МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
Владивостоцький ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЕКОНОМІКИ ТА СЕРВІСУ
ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ
КАФЕДРА ТЕОРІЇ І ІСТОРІЇ РОСІЙСЬКОГО І ЗАКОРДОННОГО ПРАВА
Контрольна робота
з дисципліни В«Історія держави і права УкраїниВ»
Види злочинів і покарань по Руській Правді
Студент гр. ЗБЮП - 09 - 04
Перегуда Є.В.
Викладач
к.і.н., професор Тимофєєва А.А.
Владивосток 2011
Зміст
Введення
1. Характеристика поняття В«Руська ПравдаВ» як відображення розвитку давньоруського права, її склад, джерела в правовому і матеріальному сенсах
2. Поняття злочину, об'єктивна і суб'єктивна сторони злочину, види складів злочинів
3. Поняття та види покарання
Висновок
Список використаних джерел
Введення
Будь складна система у своїй життєдіяльності підкоряється певним внутрішнім правилам і закономірностям. Людське суспільство не є винятком. Розвинувшись з тваринного світу, людство в своєму середовищі забезпечувало внутрішню організацію в цілях свого збереження і розвитку як виду у вигляді балансу індивідуальних і суспільних інтересів.
Як відомо, будь-який окремий організм прагне використовувати навколишнє середовище в своїх цілях, окремий людський індивідуум прагне використовувати в своїх інтересах, в тому числі, і інші особистості, їх майно. На початкових етапах розвитку людства засобом заволодіння чим-небудь, що належить іншій особі, здебільшого слугувала груба фізична сила. Але і жертва не була обмежена у можливості застосування тих же засобів. Об'єднуючись в групи (пологи, племена і пр.) для захисту від зовнішніх загроз, в своєму середовищі люди не могли діяти по відношенню один до одного так, як вони б поступили з порушником їх інтереси ворогом, це призвело б до В«війни всіх проти всіхВ» і розпаду групи. Стихійно складалися певні правила поведінки всередині групи, шляхом багаторазового застосування становившиеся тим, що називається традиціями і звичаями. У найбільш значущих питаннях суспільного життя ці правила стали нормами звичаєвого права.
Розвиток і укрупнення спільнот, становлення держави призвело до необхідності уніфікації правових норм, підкріплення їх не тільки думкою, а й силою. В Київської Русі такої універсальної силою стала княжа влада. Так як в складу Давньоруської держави входило багато племен, звичаї яких мали відмінності, виникла необхідність закріплення найбільш важливих правових норм, підтримуваних членами всіх племен, в одному документі. Владою для створення такого документа міг володіти тільки князь.
В стародавніх джерелах містяться дані, що вказують на існування якогось зводу норм права, що застосовувалося на території Київської Русі - В«Закону Російського В». Його текст до наших днів не зберігся, деякі дослідники вважають його збіркою норм усного звичаєвого права.
Документом, дійшли до наших днів у писаному вигляді і містить збірник норм права Київської Русі, є В«Руська ПравдаВ» - збірне поняття, що має в своєму складі зафіксовані декількома князями і діють на протязі декількох століть норми звичаєвого права в своєму розвитку.
1. Характеристика поняття В«Руська ПравдаВ» як відображення розвитку давньоруського права, її склад, джерела в правовому і матеріальному сенсах
російська правда давньоруське право
Витоки давньоруського законодавства сходять до язичеських нормами звичаєвого права, найбільш характерна риса тієї епохи - кровна помста за вбивство, в нормах Руської Правди наочно простежується трансформація цього інституту. Певне місце мало вплив візантійського права, зважаючи тісних торговельних і дипломатичних контактів Русі з Візантією. Договори 911 р. і 944 р. представляють пам'ятники високорозвиненого права, в текстах є згадки про існування В«закону руськогоВ» і В«статуту та закону російськоїВ».
До другій половині IX в. у Середньому Подніпров'ї - Руській землі В«відбулася уніфікація близьких за складом і соціальну природу Правд цих племен до Закону Російська, юрисдикція якого поширилася на територію В»Київського держави [1]. В«Ці норми використовувалися в подальшому для розробки Руській Правди. Дослідник М.Б. Свердлов знайшов в її складі більше десятка статей, висхідних до стародавнього В«російському законуВ». [2]
З прийняттям християнства деякі норми язичницького законодавства виявилися неприйнятними в нових умовах, проте вплив християнської моралі на язичницьку дикість було поступовим і не приводило до гострих соціальних конфліктів. В«На розвиток російського законодавства боротьба язичництва і християнства вплинула таким чином, що право обходило питання релігії, було абсолютно світським В»[2] При цьому владою князів визначалося правове становище і юрисдикція церкви (Статути князів Володимира I Святого і Ярослава Мудрого).
Таким чином, джерелами давньоруського законодавства в правовому сенсі є язичницькі звичаї (В«закон росіянинВ»), договори Русі з Візантією, норми християнської моралі (Керманичі Книги (Номоканони) - візантійські збірники церковно-цивільних постанов, норми деяких слов'янських законодавств (В«Закон Судний людемВ» з Болгарії, що містить церковно-цивільні норми візантійського права), князівські розпорядження й судова практика.
Однак для додання нормами звичаєвого права статусу кодексу в умовах Давньоруської держави необхідна була воля верховного правителя - князя, який своєю владою видозмінював окремі норми і наділяв звід норм необхідної юридичної силою, яка підкріплюється державним примусом, в подальшому, з розвитком суспільних відносин, відповідні зміни вносились до чинного звід подальшими князями.
Руська Правда в дійшов до нас вигляді (у більш ніж ста списках, перший текст був виявлений В.Н. Татищевим у 1738 р. в одній новгородському літописі) формувалася протягом XI - XII в.в., сама назва позначено легально-моральним терміном В«ПравдаВ» (на відміну від збірок європейського права, що мають чисто юридичні заголовки - закон, законник). Хронологічно і за смисловим змістом Руська Правда зазначеного періоду ділиться на дві редакції - Коротку і Розлогу. У XIII - XIV ст виникла Скорочена редакція, що дійшла до нас всього в декількох списках (50 статей по В«IV Троїцькому спискуВ»). В«Вона являє собою вибірку з Великої правди, пристосовану для більш розвинених суспільних відносин періоду роздробленості В»[2] і окремого інтересу не представляє.
Коротка редакція складається з двох основних частин - Правди Ярослава і Правди Ярославичів, В«всі списки мають заголовокВ« Суд Ярославль Володимирович В»абоВ« Статут в.к. Ярослава Володимировича про судех В»[3]
Правда Ярослава складається з 18 статей, цілком присвяченим нормам кримінального права. Ймовірно, створення цих статей викликано необхідністю вирішити конфлікт найманої варязької дружини Ярослава з новгородцями під час боротьби за київський престол між Ярославом і його братом Святополком в 1015-1019 р.р. Текст цієї Найдавнішою Правди міститься в В«Новгородської I літописіВ», де міститься вказівка ​​на авторство Ярослава. Вважається, що В«Ярослав дав новгородцям пільгову грамоту в нагороду за їх допомогу у війні зі Святополком В»[3] В інших областях Русі Правда Ярослава також застосовувалася, але вже не була пільгової грамотою.
Правда Ярославичів включає ст. ст. 19 - 43 Короткої Правди (знайдена в В«Академічному списку В»). В«У її заголовку зазначено, що збірник розроблявся трьома синами Ярослава Мудрого при участі найвпливовіших людей з феодального оточення В». [4] Збірник був затверджений не раніше року смерті Ярослава і не пізніше року смерті одного з його синів, тобто між 1054 і 1072 Статті 42 і 43 мають самостійні назви В«Покон вірний і Урок мостниківВ»
Подальша законодавча діяльність князів з другої половини XI в...
