Курсова робота
з дисципліни В«ЖурналістикаВ»
по темі: В« Освітлення російськими ЗМІ лівано-ізраїльського конфлікту В»
Зміст
Введеніе4
1. Аналіз протікання лівано-ізраїльського конфлікту
1.1 Передісторія лівано-ізраїльського конфлікту
1.2 Хроніка лівано-ізраїльського конфлікту, його причини та наслідки
2. Відображення лівано-ізраїльського конфлікту в російській пресі
2.1 Інформаційні аспекти лівано-ізраїльського конфлікту
2.2 Контент-аналіз російських змі з питання освітлення лівано-ізраїльського конфлікту
Висновок
Список використаних джерел
Введення
Лівано-ізраїльський криза протривала з 12 липня по 14 серпня 2006 року. Приводом для його початку послужив напад В«ХізбаллиВ» на прикордонні райони в західній частині Північного Ізраїлю. Ракетному і мінометному обстрілу піддалися місцеві населені пункти, вісім військовослужбовців загинули і двоє були викрадені. У відповідь Ізраїль приступив до широкомасштабної операції проти Лівану, з метою заподіяння максимального збитку всій інфраструктурі В«ХізбаллиВ», в першу чергу, вигнання її збройних формувань з півдня країни. Однак основні втрати понесли державні інститути (збиток у млрд.) і цивільне населення (з 1109 загиблих, 90% - цивільні особи). Це спричинило за собою щоденні ракетні обстріли В«ХізбаллоюВ» північних районів Ізраїлю (Всього 3970 ракет).
Лівано-ізраїльський конфлікт є одним з найбільш значущих подій міжнародного життя минулого року. Практично всі російські ЗМІ як федерального, так і місцевого рівня займалися його освітленням. Тому тема даної роботи і є актуальною.
Метою даної роботи є аналіз відображення лівано-ізраїльського конфлікту в російських засобах масової інформації. Основною гіпотезою роботи є тенденційне, необ'єктивне висвітлення російськими засобами масової інформації даного конфлікту з антиізраїльських і проліванскіх позицій.
На підставі мети в даній роботі поставлені наступні завдання:
проаналізувати передісторію лівано-ізраїльського конфлікту, його зародження, розвиток, закінчення, причини і наслідки; вивчити різні думки російських засобів масової інформації з даних питань;
вивчити форми і методи подачі інформації про лівано-ізраїльському конфлікті російськими засобами масової інформації;
порівняти освітлення лівано-ізраїльського конфлікту різними російськими засобами масової інформації;
провести контент-аналіз висвітлення російськими засобами масової інформації лівано-ізраїльського конфлікту;
виявити вплив освітлення російськими засобами масової інформації лівано-ізраїльського конфлікту на формування громадської думки в Росії.
Розглянуті цілі та завдання визначають структуру даної роботи, яка включає в себе два розділи. У першому розділі аналізується характер протікання лівано-ізраїльського конфлікту; наводяться думки, висловлювані з цього приводу в засобах масової інформації. У другому розділі виявляються методи освітлення лівано-ізраїльського конфлікту російською пресою, проводиться контент-аналіз по розглянутій проблемі.
1. Аналіз протікання лівано-ізраїльського конфлікту
1.1 Передісторія лівано-ізраїльського конфлікту
Після другої світової війни в 1947 році Ліван отримав незалежність.
Позбувшись від опіки Османської, а потім - французької колоніальної імперії, під крилом яких країна провела більше чотирьохсот років, політичні і конфесійні сили суверенного Лівану так і не змогли налагодити безконфліктне співіснування. Уряд, яке прагнуло зберігати рівні відносини, як із Заходом, так і з арабськими країнами, одночасно проводячи економічні та виборчі реформи, зустріло опір прихильників зближення з націоналістичними арабськими режимами. Вони влаштовували демонстрації, проводили масові страйки, не зупинялися перед актами терору, піднімали повстання.
Ці конфлікти носили не тільки національний і релігійний, але також соціально-класовий характер. Економікою та політичною життям Лівану керувала жменька багатих сімей, землевласників і торговців, за якими старі звичаї розподілу повноважень, той же В«Національний пактВ», закріплювали владні посади в державній системі відповідно до релігійними квотами, причому вищі посади належали християнам-маронітів. З цієї причини християнська партія В«КатаїбВ» (В«ФалангаВ») схилялася до правих поглядів і вела боротьбу за збереження існуючої системи; їй протистояли нові політичні сили - мусульмани-суніти, швидко поповнювали ряди ліванського середнього класу, селяни-шиїти з півдня країни, де стрімко росли радикальні настрої.
Поворотним пунктом, по суті розділило країну на два табору, став палестинське питання. Вже після арабо-ізраїльської війни 1948-49 років в Лівані осіли тисячі біженців з Палестини, багато з яких вели регулярні напади на північну частину Ізраїлю. При цьому палестинські бойовики на ліванській території прагнули спиратися на місцеві політичні сили та активно шукали собі союзників. Навколо гасел їхньої боротьби об'єдналися всі ліванські ліві, в той час як праві, насамперед християни, були незадоволені їх присутністю в країні.
Внутрішньополітична ситуація особливо погіршилася після арабо-ізраїльської війни 1967 року. Ліван впрямую в ній не брав, однак змушений був надати рішучу підтримку арабам - перекрити нафтопроводи західним країнам, розірвати дипломатичні відносини з США і Великобританією, закрити свої порти для американських кораблів. Відповідно, сильно постраждала економіка Лівану, тісно пов'язана з західним експортом і туризмом. Ізраїль відповідав військовими ударами, які лише погіршували стан ліванської економіки. Християнські партії все наполегливіше вимагали вигнати палестинців з країни і зробити Ліван нейтральної В«близькосхідної ШвейцарієюВ».
У 1969 році, після падіння чергового ліванського уряду, який узяв курс на зближення з арабськими сусідами, в Південному Лівані почалися зіткнення між палестинськими бойовиками і частинами ліванської армії. Врегулювання конфлікту вдалося домогтися в ході переговорів в Каїрі, в яких брали участь ліванські лідери та представники палестинського угруповання ФАТХ. Палестинцям дозволили залишатися на ліванській території, але надалі вони повинні були погоджувати свої дії з ліванською армією.
У вересні 1970 року ситуація ще більше погіршилася - в країну перебралися нові загони палестинських бойовиків, вигнані з Йорданії. У травні 1973 року почалися нові сутички між палестинцями та частинами ліванської армії, а всі великі політичні сили в країні почали створювати свої власні збройні загони. 13 квітня 1975, у відповідь на вбивство охоронців лідера "Катаїб" Башира Жемайеля, християнські бойовики-фалангісти в Бейруті спалили автобус з палестинцями. Цей інцидент поклав початок п'ятнадцятирічної громадянської війни. На стороні Організації визволення Палестини виступив блок В«Національно-патріотичних сил В»(НПС) на чолі з ПСП, у війну також активно втручалися Ізраїль і Сирія.
У 1981 році в Південний Ліван, в руки палестинських бойовиків, вперше потрапили ракетні установки, доставлені з Сирії. У липні палестинці почали обстрілювати з них міста і поселення Північного Ізраїлю. У відповідь Ізраїль, і так регулярно бомбили позиції сирійських сил в Лівані, здійснив масовану бомбардування центру Бейрута, в ході якої були вбиті і поранені близько тисячі чоловік. Частини ЦАХАЛу почали підготовку до вторгнення в Ліван, але під тиском США операція була відкладена, а між Ізраїлем і палестинськими бойовиками встановлений режим припинення вогню, який протримався майже рік. В початку червня 1982 група палестинських бойовиків зробила замах на ізраїльського посла в Лондоні, і 6 червня Армія оборони Ізраїлю вторглася в Ліван для знищення всіх структур ООП на півдні країни. Незабаром Південний Ліван був окупований, однак тодішній мін...
