». Абстрактний, логічний характер цього визначення не задовольнив представників порівняльно-категоричній школи мовознавства вже в першій половині XIX ст. До середини XIX в. в російських граматиках при аналізі прислівників отримали рішучу перевагу синтаксичні критерії. Прислівник визнається синтаксичною категорією по перевазі. Цю граматичну традицію очолює К. З Аксаков: В«Прислівник не є частина мови. Частина мови те, що отримало в слові особливу форму, особливий відділ; наріччя своєї особливої вЂ‹вЂ‹форми (у слові. - В. В.) не має Воно виражає ставлення, воно є вже синтаксичне явище. Наріччям можуть бути різні частини мови, в різних відносинах вживаються. Інтерес до синтаксичним функціям прислівники допоміг точніше визначити місце прислівника серед інших частин мови.
А.А. Потебня, поглибивши синтаксичну точку зору на прислівник як на несогласуемие В«ознака ознакиВ» і побачивши в ньому В«особливу форму, присвоєну обставинні словами В», повернув наріччя в систему основних знаменних частин мови. Концепція Потебні знайшла подальший, хоча н не однорідне, обгрунтування н розвиток в граматичних системах акад. А.А.Шахматова і проф. А. М Пєшковський.
А.М. Пєшковський спочатку вагався у виборі між етимологічним та синтаксичної точками зору на прислівник. Потім - під впливом Потебні та Шахматова - схилився до визнання прислівники категорією В«цілком синтаксичноїВ». За словами Пєшковський, у прислівниках зображуються ознаки того, що висловлено в дієслові і прикметник Значення В«ознаки ознакиВ», властиве прислівнику, виражається цілою серією морфологічних прикмет (наприклад, формами на-о, на -Скі і-ЦКІ без префікса і з префіксом по-; формами на-ьі з префіксом по-і без нього.
Акад. А.А. Шахматов у своєму В«Синтаксис російської мовиВ» розширює обсяг поняття прислівника. На думку Шахматова, прислівник у відомому сенсі займає центральне місце в системі частин мови. В«Прислівник може бути визначено, по-перше, як абстрактне назву ознаки і відносини, по-друге, як назву ознаки і відносини в їх поєднанні з іншими ознаками. Звідси тісний зв'язок прислівники з іншими частинами мови, перехід їх у прислівники, їх адвербіалізація В». Про адвербіалізації свідчить морфологічний склад прислівників, серед яких легко знайти колишні іменники, прикметники, дієслова, займенники, числівники. Особливо близькі прислівники до прикметником та іменником: В«По суті своєму наріччя тотожне з прикметникомВ» і відрізняється від нього лише відсутністю форм узгодження. Але, на відміну від прикметника, прислівник переходить В«за сприятливих умов у службові частини мови, тобто привід і союз; воно займає таким чином середину між прикметником, з одного боку, службовими частинами мови - з іншого В». В«Наречие стає іменник в називному і непрямих відмінках, коли отримує в реченні значення обставини В».
Таким чином, категорія прислівника виступає у всій різноманітності своїх морфологічних ознак, синтаксичних функцій і семантичних особливостей.
Думки А.А. Шахматова про синтаксичну природу прислівника лягли в основу статті проф. А. П. Ріфтіка В«Про освіту прислівниківВ». А. П. Ріфтік виходить з пропозиції, що В«спочатку дії та стану, виражене не мислилися абстрактно, але завжди включали в себе певну характеристику, виступаючи з цією характеристикою як одне поняття В». Те, що тепер у нас виражено прислівником, В«входило в якість нерозривною складовою частини в семантику самої дії або стані. Але потім В«характеристика дії або стану виділяється з семантики дієслова і виражається особливим словом В». Дієслово отримує можливість вживатися з багатьма характеристиками. Так виникає прислівник як чисто синтаксична категорія. В«Синтаксична форма передує морфологічної В», але потім розвиваються і різні способи морфологічного вираження категорії прислівники. В«Аналіз морфологічно оформилися прислівників в різних типах мов показує, що прислівники виникли з імені в непрямому відмінку, рідше в прямому. Тим часом В«найдавніші прислівники представляють морфологічно не оформлені прикметники частинки з просторовим значенням, що конкретизують дію дієслова В». Перехід з доповнення в обставина є найголовніший шлях творення прислівників з імені іменника чи інших субстантівірованних слів.
В«Під обставиною ж слід розуміти семантичну характеристику дієслова, прикметника, прислівника, рідше - іменника, яка виступає одночасно і як синтаксичне відношення В». Таким чином, в наречии як обставину на перше місце виступає граматичне значення відносини. У зв'язку з цим змінюється і лексичне зміст прислівників, які випадають з системи іменного відмінювання і набувають значення незмінного обстоятельственного слова.
Синтаксичної точці зору на наріччя в російській мовознавстві була протиставлена ​​морфологічна точка зору.
У фортунатовской школі з класу прислівників були стягти всі його семантико-синтаксичні оболонки. До аналізу прислівники застосовувався оголений принцип абстрактного морфологізма. Фортунатовской В«граматична формаВ», форма окремого слова (В«здатність слова виділяти в своєму складі основу і формальну приналежність В») виявлялася далеко не у всіх прислівників. Прислівники виявилися розділеними на два розряди - граматичних (з формою слово утворена, наприклад:, голосно, приязно, по-старому і т п.) і неграматичних (В«безформнихВ») прислівників, наприклад: вчора, тут, геть і т. п Так синтаксична точка зору на прислівник знайшла свій антитеза. Час синтезу настало, і для нього зроблені всі підготовчі роботи В».
1.2 Форми словотворення в системі прислівників
Морфологічні особливості прислівників
Морфологічними особливостями категорії прислівників є: 1) словотворча співвідносність прислівників з іменами і з дієсловами; 2) спирається на ці співвідношення система граматичних розрядів прислівників зі властивим їм інвентарем особливих морфем; 3) різкі відмінності в значенні тих граматичних елементів, які спільні (омонімічни) у прислівників з іншими класами слів; 4) вузькість граматичного обсягу слова в категорії прислівники, відсутність форм словозміни у прислівників (крім ступенів порівняння у групи якісних прислівників); 5) своєрідн...
