Реферат Старослов'янський шрифт

> Старослов'янська шрифт відіграє величезну роль у розвитку слов'янської писемності. Пам'ятки слов'янської писемності дозволяють нам побачити історію і соціальні закони суспільства того часу. Без письмової мови сьогодні неможливо уявити людське суспільство. Думка записана - надбання не тільки сучасників, але і наступних поколінь. Букви, лист - справжня машина часу: з їх допомогою людство можемо скрізь В«побуватиВ», всі В«подивитисяВ», В«повернутисяВ» на тисячі років тому або В«заглянутиВ» в далеке-далеке майбутнє ...

1. Історія створення старослов'янської шрифту

Стародавні слов'яни - велика група племен, предків сучасних слов'янських народів Центральної, Південної і Східної Європи, які говорили на мовах, належали до індоєвропейської сім'ї.

Джерелами з історії слов'ян є археологічні та лінгвістичні пам'ятники

Дані мовознавства, гідронімії та лінгвістичної географії пов'язує стародавніх слов'ян з областю Центральної та Східної Європи. Свідоцтва письмових джерел підтверджуються археологічними пам'ятниками, які добре відомі на території колишнього СРСР (Подніпров'я, Побужжя. Подністров'я), Польщі, Чехословаччини, Румунії. Болгарії, Югославії. В процесі розселення слов'ян по величезних просторах, що мали різне місцеве населення, етнічна і мовна спільність слов'ян почала поступово руйнуватися, що призвело до утворення існуючих донині слов'янських угруповань - західній, східній і південній/3 /.

Досліджуючи виникнення слов'янської писемності вперше історичні свідчення знаходимо у болгарського письменника X століття чорноризця (Монаха) Храбра, який присвятив початку слов'янської писемності маленьке твір - В«Оповіді про письменаВ», тобто про літери/3 /.

Храбр розповідає, що в давнину, коли слов'яни були ще язичниками, у них не було букв, вони читали і ворожили В«чр'тамі і резамиВ». В«РисиВ» і В«резиВ» - це різновид примітивного письма у вигляді малюнків і карбів на дереві, відомого і в інших народів на ранніх стадіях їх розвитку. Коли ж слов'яни хрестилися, продовжує Храбр, вони намагалися записувати свою мову римськими і грецькими буквами, але В«без улаштуванняВ», без порядку. Такі спроби були приречені на невдачу, оскільки ні грецька, ні латинський алфавіт не був придатний для передачі багатьох особливих звуків слов'янської мови. В«І так було багато роківВ», - помічає перший історик слов'янської писемності.

Так було до часу Кирила і Мефодія.

Кирило (Світське ім'я Константин) і його старший брат Мефодій народилися у візантійському місті Фессалонике на узбережжі Егейського моря (нині Салоніки в Греції), який слов'яни називали Солунь. Фессалоніка була найбільшим містом Візантійської імперії, в її околицях здавна жило багато слов'ян, і, очевидно, ще в дитинстві хлопчики познайомилися з їхніми звичаями і мовою/2 /.

Про діяльність просвітителів, про обставини виникнення слов'янської книжності розповідає нам давнє "Житіє Кирила", створене людиною, що добре знали братів.

По дорозі в Хазарію, в місті Херсонесі - центрі візантійських володінь у Криму (в межах сучасного Севастополя), Кирило знайшов Євангеліє і Псалтир, В«рушки писемностіВ» написані, познайомився з людиною, промовляв на тій мові, і в короткий час опанував В«РушкиВ» мовою. Це загадкове місце в житії породило різні наукові гіпотези. Вважалося, що В«рушки писмаВ» - це писемність східних слов'ян, яку згодом Кирило використовував при створенні старослов'янської абетки. Однак найбільш імовірно, що в первісному тексті житія стояло В«СурськоВ», тобто сірійські, письмена, які пізніший кнігопісец помилково зрозумів як В«РушкиВ»/2 /.

Повернувшись з Хазарії, Кирило приступив до роботи над слов'янською абеткою та перекладу грецьких церковних книжок на слов'янську мову. Ще до моравського посольства він створив оригінальну, добре пристосованої до запису слов'янської мови абетку - глаголицю. Її назва походить від іменника дієслово, що означає слово, мова. Глаголиця відрізняється графічною гармонійністю. Її багатьом буквах властивий петлеподібний малюнок. Одні вчені виводили глаголицю з грецького мінускульним (скорописного) листи, інші шукали її джерело в хозарської, сірійському, коптском, вірменською, грузинською і інших стародавніх абетках. Деякі літери глаголиці Кирило запозичив з грецького (іноді з дзеркальним відображенням) і староєврейського (в основному в його самарянського різновиди) алфавітів. Порядок букв в глаголиці орієнтований на порядок букв у грецькому алфавіті, а значить, Кирило зовсім не відмовлявся від грецької основи свого винаходу.

Однак, створюючи свою абетку, Кирил сам придумує цілий ряд нових букв. Він використовує для цього найважливіші християнські символи і їх поєднання: хрест - символ християнства, спокутування гріхів і спасіння; трикутник - символ святої Трійці; коло - символ вічності і інші символи. Не випадково аз, перша буква найдавнішого слов'янського алфавіту (сучасна а), створеного спеціально для запису священних християнських текстів, має форму хреста - аз, літери іжеі і слово (наші і, з) отримали однакові накреслення, що з'єднують символи троїчності і вічності: відповідно іжеі і слово/4 /.

Глаголиця вживалася на місці свого первісного застосування в Моравії в 60-80-е роки IX століття. Звідти вона проникла в західну Болгарію (Македонію) і Хорватію, де отримала саме широке поширення. Глаголичні церковні книги видавалися хорватами-глаголяшамі ще в XX столітті. А ось в Стародавній Русі глаголиця не прижилася. У домонгольський період вона використовувалася тут зрідка, причому могла вживатися в якості своєрідної тайнопису/4 /.

Тут приходить час другої найдавнішої слов'янської абетки - кирилиці. Вона була створена після смерті Кирила і Мефодія їх учнями в Східній Болгарії в кінці XI століття. За складом, розташуванню і звуковому значенню букв кирилиця майже повністю збігається з глаголицею, але різко відрізняється від неї формою букв. В основі цієї абетки лежить грецьке урочисте лист - так званий устав. Однак літери, необхідні для передачі особливих, відсутніх в грецькій мові звуків слов'янської мови, були взяті з глаголиці або складені за її зразкам. Таким чином, Кирило має пряме відношення і до цієї азбуки, і її назва кирилиця цілком виправдано. У дещо зміненому вигляді вона досі використовується російськими, білорусами, українцями, сербами, б...