ТЕМА
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В РЕСПУБЛІЦІ БІЛОРУСЬ
Поняття, класифікація і юридичні властивості основних прав і свобод
Розглядаючи позначену тему, бачиться необхідним на початку усвідомити зміст деяких ключових категорій, в щодо яких буде вестися мова, а саме: право, свобода, обов'язок, людина, громадянин, особистість.
Термін В«правоВ» має два значення. В об'єктивному сенсі - це сукупність (система) встановлених і гарантованих державою загальнообов'язкових правових норм, що регулюють відповідні суспільні відносини, що виникають і функціонують в даній державі. Стосовно ж до аналізованої темі, право буде виступати в суб'єктивному значенні - як закріплена в Конституції чи іншому законодавчому акті можливість (міра) певної поведінки людини (право на страйк, право на участь у культурного життя, право вільного пересування і вибору місця проживання в межах Республіки Білорусь та ін.) Однак більша частина прав припускає можливість отримання особою певних і гарантованих державою матеріальних або духовних благ (право на освіту, право на житло, право на соціальне забезпечення та ін.)
Поняття В«свободаВ» за своїм змістом багато в чому схоже з суб'єктивним правом. Юридичне відмінність між ними провести часто досить складно. Не випадково, законодавці як зарубіжних країн, так і нашої держави в ряді випадків свободу сприймають як право. Наприклад, відповідно до ст.50 Конституції Республіки Білорусь, право кожного користуватися рідною мовою і вибирати мову спілкування гарантується свободою вибору мови виховання і навчання. У даній нормі терміни В«правоВ» і В«СвободаВ» використовуються спільно, їх значення тут як би переплітаються і взаємно обумовлюють один одну, межі між ними в певній мірі рухливі, а в деякій мірі - навіть і умовні.
Разом з тим, розглянуті поняття не у всіх випадках є ідентичними. В«ПравоВ» - виступає як більш чітка і конкретна юридична категорія, тобто варіанти його використання позначаються в нормативних актах, як правило, вичерпним чином. В«СвободаВ» ж частіше всього сприймається як більш широке поняття - як велике надбання людини, як якась сукупність всіх його прав і свобод. У цьому значенні В«свободаВ» відрізняється від конкретних індивідуальних прав, вона може мати багато варіантів здійснення, причому деякі з них неможливо відобразити в юридичних нормах (Наприклад, як гарантувати свободу слова на дружніх зустрічах, у сімейних справах і т.д.).
У тих країнах, де суспільний устрій утвердилося на принципі свободи (громадянського суспільства), були досягнуті великі успіхи в розвитку економіки, науки, культури, соціального захисту населення. Суспільство без свободи в кінцевому підсумку приходить до зворотного результату - застою і деградації економіки та культури, до придушення енергії, ініціативи людини, зупинці соціального прогресу.
Разом з тим сучасне конституційно-правове вчення про свободу виходить з того, що вона не може бути абсолютної. Автономія особистості повинна знаходитися в таких межах, щоб при реалізації своїх прав вона не порушувала законні інтереси інших суб'єктів правовідносин, тобто міра свободи, її кордони повинні бути визначені законом. Іншими словами, Конституція пов'язує права та свободи з обов'язками особистості.
В«Обов'язокВ» - це категорія протилежна по своїм значенням В«правуВ». Її можна визначити, як встановлену законом необхідність здійснювати якісь дії, або утриматися від їх вчинення.
Конституційні права, свободи та обов'язки є основними, тому що вони визначають найбільш важливі, істотні відносини і зв'язки між державою і громадянином. Вони знаходять свій розвиток і конкретизацію в нормах поточного законодавства - адміністративного, трудового, цивільного та ін
В«ЛюдинаВ» - це фізична особа, що живе в суспільстві, державі - громадянин, іноземець, особа без громадянства.
В«ГромадянинВ» - це фізична особа, яка має документальне підтвердження своєї правової приналежності до даного державі і що володіє його громадянством.
В«ОсобистістьВ» - це суб'єкт (людина) з притаманними йому індивідуальними рисами і якостями - інтелектуальна, емоційними, вольовими. Тобто, не про кожну людину можна говорити як про особистість (Малолітні, визнані судом недієздатними). ​​
Права людини слід розглядати як основу конституціоналізму, паскольку головний сенс створення конституції як раз полягає у забезпеченні свободи і безпеки людини і, насамперед, від проізволства державної влади.
Ідея про те, що люди від народження Вільнйи і рівноправні, що їм в силу народження належить ряд невідчужуваних (естесвенно) прав лягла в основу перших конституційних актів, які брали в ході Англійської, Американської, Французької революцій XVII-XVIII століть. Теоретичні основи таких підходів заклали видатні мислителі англієць Джон Локк, французький філософ Жан Жак Руссо і інші.
Першим правовим актом в галузі прав людини був Білль про права (Хабеас корпус акт), прийнятий в Англії в 1689 році. Головним його змістом є захист людини від незаконного арешту. Згідно з цим законом, людина, якого заарештували, мав право звернутися до суд і суддя повинен був пояснити причину його арешту. Цей закон обмежував свавілля абсолютизму феодального держави.
Дещо пізніше акти в галузі прав людини були прийняті в інших країнах. Зокрема, в США - В«Декларація незалежності В»(1776г.), що послужила основою для розробки та прийняття Конституції США (1789г.); у Франції - знаменита В«Декларація прав людини і громадянина В»(1789г.). Ці нормативні акти актуальні й досі. Наприклад, французька В«Декларація прав людини і громадянинаВ» служить преамбулою нині чинної Конституції Франції 1958 року.
У подальшому жодна держава, претендовавшее на те, щоб вважатися демократичною, не могло не записати в своєї конституції певний перелік прав людини. Тим самим права людини набували юридичну форму і ставали найважливішим інститутом конституційного права. Надалі вони стали і інститутом міжнародного права. Першим міжнародно-правовим актом системного викладу прав людини є Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. У цьому історичному документі (ст.1) проголошується, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїх достоїнствах і правах. Кожен людина повинна мати всі права і всі свободи, без якого б то не було різниці. Загальна декларація прав людини містить в собі основоположні принципи прав людини. Держави (у тому числі і Республіка Білорусь), підписавши її, ставлять перед собою завдання поважати ці права і свободи, принципи, на яких будується вся система основних прав і свобод людини, будувати своє законодавство на основі проголошених міжнародних норм - принципів: свободи, гуманізму, рівноправності.
Класифікація прав і свобод
У літературі права та свободи класифікуються за різними підставами. До прикладу, за часом появи виділяють три періоди прав і свобод.
Перший період тривав з кінця XVIII століття до початку XX століття. Причому в ньому виділяється три етапу появи прав і свобод. Спочатку правове закріплення отримують т.зв. природні права людини, які він набуває не від держави, а в силу свого народження. Це право на життя, заборона катувань, заборона рабства, право людини на громадянство, свободу совісті та ін
Далі отримують свій розвиток ліберальні права: недоторканність житла, особистої кореспонденції, свобода пересування та ін
Завершується перший період появою прав на демократичне участь у житті держави. Серед цих прав - право брати участь у виборах і бути обраним, право на свободу спілок і асоціацій, право на державну службу і т.д.
Таким чином, для першого періоду характерні особисті і політичні права і свободи.
Другий період прав і свобод бере початок після першої світової війни і закінчується в 80-их роках...
