Зміст
Введення
1. Юридична техніка: поняття та зміст
2. Правила юридичної техніки
Висновок
Список літератури
Введення
В Нині, у зв'язку з багаторазовим збільшенням обсягу правового регулювання та нормативно-правового масиву збільшується значимість юридичної техніки. Потреба в уніфікує нормах, в процедурах техніко-юридичного плану, в спеціальному лінгвістики-юридичному аналізі законопроектів стає все більш нагальною.
Процес нормотворчості активно йде на федеральному і регіональному рівнях, що під чому пояснює великий інтерес до питань юридичної техніки.
Дотримання правил юридичної техніки при підготовці законопроектів, проектів інших нормативних актів - запорука їх якості.
Застосування технічно недосконалих законів вкрай утруднено, а часом неможливо. Саме тому федеральний законодавець приділяє підвищену увагу техніко-юридичному вдосконаленню законів. Так, Державною Думою Федеральних Зборів РФ вироблені Методичні рекомендації по юридико-технічному оформленню законопроектів, а в деяких суб'єктах РФ прийняті спеціальні закони про порядок підготовки нормативних правових актів (Т. зв. В«Закони про закониВ»), в яких, в тому числі, зачіпаються питання юридичної техніки.
Метою даної контрольної роботи є дати визначення поняттю юридична техніка, з'ясувати її зміст і правила.
Мета роботи визначила постановку і вирішення наступних завдань:
- дати визначення та розкрити зміст поняття В«юридична технікаВ»;
- розглянути правила юридичної техніки.
1. Юридична техніка: поняття та зміст
Юридична техніка, по-перше, завжди становила найважливішу частину юриспруденції, була самостійною галуззю знань і суспільної діяльності.
друге, В«Це самостійне явище з властивими йому якісними особливостями, складовими його зміст, необхідними для всякої правової матерії будь-якого ладу і будь-якого режиму і мають властивість пристосовуватися до їх окремим рисам В».
третє, це техніка комунікацій в юридичному середовищі, техніка адекватного розпізнавання права та реалізації його. По-четверте, це - система знань особливого роду, галузь знаній3, тому гносеологічна природа цих знань є досить складною та підлягає вивченню [1].
Являє значний науковий інтерес визначення поняття В«юридична технікаВ», дане вченими західних країн. На думку Г.І. Муромцева, В«При всьому різноманітті поглядів на проблему юридичної техніки, існуючих у країнах романо-германського права, можна виділити дві їх різновиди:
1) В«ШирокийВ» підхід, коли юридична техніка ототожнюється з правом в цілому або лежить в його основі, або відображає більше одного аспекту правової дійсності;
2) В«ВузькийВ» підхід, коли юридична техніка присутня лише в одній сфері права - Законодавчої [2].
Бельгійський вчений Ж. Дабен, який досліджував проблему юридичної техніки, класифікував погляди вчених на кілька груп. Представники першої групи (І. Колер, Ж. Ріпер та ін), виходячи з протиставлення юридичної науки і юридичної техніки, до сфери юридичної техніки відносять правотворчість і судочинство, де норми, вироблені наукою, знаходять своє тлумачення і застосування.
Друга група авторів (В. Штаммлер, Салейль та ін) розглядає юридичну техніку як розвиток концепцій, за допомогою яких з неминучістю право набуває наукове вираження. При цьому юридична техніка ототожнюється з якоюсь інтелектуальної різновидом правотворчості. Одночасно з цим під нею розуміють усяку роботу по логічній систематизації правових норм, здійснювану спільними зусиллями доктрини і судової практики.
Автори третьої групи (А. Дюгі, Р. Демог та ін) під юридичною технікою розуміють сукупність засобів і процедур, покликаних забезпечити реалізацію цілей права і його захист.
Четверта група авторів (Р. Ієрінга, Ф. Жені та ін) бачить в юридичній техніці засіб перекладу соціальних потреб на мову права, конструювання обов'язкових норм для підтримки порядку в суспільстві [3].
Проблема юридичної техніки, за висновком Ж. Дабена, - це майстерність юриста, його вправність у питаннях права; область, в якій вона застосовується - це правотворчість, застосування і тлумачення права.
Не менший інтерес представляє визначення В«юридичної технікиВ», здобута вітчизняними вченими-юристами в різних наукових виданнях.
Так, Н.А. Власенко, Д.А. Керімов, А.С. Піголкін, А.Ф. Черданцев та інші дослідники з деякими модифікаціями і нюансами під юридичною технікою, як правило, розуміють сукупність (систему) відповідних засобів, прийомів, методів і правил підготовки і викладу правових актів [4].
С.С. Алексєєв визначає юридичну техніку як В«сукупність засобів і прийомів, використовуваних у відповідності з прийнятими прийомами при виробленні та систематизації правових (нормативних) актів для забезпечення їх досконалості В», пов'язуючи дане поняття В«з певною організацією правового матеріалу та його зовнішнім викладом, в першу чергу, з виразом структури права В».
Одночасно з цим він відзначає, що В«за своїм змістом юридична техніка складається з двох елементів: а) технічних засобів; б) технічних прийомів. В області права технічними засобами є, зокрема, юридичні конструкції, термінологія; правової технологією - способи викладу норм, система відсилань В»[5].
В свою чергу, В.Н. Карташов вважає, що недоцільно відповідні способи, прийоми і методи юридичної діяльності, тобто елементи юридичної тактики, розглядати в рамках юридичної техніки [6].
Юридична техніка, за висновком Н.С. Александрова, - це оперування засобами юридичної мови (включаючи актуалізацію конотативних значень, ідіолект згідно суспільним очікуванням) з метою тлумачення змісту тексту юридичної норми в даному контексті.
За думку В.М. Баранова, юридична техніка є В«опредмеченной формою правових ідей, різних соціокультурних умов В»,В« юридична техніка - сукупність засобів, прийомів, правил, які використовуються для видання і оформлення нормативно-правових, правозастосовних, інтерпретаційних та інших актів В»[7].
За визначенням Є.Г. Мірошникова, юридична техніка - це В«сукупність правил, прийомів, способів підготовки, складання, оформлення юридичних документів, їх систематизація і облік В».
А.А. Ушаков визначає поняття В«юридична технікаВ» комплексно, підрозділяючи її на зовнішню і внутрішню. Зовнішня юридична техніка охоплює питання, відносяться до організації правотворчої діяльності. Внутрішня юридична техніка включає в себе питання, безпосередньо пов'язані з результатом правотворчої діяльності.
За думку О.А. Пучкова, юридична техніка - В«сукупність правил, засобів, прийомів розробки, оформлення і систематизації нормативних актів з метою їх ясності, зрозумілості, ефективності В».
За висновком В.М. Артемова В«юридична техніка існує і за межами законотворчої діяльності, існує до розгортання і після завершення її процедур В»[8].
В словниках, нормативних правових актах, літературі можна знайти різні трактування поняття В«юридична технікаВ». Наприклад, Великий юридичний словник під ред. проф. А.Я. Сухарева визначає юридичну техніку як сукупність певних прийомів, правил, методів, застосовуваних як при розробці змісту і структури правових актів, так і при їх втіленні в життя.
Найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою юридична техніка розуміється як сукупність засобів і способів (методів, правил, прийомів і т. п.) складання, оформлення нормативних та індивідуальних правових актів і зводиться головним чином до правотворчої (нормотворчої) техніці [9].
Юридична техніка охоплює не тільки нормативні, а й індивідуальні акти. Наприклад, техніко-юридичні засоби, прийоми, правила при виробленні судових актів, договорів.
Як і у всіх інших випадках,...
