Короткий нарис історії латинської мови
Латинська мова належить до числа найдавніших письмових мов індоєвропейської системи. Своє назву він отримав від імені одного з італійських племен - латина, що населяли область Лациум (Latium), центром якої було місто Рим. Перші письмові свідоцтва латинської мови відносяться ще до VII століття до н.е. У міру зростання політичного впливу Риму і поступового завоювання інших областей Італії розширюється і область вживання латинської мови, що стає загальним для всього італійського населення, а з III століття до н.е. латинська мова проникає і в завойовані до цього часу Римом середземноморські країни. КI століття до н.е. латинська мова в основному завершує процес свого формування, досягаючи вищого ступеня свого розвитку. До цього часу відноситься творчість великих римських письменників: Цицерона, Цезаря, Лукреція, Катулла, Вергілія, Горація, Овідія, що дали світовій культурі чудові зразки поезії та літературної прози. Цей період у розвитку латинської мови називається класичним. Рим стає вже світовою державою, підкоривши собі на півдні всі країни Середземномор'я і значну частину Європи на півночі. Латинська мова робиться мовою міжнародним, витісняючи місцеві прислівники. Надалі, протягом майже п'яти століть латинська мова є загальним для багатьох народів величезної Римської імперії. З падінням (в кінці V століття н.е.) Західної Римської імперії латинська мову ще довго продовжував існувати як у своїй літературній, так і в розмовної формах. Різниця між цими двома формами мови мало місце ще в класичну епоху і поступово все більше посилювався. На жаль, ми розпорядженні досить малим числом пам'ятників розмовної мови. Розмовний латинська мова (народна латинь), принесений на територію підкорених Римом країн римськими купцями і легіонерами, став основним для цих народностей, витіснивши їх власні мови. У свою чергу, він відчував, зрозуміло, вплив місцевих мов, що проявлялося, перш за все, в лексичних запозиченнях і в фонетичному впливі на нього цих мов, бо вимовні навички одного народу при повсякденному спілкуванні легко засвоюються іншим. Феодальна роздробленість окремих областей Європи, наступила в Середні століття, сприяла і мовної роз'єднаності. Поступово мови областей колись єдиної Римської імперії розійшлися настільки сильно, що стали являти собою самостійні національні мови, основою для яких послужив розмовний (народний) латинську мову. Ці мови (французька, італійська, іспанська, португальська, румунська) отримали назву романських ( від слова Romanus - римський). Народження романських мов відбувається в VIII-IX ст. нашої ери. Паралельно з розмовною мовою, а потім і з новими національними мовами, продовжував існувати літературна латинська мова. Він залишався в Європі мовою школи, релігії, науки не тільки в пізній античності, але і на Протягом майже всієї тисячолітньої історії Середньовіччя. Середнім століттям ми зобов'язані збереженням основної частини античної спадщини, бо в монастирях переписувалися рукописи давньогрецьких і римських письменників. У Середні століття склалася величезна література латинською мовою: численні хроніки, романи, збірники новел, великі епічні поеми, сатиричні пародійні вірші, багатюща лірична поезія, релігійні гімни, літургійна драма, не кажучи вже про неозорої богословської та філософської літератури.
Епоха Відродження (XIV-XVI ст.) Знову відкрила забуті в пізньому Середньовіччі твори Античного світу. Письменники цієї епохи прагнули відродити класичні зразки латинської мови, епохи Цицерона і Цезаря. На латинській мові написано багато твори Данте, Петрарки та Боккаччо, Томаса Мора, Еразма Роттердамського, Джордано Бруно, Коперника та інших.
Епосі Відродження ми зобов'язані і тим, що були не тільки відкриті і збережені, але видані, прокоментовані і введені в шкільну практику твори великих письменників античного світу.
У цей період в європейські мови проникає особливо великий шар латинської лексики, відноситься до інтелектуального життя суспільства, культурі та науці.
У XVII і XVIII століттях латинська мова повністю зберігає свою роль міжнародної мови науки. На латинською мовою написані твори французьких філософів Декарта і Гассенді, голландського філософа Спінози, англійських вчених Бекона, Гоббса, Локка, німецького філософа і математика Лейбніца.
Протягом майже двадцяти століть латинська мова служив народам Європи засобом спілкування, з його допомогою вони знайомилися і сприймали римську і в значній мірі грецьку культуру. Він зробив величезний вплив на мови європейських народів, як в області граматики, так і особливо в області лексики.
Росія долучилася до спадщини римської цивілізації книжковим шляхом (ще в XV в. на Русі отримують поширення переклади латинських творів, а до XVII в. вони налічують багато десятків найрізноманітніших творів), а також через спілкування з народами Європи, в першу чергу Польщі. У XVII в. в Москві відкривається Слов'яно-греко-латинська Академія, що стала разом з її наступником, Московським університетом, важливим центром вивчення латинської мови і античної культури в Росії. До початку XIX в. латинська мова відігравав важливу роль в академічній області. Вся документація Університету велася латинською мовою, на ньому читалися і деякі лекції. Багато твори М.В.Ломоносова та інших вчених XVIII століття написані латинською мовою.
Латинська мова до теперішнього часу продовжує служити основою для формування інтернаціональної наукової, культурної, суспільно-політичної лексики. В мови народів світу ввійшло дуже велике число латинських слів в їх споконвічній формі (Культура, структура, оратор, демонстрація, конституція, консенсус і т.д.) або через посередництво інших мов (артист, режисер, майстер і т.д.). Вся міжнародна наукова термінологія будується на основі латинської та грецької мов. Залишається латинську мову і міжнародною мовою медицини, біології, юриспруденції. Виняткова роль латинської мови у формуванні європейської і світової культури робить його одним з фундаментальних елементів гуматанітарного освіти.
Алфавіт
На території СРСР було прийнято дві різні норми читання латинських текстів. Перша прагне відтворювати особливості класичної латині, а друга (якої ми будемо дотримуватися) відображає середньовічне латинське вимова, де c вимовляється як російське [ц] перед e , e , y , oe , ae : Cicero [Ц'іцеро], ti перед голосними - як [ци]: constitutio [констіт'уціо], дифтонг ae вимовляється як [е]: laetitia [лет'іціа], дифтонг oe - як німецьке [Г¶] або французьке [Е“]: poena [п'ена]. Нижче наведений латинський алфавіт з тим вимовою, яке було прийнято в середні століття і яке більш поширене в практиці викладання. У латинському алфавіті 25 букв:
Накреслення
Назва
вимовляю.
A a
а
а
B b
бе
б
C c
ЦЕ
ц, до
D d
де
д
E e
е.
е.
F f
еф
ф
G g
ге
г
H h
ха
h (нім.)
I i
і
і
J j
йот
ї
