КАФЕДРА ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
Курсова робота
ТЕМА
ЗОВНІШНЯ ФОРМА ВИРАЖЕННЯ ПРАВА
Санкт-Петербург, 2010 г
ПЛАН
Введення
Поняття джерела права
Загальна характеристика юридичних джерел права
Нормативно-правовий акт як основний джерело права в сучасній Росії
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Цей предмет традиційно розглядається в рамках теорії держави і права. Розглядається то, як, в якому реальному, практично сприйманому обличии ми можемо право спостерігати, вивчати, застосовувати, використовувати.
Пошук наукового розуміння права ведеться тисячоліттями, з моменту зародження цивілізації. Право - Явище складне, багатогранне, яке має багате понятійне вираження. По-перше, виділяють право в загальносоціальному сенсі (моральне право, право народів ...), по-друге, виділяють право в спеціально-юридичному сенсі, як юридичний інструмент, пов'язаний з державою.
Право, як і держава, є продуктом розвитку суспільства на певному етапі розвитку. Воно розвивається паралельно державі, перебуваючи, тим не менш, в тісному з ним взаємозв'язку. Норми права не можуть виникнути, розвиватися і функціонувати без держави, оскільки держава є тим політичним механізмом, який формує право у вигляді загальнообов'язкових правил поведінки, тобто юридичних норм. Держава гарантує реалізацію правових норм, охороняє право від порушень. Саме державна охорона, можливість державного примусу, що стоять за правом, і відрізняють правові норми від інших соціальних норм, що діють в суспільстві. Правові норми фіксуються державою за допомогою форм права і доводяться до свідомості суспільства через нормативно-правові акти.
Таким чином, юридичні норми стають загальнообов'язковими в силу того, що вони встановлюються (або санкціонуються) державою. Законодавство і право не існують і не можуть існувати поза форми. Одним з важливих властивостей правових норм є формалізований характер.
Для практичного використання право повинно бути структурно організовано і представлено адресатам в якості офіційної інформації. Форми зовнішнього вираження права мають багату історію від казуїстичних приписів, зафіксованих на камені, шкірі або бересті, до сучасних, логічно вивірених і граматично точних системних правових актів. Саме з них люди черпали і черпають необхідні відомості про зміст права. Тому в літературі і на практиці допускається ототожнення категорій форми і джерела права. Однак якщо В«форма праваВ» показує, як право організовано і виражено зовні, в реальній дійсності, то В«джерело праваВ» вказує на витоки правової інформації, і систему чинників, що зумовлюють зміст цього явища.
Термін В«Джерело праваВ» використовується як мінімум у двох сенсах, тобто він неоднозначний. Вже в силу цього ведуться дискусії, зустрічаються суперечливі його оцінки і т.д.
На підставі всього вище викладеного, я вважаю, що актуальність обраної теми не викликає сумнівів.
Об'єктом дослідження даної курсової роботи є зовнішня форма вираження права. Цілями її написання - не тільки опис поняття і характеристик джерел права, але і виявлення і визначення можливих складнощів в їх використанні, шляхи розвитку і процеси створення і застосування джерел права в різних правових системах. Досягнення вищезазначених цілей здійснюється за допомогою наступних завдань: аналіз поняття джерел і форм права, вивчення видів джерел права і їх особливостей, а також більш ретельне вивчення нормативно-правового акта, як основного джерела права романо-германської правової сім'ї.
юридичний джерело право
ПОНЯТТЯ ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Неясність, двозначність будь-якого поняття завжди породжує певні труднощі його використання та призводить до нечітким висновків, що в свою чергу веде до нескінченним дискусіям по одному і тому ж питанню. Саме дана обставина дозволяє відносити поняття джерела права до числа дискусійних в понятійному апараті теорії держави і права.
У правовій науці і юридичній практиці термін В«джерело праваВ» розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний терміну В«форма праваВ». Як видається, головні негативні моменти, пов'язані з ототожненням понять джерела та форми права, проявляють себе в наступному.
перше, незважаючи багатозначність і невизначеність цих термінів, вони мають різну етимологічну природу, а саме: джерело характеризує походження, генезис якого явища, свого роду його В«виробляюче початокВ»; форма ж характеризує спосіб організації змісту, його зовнішній прояв. У зв'язку з останнім необхідно помітити, що розподіл форми на внутрішню - як сукупність способів утворення норми і об'єднання їх в систему і зовнішню - як спосіб зведення формування, В«документуванняВ» державної волі - не має під собою істотного підстави.
друге, ототожнення джерела та форми права призводить до необхідності спільного розгляду абсолютно різних за своєю природою явищ, починаючи від джерела (Форми) як матеріальних умов життя суспільства, включаючи формально-юридичний сенс цих термінів, і закінчуючи джерелом (формою) в плані пізнання історії розвитку права. Знайти загальні підстави для об'єднання вищеописаних явищ навряд чи представляється можливим, оскільки дані явища відносяться, по суті справи, до різних рівнів пізнання, а саме до наукового, тобто формально-юридичному аспекту питання (форми права), і філософському - питання генезису, походження права (його джерело).
розмежувати джерело і форму як відповідно походження і освіта права, неважко помітити, що при нормативному підході (де джерелом є сама норма), а також при зведенні джерела до виключно державної волі розглядаються поняття дійсно співпадають, в чому і вбачається головна причина ототожнення джерела і форми у вітчизняній правовій думці. [1]
Конкретизація поняття В«форма (джерело) праваВ» в сучасній теорії держави і права здійснюється в декількох аспектах:
а) в матеріальному сенсі під формою (джерелом) права розуміються економічні, соціальні умови життя суспільства, які визначають державну владу і виступають правообразующей силою суспільства;
б) в ідеологічному сенсі - розуміються сукупність ідей, правова свідомість, концепції, політико-правові погляди і т. п.;
в) форма (джерело) права як спосіб внутрішньої структуризації і закріплення правових велінь розглядається у вигляді внутрішньої форми права;
г) у формально-юридичному його значенні форма (джерело) права є сукупність способів зведення в закон волі політичних сил, що стоять при владі, саме тут виділяють такі різновиди джерел, як юридичний прецедент, правовий звичай, нормативно-правовий акт та нормативний договір;
д.) форму (джерело) можна розглядати як джерело пізнання права (історичні пам'ятники права, дані археології і т. д.) [2].
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНИХ ДЖЕРЕЛ ПРАВА
До основним джерел права відносяться правовий звичай, правовий прецедент, нормативний договір і нормативно-правовий акт.
Правовий звичай - правило поведінки, що виникло в процесі соціально-політичного розвитку, в результаті багаторазового повторення явища, визнаного суспільно корисним і в силу цього сприйнятого державою в якості правового регулятора. Таким чином, не кожен звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей або всього суспільства. Правовий звичай історично виступав першим джерелом права. Сукупність діючих у державі звичаїв представляла так зване звичаєве право, тобто право, представлене правовими звичаями, за допомогою яких здійснювалося регулювання відносин людей у ​​даному суспільстві.
В різні історичні періоди місце звичаю в системі джерел права було різним. У процесі становлення правових систем звичай займав домінуюче положення. Як приклад дослідники римського права відзначають, що в Протя...
