ТЕМА
ПОЛІТИКО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПРИСТРІЙ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ
Поняття політико-територіального устрою держави та її форми. Юридичні ознаки Республіки Білорусь як унітарної держави
Перш за все, слід зазначити, що термін В«політико-територіальний устрій державиВ» став використовуватися в літературі з конституційного права тільки в останні роки. До розпаду СРСР для позначення розглянутого питання використовувався термін В«державне пристрій В». Дане поняття довгий час вважалося в нашій країні навіть офіційним, оскільки воно використовувалося в Конституції СРСР 1936 року. Однак, як виявилося, поняття В«державний устрійВ» є вельми невизначеним, не відображає істоти позначуваного ним інституту, тобто НЕ акцентує увагу на територіальному аспекті організації державної влади. Це поняття неоднозначно сприймалася навіть ученими в різних областях науки. Наприклад, історики та соціологи під державним устроєм розуміли (І розуміють) державний лад або систему державних органів. Конституціоналісти ж під державним устроєм розуміють політико-територіальну структуру держави і у зв'язку з цим стали використовувати у своїх працях більш точне, на їх погляд, поняття В«політико територіальне пристрій В». Правда в літературі іноді можна зустріти і дещо інші позначення розглянутого питання, як В«територіально-політична організація держави В»абоВ« територіальна територіальна організація публічної влади В». У будь-якому випадку мова йде про одне й те ж. Всіма цими поняттями позначається структурування держави, поділ його на частини, співвідношення влади цих частин з центральною владою.
Підводячи підсумок, політико-територіальний устрій держави можна визначити як певний порядок (спосіб) ділення його території на складові частини, їх правовий статус та характер взаємин між центральною владою держави і владою його різних територіальних складових, а також між владою самих цих територіальних частин держави.
Таким чином, інститут політико-територіального устрою включає наступну групу правових субинститутов:
а) норми, що закріплюють конкретну форму територіально-політичного устрою, тобто федерацію, унітарна держава або автономні одиниці;
б) норми, що закріплюють питання компетенції структурних частин держави;
в) норми, що закріплюють визначення державної території, державно-правового простору;
г) норми, що закріплюють взаємини центральної влади та залежних територій, які прямо не входять до складу держави, але пов'язані з ним певними правовими узами.
Конституції, як правило, підкреслюють неподільний характер держави і забороняють які-небудь замаху на його цілісність. Наприклад, відповідно до статті 9 Конституції Республіки Білорусь, її територія єдина і невідчужуваними. Подібні норми також слід віднести до інституту політико-територіального устрою.
Існує дві основні форми політико-територіального устрою держави: федеративну державу (Федерація) і унітарна держава. У відповідності зі статтею 1 Конституції Республіки Білорусь, наша держава є унітарною.
Термін В«унітарнаВ» походить від латинського слова (unitas) (В«ЄдністьВ»), в перекладі це означає єдине, злите держава. Таким чином, унітарна держава - це єдине, цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підкоряються центральним органам влади й ознаками державного суверенітету не володіють.
Головна відмінність між федерацією і унітарною державою полягає в тому, що останнім безпосередньо ділиться на адміністративні одиниці, а територія першого підрозділяється безпосередньо на території державно-подібних утворень - суб'єктів федерації (Республіки, краю, області - в Російській Федерації; землі - у ФРН, штати в США і т.д.), а вони вже, в свою чергу, можуть ділитися на місцеві (Адміністративні) одиниці. Звідси випливає ще декілька відмінностей федерації від унітарної держави:
1. В унітарних державах діє єдина конституція, яка носить загальнонаціональний характер, тобто поширюється на всю територію країни. У федеративних ж державах, поряд з федеральною конституцією, основні закони мають і суб'єкти федерації;
2. В унітарній державі, як правило, діє єдина правова система і система законодавства, обов'язкова для всіх громадян на території даної країни. В федеративних державах існує дворівнева система законодавства і права: поряд з федеральними законами в кожному суб'єкті федерації діють свої закони;
3. В унітарних державах органи державної влади включають тільки загальнонаціональні парламент, уряд, главу держави, суди (виняток становлять одиниці політичної автономії, мають власні органи влади). В федеративних державах ж кожен суб'єкт федерації володіє системою органів державної влади, аналогічної системі федеральних органів;
4. В унітарних державах тільки загальнонаціональне громадянство, в той час як в федеративних, поряд з федеральним громадянством, є, як правило, громадянство суб'єктів федерації;
5. Складові частини унітарної держави (області, райони, округи тощо) державним суверенітетом не володіють. Вони не мають самостійних військових формувань, зовнішньополітичних органів та атрибутів державності;
6. В унітарній державі усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені (МЗС);
7. Унітарна держава (на відміну від конфедерації) має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюється центральними органами державної влади (в Республіці Білорусь головнокомандувач Збройними Силами - Президент; безпосереднє керівництво здійснює Міністерство Оборони).
Таким чином, названі ознаки унітарної держави в повній мірі відповідають політико-територіальним влаштуванню Республіки Білорусь, яка таким і є.
Більшість конституцій країн світу регулюють питання територіальної організації держави. В одних конституціях чітко називається форма територіально-політичного устрою і там закріплюється, що держава є, скажімо, федерацією, інші фіксують, що у них унітарна держава. Деякі конституції прямо не позначають пристрій своєї держави, але це стає зрозуміло з змісту інших статей або при аналізі державно-правової практики.
Слід відзначити і ще одна обставина, що має відношення до унітарної держави. Мова йде про те, що входять до його складу територіальні одиниці можуть відрізнятися своїм статусом. Залежно від цього розрізняють: децентралізовані, відносно централізовані і централізовані унітарні держави. У децентралізованих державах існує конституційно-правове поділ повноважень між загальнодержавними органами влади і органами влади територіальних одиниць. Іншими словами, у таких державах всі територіальні одиниці від общинного до обласного рівня є самоврядними (Франція, Японія та ін.) Відносно централізовані держави передбачають наявність місцевого самоврядування на общинному (первинному) рівні і іноді на районному (другому) рівні. Територіальні ж одиниці вищої ланки (наприклад, області) управляються з єдиного центру. До числа таких держав належать Болгарія, Польща та ін Централізовані держави заперечують наявність місцевого самоврядування взагалі. Виборних органів на місцях у них або зовсім немає (багато держав Тропічної Африки та Азії), або вони діють чисто формально, оскільки ні конституція, ні закон не містять ніяких гарантій самостійності від центру (Країни тоталітарного соціалізму КНДР, В'єтнам, Куба). Централізованих держав сьогодні у світі існує небагато. Разом з тим, у світі можна зустріти і сверхцентрализованная держави, в яких відбувся військовий (Державний) переворот і встановлений диктаторський режим. Місцеву адміністрацію в таких випадках замінюють військові особи, призначувані вищестоящими військовими властями.
Що стосується Республіки Білорусь, то статус складових її адміністративно-тер...
