Реферат на тему
Мовознавство стародавнього світу.
План
1. Мовознавство в Давній Індії
2. Давньокітайське мовознавство
3. Мовознавство в Давній Греції та Рімі
4. Давнє арабською мовознавство
5. Використана література
Багато мовознавців Виникнення науки про мови датують 1660 роком - виходом В«Універсальної граматикиВ», Інші - качаном XIX ст. - З'явилася порівняльно-історічного мовознавства, визначаючи весь попередній Період Як В«донауковеВ» мовознавство. Погодитись з цімі твердженнямі Важко, оскількі Чимало Важливим проблем мовознавства (Наприклад, походження мови, зв'язок мови з Мислене, зв'язок мовного знака Зі значенням, взаємовідношення логічніх та граматичний категорій, віділення частин мови и членів речення та ін.) булі предметом Вивчення галі в далекому минуло. У давні мовознавстві віділяють Чотири Наукові Традиції: давньоіндійську, давньокітайську, класичну, арабською.
1. Мовознавство в Давній Індії
Найдавнішою Наукова традіцією є давньоіндійська. Вона налічує 3000 РОКІВ.
Виникнення давньоіндійського мовознавства зумовленості суто Практичність потребами. Із Покоління до Покоління вікамі передавати уснім шляхом священні гімні (Веди). Згідно смороду булі зафіксовані писемна ї увійшлі до чотірьох збірніків - Рігведа, Самаведа, Яджурведа й Атхарваведа. Давні індусі вважаєтся, Що ці священні гімні є божественним и того їх необхідно оберігаті від псування. ЯКЩО ж не буде Збережи сміслова и формальна, тобто орфоепічна, точність, то Це перешкоджатіме спілкуванню з Богом. Прагнучі зберегтись точність Вед и Забезпечити їх розуміння (не ВСІ Старі тексти Вед для індусів того часу булі незрозумілімі), а кож намагаючися уберегті їх мову від впливим розмовності варіантів давньоіндійської мови (пракрітів) i здійснюючі нормалізацію санскриту - Літературної мови, Яка функціонувала Як жива мова до V ст. до н. е., а Далі вікорістовувалася Тільки в релігійній сфері, Давні індусі детально Вивчай мовні Явища и створі орігінальну ї добро розвинутості лінгвістічну науку. Вже в самих Ведах розглядаються деякі мовознавчі питання, зокрема питання фонетики, орфографії, граматики и лексики.
Давньоіндійське мовознавство першої половини IV - Другої половини III ст. до н. є. досягло такого високого рівня, Що вплінуло на Розвиток порівняльно-історічного мовознавства в XIX ст.
Найвідоміпіім давньоіндійськім мовознавця є Паніні (V-IV ст. до н. є.) - Один із основоположніків мовознавства, автор Першої граматики санскриту. Вважають, Що Його граматика створі в усній формі й розрахована на усне передавання. Для легкого запам'ятовування вон подана у вігляді 3996 віршованіх правил (сутр). Через декілька століть її Було записано.
Паніні трактує мову Як систему, Що Складається з фонетічного, морфологічного, словотвірного и синтаксичною рівнів. Саме розуміння мови Як системи зумов Введення ним зрозуміти фонеми та нульової морфеми, до Чого Європейське мовознавство прийшла Ліше напрікінці XIX ст.
Віхідною (початкова) одиницею мови Паніні вважаєтся корінь, з Якого з допомогами афіксів за правилами внутрішніх сандхі (Поєднання морфем) утворюються слова, а відтак за правилами зовнішніх сандхі (Поєднання слів) - речення и текстилю. Орієнтація на синтез зумов Розгляд мовних одиниць от ніжчіх до віщіх. ЦІМ, очевидно, зумовлена ​​Його зацікавленість корінь и закінченнямі. З годиною Це Було перенесено и в лексікографію (дів. Далі про Коренєва принцип побудова словніків). Отже, Його граматика нагадує Ідеальну формалізовану схему и є породжувальною за Своїм характером (у норму входило ті, Що могло породжуватіся на Основі правил Паніні). Породжувальній характер правил кож пов'язаний з уявленням про мову Як систему (в Європі про Це заговорили не раніше XIX ст.).
Паніні вважають и родоначальником індійської діалектології (у своїй граматіці ВІН звертає УВАГА на діалектні Особливості Східної Індії), а кож Першим мовознавця, Який застосував зіставній метод ; (у багатьох випадка зіставляє санскрит Із ведичних мовою). Граматика Паніні впродовж двох тісячоліть Була Зразки опису Класичний санскриту.
(. Інші давньоіндійські граматистів Яска ( V ст. до < b> н. е.), Вараручі ( III або II ст. до н. е.), Катьяяна ( III < b> ст. до н. е.), Патанджалі ( II ст. до н. е.), Бхартріхарі (V-VI ст. н. є .) розвиваються вчені Паніні. Зокрема, смороду віділяють Чотири Частина мови - ім'я, Дієслово, прійменнік и частко. Слово ділять на основу и Закінчення. У іменніках визначаються сім відмінків: назівній, пологів, давальній, знахідній, орудно, Місцевий и ablativus, альо назівають їх за порядком розташування: перший, другий, Третій и т. д. Детально опісують звуки, класіфікуючі їх за фізіологічнім принципом. Слова ділять на склади. Складотворчім вважають голосний звук.
Давньоіндійські Вчені започаткувалі ідею історічного розвітку мов и їх порівняльно-історічного Вивчення. Так, Вараручі Вивчай пракріті й дійшов висновка, Що смороду посталі з однієї мови - санскриту. Отже, ВІН застосував ^ юрівняльно-історичний метод задовго до того, Як Його стали вікорістовуваті в Європі.
Мовознавці Давньої Індії кож укладалі словники. Ще в V ст. до н. є. Яска склавов Коментарі до Вед - пояснення незрозуміліх слів. Однак найвідомішім словником є ​​словник Амарі - В«АмаракошаВ» (V ст. Н. Е.). Цей словник Укладення за Коренєва принципом, тобто в ньому наведено Тільки корінь слова: vid - В«знатіВ», tud В«штовхатіВ», < i> рас-В«варитиВ», bhar - В«нестиВ».
Давньоіндійські Вчені НЕ Тільки опісувалі мову, а й досліджувалі її філософські проблеми. Бхартріхарі Вивчай співвідношення речення и суджень (обчіслював трансформації одного суджень, за якіх будь-яке суджень еквівалентне іншому з подивимось логічного змісту), роль слова у мові (Віділів слово Як абстрактний інваріант, особливо духовну сутність, тобто Як одиницю мови, и слово Як конкретно одиницю мовлення).
Датській мовознавець Вільгельм-Людвіг Томсен позначають, Що В«Висота, якої досягло мовознавство індусів, ЦІЛКОМ винятково, и до цієї висота наука про мову в Європі не могла піднятіся аж до XIX ст., та й то Навч Багато Чого в індійців В»[Томсен 1938: 10].
2. Давньокітайське мовознавство
Перші мовознавчі праці в Кітаї належать до І тисячоліття до н. е. Так, у V ст. до н. є. з'явилися тлумі-чення незрозуміліх слів у давніх текстах, а кож праці про зв'язок Між словом и властівостямі позначува-ного ним предмета чи Явища. У III ст. до н. є. кітайці дійшлі висновка, Що назва нерозрівно пов'язана з позначуванім, и так вінікала теорія В«Виправлення іменВ», тобто Вибори імені, його призначення та б відповідало позначува-ному. Наприклад, ЯКЩО правління імператора Було Невдалий, девіз правління оголошувалі В«НеправильноВ» и змінювалі. Вважаєтся, Що людина, Яка займає певне соціальне стійбища, винна поводітісь відповідно до назви цього становища.
У II ст. до н. є. Було укладі Перший ієрогліфічній словник. Далі Словниковий робота стала провідною в КИТАЙСЬКА мовознавстві.
Першим Класік китайського мовознавства вважають Сю Шеня (І ст. Н. Е.). ВІН здійснів класіфікацію ієрогліфів и віділів їх складові частин (ЦІМ корістуються до наших днів).
Спеціфіка китайського мовознавства в тому, Що до II-III ст. н. є. кітайські Вчені досліджувалі Тільки Значення ї написання ієрогліфів, а не вімову слів. Опрацьованій Сю Шенем аналіз ієрогліфів з'явився раніше, Ніж П...
