Зміст
Введення
Теоретична частина
I. Сутність власних назв
II. Методи перекладу власних імен і особливості перекладу деяких груп власних назв
2.1 Транслітерація
2.2. Транскрипція
2.3 Калькування
Практична частина
Особливості перекладу власних назв у творах Дж.Р.Р. Толкієна
Висновок
Бібліографія
Додаток
Введення
Для того щоб грамотно писати іноземні власні імена по-російськи, необхідне знання відповідних правил і принципів. Однак правильність є щось відносне, змінне з появою нових норм і розпоряджень, інструкцій і т.д. Необхідно також уявляти собі, як вчинити, якщо буквально застосовного правила не виявиться (а це може статися, так як все передбачити не можна). Необхідно, отже, свідоме засвоєння основ транскрипції, розуміння природи власного імені та оволодіння досить тонкими і різноманітними прийомами передачі іншомовних імен, наявних в російській мові.
Імена і назви завжди грали особливу роль. З з'ясування імені починається знайомство людей один з одним. Власні імена надзвичайно важливі для спілкування і взаєморозуміння людей. Від прозивних слів їх, крім іншого, відрізняє тенденція до універсальності використання. Наприклад, переходячи до розмови на іншій мові, доводиться використовувати інші прозивні слова щодо знайомих предметів і понять.
Таким чином, імена власні стають опорними точками в міжмовної комунікації і тим самим, у вивченні іноземної мови та перекладі з нього. Це породило ілюзію того, що імена і назви не вимагають особливої вЂ‹вЂ‹уваги при вивченні іноземної мови та перекладі з нього. Такий підхід заснований на омані. Імена власні дійсно допомагають подолати мовні бар'єри, але в своєї початкової мовної середовищі вони володіють складною смисловою структурою, унікальними особливостями форми та етимології, численними зв'язками з іншими одиницями і категоріями мови. При передачі імені іншою мовою більша частина цих властивостей втрачається. Якщо не знати чи ігнорувати ці особливості, то перенесення імені на іншу лінгвістичну грунт може не тільки полегшити, але і утруднити ідентифікацію носія імені.
Вважається, що імена власні В«переводятьсяВ» як би самі собою, автоматично, суто формально. Результатом подібного формального підходу є численні помилки, різночитання, неточності в перекладі текстів і використанні іншомовних імен і назв. А інший раз навпаки - споруджувана в абсолют В«точністьВ» передачі призводить до виникнення неудобопроізносімих, немилозвучних або обессмисленних імен та назв. Таке положення частково пояснюється і слабкої наукової розробленістю питання. Хоча ономастика не була позбавлена ​​уваги лінгвістів, ними мало досліджувалося питання про закономірності міжмовного переносу лексичних знаків цієї категорії. Звідси і явні проблеми у висвітленні даної теми всілякими навчальними курсами.
Ця курсова робота ставить перед собою декілька завдань. По-перше, необхідно продемонструвати складності і В«підводні каменіВ», пов'язані з міжмовних функціонуванням імен і назв. По-друге, викласти основні принципи перекладу власних імен. По-третє, ставиться завдання отримати конкретні практичні знання, пов'язані з особливостями тих чи інших власних імен. Ця курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків.
Теоретична частина I. Сутність імен власних
Імена власні служать для особливого, індивідуального позначення предмета безвідносно до описуваної ситуації і без обов'язкових уточнюючих визначень.
Всі імена власні володіють значенням предметності, тобто частиною їх змісту є як би узагальнення про існування якогось предмета (чи сутності, яку ми уявляємо собі як предмет). Більшість власних назв позначають якийсь клас предметів, серед яких один предмет виділяється особливо. Дивно було б взагалі говорити про В«АнтропонімівВ», В«топонімахВ» та інших категоріях імен власних, якби вони не були пов'язані відповідно з поняттями В«людинаВ», В«територіальний об'єктВ» і т.п. або якби цей зв'язок був чимось повністю залежним від контексту і особистого бажання говорящих. Імена власні несуть в собі якусь інформацію саме про цей предмет, про його властивості. Ця інформація може бути багатою або бідною, і вона буває різною мірою відома в різних сферах спілкування. Якщо ця інформація набуває поширення в масштабах всього мовного колективу, то це означає, що відомості про даний предмет є частиною мовного значення імені власного. Питання про значення імені власного має не тільки теоретичний інтерес. Він стає надзвичайно актуальним при міжкультурних і міжмовних контактах. Здавалося б, власні імена легко перетинають міжмовні бар'єри, оскільки прагнуть зберегти свою зовнішню форму і при використанні поза сферою В«рідногоВ» мови. Однак інший раз досить істотним елементам їх змісту буває набагато важче подолати такі бар'єри. А без збереження свого значення власні імена не можуть функціонувати в іншій мовній середовищі. Звідси - можливі проблеми нерозуміння і неточного сприйняття текстів, що містять імена. На перший погляд може здатися, що переклад власних назв не представляє особливих труднощів. Навіть перекладом це називається дуже умовно: адже, як правило, імена власні транскрибуються або транслітерує. У сучасній лінгвістиці власні імена часто визначаються як називають лексичні одиниці в відміну від загальних слів, які вважаються позначають одиницями. При письмовому перекладі англійського тексту виникає проблема правильної передачі власних імен російською мовою.
Для досягнення певного однаковості в способі передачі англійських власних імен необхідно встановити деякі вихідні положення, якими міг би керуватися перекладач при письмовому перекладі англійського тексту.
Трудність цього питання полягає в тому, що не всі звуки англійської мови можуть бути точно зображені засобами російської алфавіту і, отже, передача англійських імен, прізвищ та назв буде, по необхідності, носити більш менш наближений характер.
У наступному розділі розглянемо докладніше методи перекладу власних назв.
II. Методи перекладу власних імен та особливості перекладу деяких груп власних назв
2.1 Транслітерація
Транслітерація - В«Формальне побуквенное відтворення вихідної токсичної одиниці за допомогою алфавіту мови, що перекладає; буквена імітація форми вихідного слова В». Транслітерація відрізняється від практичної транскрипції своєю простотою і можливістю введення додаткових знаків. Транслітерація часто застосовується при складанні бібліографічних покажчиків і при організації каталогів, наприклад, коли треба зібрати в одному місці каталогу опис усіх творів вітчизняного автора на іноземних мовах. Як спосіб включення іноземного слова в російський текст транслітерації менш уживана, так як при транслітерації сильно спотворюється звуковий образ іншомовного імені.
Розглянемо тепер принцип транслітерації. Про транслітерації говорять тоді, коли мови користуються різними графічними системами (наприклад, англійська, російська, грецька, вірменська, грузинська), але літери (або графічні одиниці) цих мов можна поставити в якесь відповідність один одному, і згідно цим відповідностям відбувається міжмовна передача власних назв. Оскільки, наприклад, латиниця, грецький алфавіт і кирилиця мають спільну основу, то більшість букв цих двох алфавітів можуть бути поставлені у відповідність один одному з урахуванням тих звуків, які вони регулярно позначають.
Транслітерація має як переваги, так і недоліки. Переваги очевидні - письмовий варіант імені не спотворюється, його носій має універсальну, незалежну від мови ідентифікацію. (Це важливе міркування - наприклад, прізвище Єльцин передається по-англійськи як Yeltsin, а по-французьки як Eltsine). Іноді важко відновити вихідну форму іноземного імені або прізвища, даної їм в російській тр...
