Введення
Робота присвячена опису і вивченню зображально виразного потенціалу лексико-граматичних засобів.
Актуальність дослідження обумовлена ​​тим, що інтерес до вивчення художньої літератури взагалі, і до засобів створення виразності та образності в художніх текстах зокрема, ніколи не слабшав. У чому В«таємницяВ» впливу художньої літератури на читача, яка роль у цьому мовної тканини твори, в чому специфіка художньої мови на відміну від інших видів мови, всі ці питання давно займають розуми вчених, письменників, критиків. Нерідко силу впливу художньої літератури бачать у її змісті. Це вірно, але лише частково. Якщо будь художній твір переказати з усіма подробицями і з глибоким проникненням в ідею, воно все ж не справить того враження, яке виходить при його читанні, воно дуже багато чого втратить і в своєї образності і в емоційному впливі.
Читач проникає в світ образів художнього твору через його мовну тканину. І тому роль мови у створенні і вираженні художнього образу важко переоцінити. Був час, коли мова художньої літератури вивчався виключно з літературознавчих позицій. З середини XX в. він став об'єктом вивчення мовознавства і стилістики. Про увагу до художнього слова говорять численні статті та монографії, присвячені питанням стилю і мови художньої літератури. Така увага вчених до даної проблематики пояснюється активним розвитком нових напрямів у мовознавстві (Лінгвостилістика, когнітивна лінгвістика), які забезпечили можливість адекватного опису сутності і функцій засобів виразності в тексті. Однак, незважаючи на наявність цілого ряду робіт багато питань залишаються дискусійними, а деякі аспекти неповно вивченими. Все це дозволяє говорити про безсумнівну важливість і актуальність вивчення лексико-граматичних засобів виразності.
Об'єктом дослідження виступають володіють зображально-виразним потенціалом лексичні засоби та граматичні конструкції. Предметом дослідження є функції і виразні можливості лексико-граматичних засобів.
Мета роботи - визначити функції та особливості лексико граматичних засобів в процесі формування образності і виразності в тексті художнього твору.
Відповідно до позначеної в роботі метою були поставлені та вирішувалися такі задачі:
В· визначити особливості художнього стилю і їх вплив на використання зображально-виражальних засобів;
В· розглянути основні лексичні засоби виразності в художньому творі;
В· виявити морфологічні прийоми створення виразності;
В· вивчити синтаксичні структури, що володіють зображально-виразним потенціалом;
Рішення поставлених завдань зумовило вибір методів дослідження. В роботі використовувалися методи компонентного, функціонального і дистрибутивного (контекстного) аналізу, а також метод суцільної вибірки.
Матеріалом дослідження послужив текст роману німецької письменниці Сабіни Корнбіхлер В«Книга для МайїВ» (В«Majas BuchВ»), опублікованого в 2002р.
Практична значимість. Результати даного дослідження можуть бути використані в курсах лекцій з стилістиці і лексикології німецької мови, а також у спецкурсах, що зачіпають проблеми зображально-виражальних засобів у текстах художньої літератури.
Теоретичною базою дослідження послужили роботи М.П. Брандес, Е.Г. Різель і Є.І. Шендельс, А.І.Домашнева, Г.Я. Солганик.
Глава I. Мовні засоби реалізації стилю мовного твору
В§ 1. Особливості художнього стилю
Кожне художній твір є результатом образного пізнання і відображення реальної дійсності художником. Художнє літературне твір має силою раціонального та емоційного впливу на читача завдяки індивідуально-образному зображенню світу письменником. Зображуючи дійсність, письменник неминуче відбиває своє бачення світу, своє до нього відношення, поєднує правду і вигадку. Конкретний художній текст передає такий зміст, який не може бути виражений синонімічні висловлюваннями. В«Художній зміст не може бутиВ« семантично представлений В», незалежно від даного мовного оформлення. Зміна мовного оформлення тягне за собою або руйнування конкретного художнього сенсу, або створення нового В»(Домашнєв, 1989: 21).
Таким чином, відмітною рисою художнього тексту є те, що він містить не тільки семантичну, але й так звану художню або естетичну інформацію. Ця художня інформація реалізується тільки в межах індивідуальної художньої структури, тобто конкретного художнього тексту. В«Носіями художньої інформації в тексті можуть бути будь-які його елементи, як рівня мови, так і рівня мови В»(Звегинцев, 1979: 60). Будь-які формальні елементи мови, включаючи графічні засоби, можуть набувати самостійну значимість. І як ті, так і інші можуть бути в тексті носіями естетичної інформації.
Емоційним впливом мовні елементи будь-якого рівня володіють тільки в системі тексту, в певній текстовій структурі, де вони виступають не ізольовано, а у взаємодії з іншими мовними елементами в певному контексті, протяжність якого різна - від мікроконтекст словосполучення до цілого тексту.
Для функціональної стилістики художня мова - це не тільки форма, вірніше, не стільки форма, скільки засіб, спосіб передачі думок автора. Це один з видів мовного спілкування - спілкування в області естетичної. З цих позицій і слід в даному випадку визначати специфіку художньої мови, і критерії визначення специфіки при цьому не можуть збігатися з літературознавчим, хоча між тим і іншим аспектом є точки дотику.
Якщо говорити про найбільш загальні, В«типовихВ» властивостях художнього мовлення, то В«з функціонально-стилістичної точки зору, слід виходити:
1) з цілей і завдань спілкування в галузі мистецтва (літератури) як художньо-образного відображення світу; при цьому необхідно враховувати призначення мистецтва як особливої вЂ‹вЂ‹форми суспільної свідомості - задовольняти естетичні потреби людей, що здійснюється завдяки впливу художніх творів не тільки на розум, але й на уяву і почуття читачів;
2) з характеру своєрідності творчого мислення художника слова, тобто мислення образного;
3) з специфіки предмета та змісту мистецтва і, отже, предмета і В«типуВ» змісту художнього мовлення В»(Кожина, 1966: 79).
Однак для визначення специфіки художньої мови і цього ще недостатньо. Справа в тому, що функціонування слова в художньому тексті і структура художнього мовлення залежать певним чином від особливостей сприйняття художнього твору, що не може, хоча б інтуїтивно, не враховуватиметься письменником. Відомо, що за законами психології ступінь розуміння залежить від організації висловлювання. Це тим більш істотно для літературного творчості, яке саме по собі представляє мистецтво слова. Якщо письменник хоче дійсно бути зрозумілим читачем, то для здійснення належного впливу на читача йому недостатньо висловити, передати лише сенс, основну ідею твору через слово, необхідно так передати це слово, щоб воно неодмінно В«активізувалоВ» уяву і почуття читача, а не тільки його думка. Інакше кажучи, комунікативної ролі мови тут мало, необхідна ще впливаюча та образотворча роль мови, активізуюча фантазію і почуття читача. В«Спілкування в художньо-естетичної області в повною мірою може здійснюватися лише в тому випадку, якщо мова виразна, образна, емоційна, якщо вона будить уяву читача, тобто, якщо вона виконує ще й естетичну функцію В»(Виноградов, 1959: 122). Тільки майстерно побудована і особливим чином організована мова може виконувати, естетичну функцію літератури і вважатися художньої.
Саме образність, художня конкретність, а разом з тим цілісність сприйняття і вираження світу є специфічними ознаками художнього твору і найважливішими впливають засобами його на читача. А емоційність, В«Яка складає невід'ємну і яскраву рису також публіцистичної та побутової сфер спілкування, в художній літературі - явище як би похідне від образності В»(Кожин, 1979: 63).
Мова художньої літератур...
