Співіснування держави і засобів масової комунікації
Держава та її стосунки з СМЯ. Угрупування соціальних суб'єктів
Масова комунікація в суспільстві реалізується, як ми з'ясували в попередній частині, системою ЗМК. Ця система, на думку ряду дослідників, сьогодні включає в себе, крім звичних для XX в. засобів - преси, радіо і телебачення, - новітні інформаційні технології, хоча залишається відкритим питання про доступність цих технологій всім верствам населення;
Наукова рефлексія щодо діяльності СМК пройшла етап дослідження її як чисто професійної сфери творчості по продукуванню інформації, зримою частини суті ЗМК на функціональному зрізі.
Не менш важливий аналіз СУЯ як соціального інституту, в діяльності якого стикаються інтереси різних соціальних суб'єктів, відкриваючи можливості для реалізації функцій більш глибинного характеру.
Реальна діяльність СМК існує сьогодні в режимі усвідомлення своїх прав різними соціальними суб'єктами. Спектр цих суб'єктів та настійність їх вимог для преси - процес, що складається історично, залежний, як ми пам'ятаємо, від безлічі параметрів соціального розвитку.
Розглянемо, які полюса напруги виникають тоді, коли на свободу слова в СМК претендують інші учасники соціальної дійсності, і хто ці соціальні суб'єкти.
Уявімо їх у такій послідовності:
1) держава;
2) політичні партії та рухи, громадську думку;
3) представники бізнесу, ПР-структури;
4) суспільство, зацікавлене в соціальній рекламі, Аудиторія, персоналії, окремі особистості.
Органи влади та політика соціального розвитку
Сучасне суспільний розвиток, охарактеризоване поняттям модернізації, має відмінні риси, серед яких як фундаментальних виділяються прогрес у сфері технологій; плюралізм економічних відносин і переважання таких форм господарювання, які відповідають критеріям раціональності, ефективності і продуктивності і існують переважно в ринкових координатах; тяжіння національних політичних державних утворень до міжнародних зв'язків на рівні економіки, політики і культури; демократичні свободи як ідеал суспільства, правові основи сучасного держави як гарант прав і свобод особистості.
Стрімко мінливий світ пред'являє суб'єктам, що беруть участь в процесі модернізації (будь то окрема особистість, держава або об'єднання держав), головна вимога: усвідомити цінність і значимість нововведень, різноманітності соціокультурних зразків. Процеси модернізації не могли б відбутися, якби в якості бере участь в них суб'єкта не виступали маси людей, які відтворюють всю палітру соціальних угруповань, починаючи з етносу і закінчуючи окремою особистістю.
Ми вже говорили про механізм формування цілей трансформації суспільства і відбору моделей розвитку. Як відомо, всяке суспільство являє собою плюралізм соціальних інтересів. Найбільш масово підтримувані населенням соціальні інтереси забезпечують своє представництво в законодавчій влади. При всій альтернативності представлених тут точок зору сама необхідність здійснення влади, тобто прийняття рішень, вимагає потенційного консенсусу від виконавчої влади. Виконавча влада, таким чином, ще більше звужує коло представлених нею соціальних інтересів, об'єднуючи більш зближені по позиціях точки зору на стратегію і тактику соціального руху.
Дійсно, суспільство делегує своїм владним структурам розробку і здійснення стратегії і тактики соціального розвитку, а також вироблення пріоритетів у загальнодержавних програмах (та реалізацію їх за допомогою системи фінансування): розвиток культури, науки, освіти, охорони здоров'я, вирішення екологічних проблем, проблем інститутів, що забезпечують життєдіяльність соціального організму, в тому числі і зовнішньополітичну. Враховуючи парадигму концепції громадянського суспільства, яка застосовується при аналізі сучасного функціонування демократії, владні структури як уособлення держави протиставляються всій решті життя соціуму.
Держава заважає вільному волевиявленню особистості, перешкоджає реалізації її можливостей - з цього переконання почалося протиставлення держави та індивіда. Отже, влада повинна уособлювати собою конституційні системи управління, сформовані за згодою самих вільних і рівних індивідів, вираженого в певних способах дії.
ЗМК як В«четвертаВ» влада
Ми вже говорили про те, що СМК виступає в двоєдиної ролі: як інститут, що бере участь у процесі формування цілей розвитку суспільства, і як механізм їх актуалізації. Цим інститут нічим не відрізняється від інших соціальних інститутів, чи візьмемо ми релігію або мистецтво, історично витіснених першим з зони оперативної інформації. Термін В«оперативна інформація В»використаний нами лише для того, щоб відтінити її зміст на тлі В«базисноюВ», світоглядної, яку мультиплікуються всі засоби комунікації. Коли ми говоримо: В«Богу богове, кесарю кесаревеВ», ми афористично передаємо суть цієї опозиції. Практично і релігія, і мистецтво, і СМК можуть бути розглянуті в парадигмі механізмів, що забезпечують соціуму стабільнооть існування і в той же час можливість розвитку. Якщо людство до початку періоду модернізації обзавелося механізмами, що забезпечують стабільність, інформаційно забезпечувати тенденцію до розвитку довелося вже новим - і історично, і функціонально - формам спілкування.
Чому має сенс в даному випадку говорити про функціональне розмежуванні соціальних інститутів? Стійкість соціального організму історично підтримувалася поєднанням регульованих суспільством правил (писаних і неписаних законів), які передбачають, що можна робити і чого робити не можна. Поки ці моделі були традиційні, мало мінливі, з ними В«справлялисяВ» традиційні механізми (міф, авторитет, соціальний остракізм; соціальна ізоляція, церковна анафема, канонізація). На історичному шляху розвитку, коли різноманітність моделей поведінки, мислення, думки стало приростати лавиноподібно, В«пропускна здатністьВ» традиційних інститутів (каналів, вживаючи сучасний технічний термін) стала б гальмом, якби до цього часу людська спільнота не приступило до створення системи менеджменту якості. Практично ми простежили історичні корені сутнісної характеристики цієї системи - Мультиплікує варіантів соціальної практики і - на рівні окремого індивіда - соціальної поведінки, думки, відносини і т.д.
Слід звернути увагу ще на один аспект діяльності СМК в суспільстві, генетично висхідний до тієї інструментальної складової, яку ми знаходимо в найдавніших системах обміну інформацією між соціальними суб'єктами. Йдеться про механізм адаптації, яку надає ця система індивідуальній свідомості для існування в соціальних координатах.
Таким чином, особливості існування СМК в модернізуються соціальних системах такі, що вони, поряд з іншими соціальними інститутами, не відрізняючись від них своїми функціональними ознаками, про які ми говорили вище, репрезентують своєї Аудиторії альтернативи соціально-економічного розвитку. Континуум представлених суспільству точок зору залежить від конкретних форм політичної організації суспільства. Природно, що по масовості впливу, по оперативності, по можливостях надання трибуни різним точкам зору СМК виділяються серед всіх інших соціальних інститутів. Надаючи трибуну різним точкам зору, СМК актуалізують останні, не затребувані законодавчою і виконавчою владою. Саме в цьому факті поєднання участі СМК в розробці стратегії і тактики соціального розвитку і того обставини, що для громадських сил, що не увійшли до актуальний склад законодавчої та виконавчої влади, вони виступають як засіб актуалізації поглядів, криється пояснення, чому СМК називають В«четвертою владою В».
Але преса бере участь у розробці стратегії і тактики суспільного розвитку не тільки реалізацією тих соціальних інтересів, які прямо не затребувані сьогоднішньою владою, але і опосередкованим ч...
