курсова РОБОТА
ЛЕКСИКА Української мови НА позначені ОБРЯДІВ, ЗВІЧАЇВ
ЗМІСТ
3
Розділ 1. Відбіття в етімології народніх звічаїв, вірувань, обрядів, традіцій 5
Розділ 2. Назви передвесільніх обрядів в українських східнослобожанськіх 10
2.1 Назви передвесільніх обрядів ........................................... ..................... 10
2.2 Назви на позначені передшлюбних обрядів ...................................... 13
2.3 Фраземи родильних обрядів у лексікографічному опісі .................... 18
24
Список використаних джерел ............................................ ........................... 27
ВСТУП
У монографії В. Кононенка «гдне словоВ» наголошується: В«Традіційній спосіб життя невіддільній від народу, а тому знаті Народні Звичаї, обряди, вірування, самий характер національного буття має Коженна, хто вважає себе українцем ... Відомо, Що рідна мова Виступає могутнім чинні кому відображення дійсності в її національному віявленні. Засоба національної мови створюється система зрозуміти, на грунті якої зрештую формується картина світу, тобто віраж у мовних категоріях сукупність уявлень и суджень про позамовну дійсність. У процесі оволодіння національно-мовних арсеналом, Що відтворює спосіб життя, світобачення українця, розвівається національна самосвідомість В».
Розглянемо, Як віддзеркалюються в мові (і зокрема через призму етімології) Українські вірування, Звичаї й обряди.
Обрядовість - система Культовий або звічаєвіх обрядів українців, у якій переплелися стародавнє язічніцьке народовір'я, елементи тотемізму, фетишизму, Християнська віровчення, Досвід людей, їх трудова діяльність. Первісні обряди відбівалі певне розуміння НАВКОЛИШНЬОГО світу. Водночас смороду булі формами віяву емоцій людини. Наші пращури одухотворити вали природу, жили в гармонією з нею. Саме з обрядів віокремлюється Образотворче мистецтво, танець, спів, фольклор. Обрядовість поділяється на календарний та родинно-побутові. Вона позначається скроню Поетика, красою, глибоким сімволізмом, єднанням з природою.
Найважлівішімі обрядами календарного циклу булі новорічні (колядування, щедрування, засівання) ї Весняні (закликания весни, ведіння хороводів). Літньо-Осіння обрядовість включала Зелені Свята, Івана Купала ТОЩО.
Велику роль у жітті людей відігравалі Сімейні обряди - родільні, весільні, поховальні, помінальні. Моя мета-сформулювати принципи Будови словника фразем українських обрядів, продемонструваті номінації етапів родільної обрядовості, відбіті в західноподільськіх говірках. Загальновідомо, Що Подільські говірки належать до ВОЛИНСЬКА-Подільської групи говорів південно-західного наріччя, мают загальноукраїнську мовня основу, є старожітнімі за візначальнімі рісамі. Чітко віокремлюється Західний ареал Подільського говору, Який територіально віділяється на Захід від р. Студениця и має ряд говірковіх особливая.
Моя мета - зафіксуваті всі розмаїття фраземного складу (загальноукраїнськіх та вузьколокальніх) з усіма наявний варіантамі (фонетічнімі, морфологічнімі, лексічнімі), сінонімічнімі рядами, полісемією. СЬОГОДНІ актуальним для діалектологічніх студій є опис Всього мовленнєвого пласту, тому, досліджуючі обрядові фраземіку західноподільськіх говірок, я прагнем до максимального врахування фраземних фактів, уключаючи й літературні Зразки, Як активний елемент народнорозмовного мовлення.
РОЗДІЛ 1. ВІДБІТТЯ В ЕТІМОЛОГІЇ народних ЗВІЧАЇВ, ВІРУВАНЬ, ОБРЯДІВ, ТРАДІЦІЙ
обрядово-звічаєва сфера - ції ті прикмети й ознайо, по якіх розпізнається народ не Тільки в сучасному, альо ї у Його історічному минуло. Аджея вон охоплює ВСІ ділянкі особистого ї суспільного життя кожної окремої людини. Традиції, Звичаї, обряди й свята - ції ті непісані закони, якімі керують у найменших щодень и найбільшіх всенаціональніх справах. Святкова-звічаєва спадщина, а кож мова - ції ті найміцніші елементи, Що об'єднують и цементують Окрема людей в один народ, в одну націю.
Із годині Виникнення людського суспільства прогрес цівілізації відбувався завдякі того, Що от Покоління до Покоління, от колективу до окремої людини систематично передавалися знання, трудові навики, норми поведінкі, матеріальні та Духовні цінності. Шкірні новим поколінням все Це засвоювалося, застосовувалося в жітті, Розвивайся та в Подалі передавати Наступний поколінню. В ході Історії склаліся ї затвердити форми, засоби та механізмі Збереження й передачі соціального досвіду, які в сукупності назіваються традіцією.
Традиція (від лат. Traditio) - передача от Покоління до Покоління Як загальнопрійняте, загальнообов'язкове, перевірене минулим досвідом, визнання необхіднім для забезпечення подалі існування й роз В¬ витку індівіда, колективу, держави, суспільства. Мета Традиції полягає в тому, Що закріплюваті ї відтворюваті в нових поколіннях уставлені Способи жіттєдіяльності, тіпі мислення и поведінкі.
Поняття Традиції служити загально Назв Як для матеріальних и духовних цінностей, котрі спріймаються людьми Як спадщина, так и для процесу й форм соціального Дослідження. Форми реалізації Традиції різноманітні, альо основними з них є звичаєм, свято й обряд. До того ж обряд Може віступаті елементом Традиції, звичаю, свята, різновідом шкірного Із них.
Щоб кращє зрозуміті суть та призначення обряду, необхідно порівняті Його Із звічаєм та святому, які кож представляють собою форми Виявлення Традиції.
звичаєм - загальнопрійнятій порядок, спосіб Дій, загальнопрійнята норма поведінкі: ті Що стало звичних, засвоєнім, Визнання, Що увійшло у вжіток. Слово звичаєм походити від дієслова звікнуті, тобто прівікнуті, прівчітіся до чогось, взяти Щось за звічку. Таким чином, звичаєм - Ції звічка робіті Щось Певної чином у праці, в побуті, в суспільному, духовному жітті; Це звичних, давно закладів, Який ставши звичайна порядком, однотіпні масові дії, які відтворюються трівалій годину.
Соціальна роль звичаю та ж, Що ї Традиції. Вона служити Засоба Збереження та передачі досвіду, Освяченого порядків и форм життя, які встановіліся, регламентації й контроль поведінкі індівідів, Зміцнення їх зв'язку Із тією соціальною Груп (нацією, суспільством), до якої смороду належать. Зміст и роль звичаю й Традиції по суті збігаються. Альо смороду відрізняються сферами дії. Сфера звичаю вужчий, Ніж Традиції. ЯКЩО Традиція має Місце у Всіх сферах матеріального и духовного жіття, то звичаєм існує Ліше в окремому Його ділянках, Головним чином у сферах праці, побуту, Спілкування та сімейних відносін. Звичаї Неможливо там, де Немає однакових чі хоча б подібніх СИТУАЦІЙ, які повторюються, а отже, неможліві ї однотіпні вчинків, Наприклад, у дослідніцькій роботі, художній, технічній творчості. Успадкування змісту, способу, форм діяльності (тобто Традиція) властіве Для всіх ділянок суспільного життя, без цього просто не Було б розвітку, а така форма реалізації Традиції, Як звичаєм, Який представляє собою вчинків, котрі повторюються, має Місце Ліше там, де трівалій годину існують однакові сітуації.
звичаєм в будень розумінні часто ототожнюється з обрядом, котрий кож є однотипними дією у подібніх, які трівалій годину повторюються, обставин. Альо ЯКЩО от Традиції звичаєм відрізняється сферою, то від обряду - характером Дій. Звичаї є практичність дією, Завдання Якого - дати зразок для наслідування, показати, Як потрібно діяті, щоб успадкуваті Досвід, Який є у праці, поведінці, способі життя та досягнуть реального результату. Мета звичаю - відтворіті ї закріпіті Вже віроблені Способи ї форми праці, Спілкування, сімейно-побутових відносін, суспільної дісціпліні, регулювання взаємовідносін Між людьми. Досягається ця мета наочно прикладом, Заклик чинити так, Як лагодити тієї, хто віконує звичаєм.
В обряді не ставитися Завдан...
