Правонаступництво держав на території колишнього СРСР
ЗМІСТ
1. Правонаступництво держав на території колишнього СРСР
1.1 Практика правонаступництва держав на території колишнього СРСР
1.1.1 Загальні положення
1.1.2 Правонаступництво держав па території колишнього СРСР стосовно договорів
1.1.3 Правонаступництво держав на території колишнього СРСР стосовно державної власності
1.1.4 Правонаступництво держав на території колишнього СРСР щодо державних архівів
1.1.5 Правонаступництво держав на території колишнього СРСР стосовно державних боргів
1.2 кодифікаційних процес у сфері правонаступництва держав з питань громадянства
1.2.1 Загальні положення
1.2.2 Правонаступництво на території колишнього СРСР стосовно громадянства
Список використаних джерел
1. Правонаступництво держав на території колишнього СРСР
1.1 Практика правонаступництва держав на території колишнього СРСР
правонаступництво радянський союз громадянство борг
1.1.1 Загальні положення
Проблема правонаступництва окремих держав, колишніх республік Радянського Союзу, не може бути дозволена без попередньої правової оцінки ситуації на території СРСР в цілому. Оцінка цієї ситуації досить складна і неоднозначна. Незважаючи на те що мова йде про подібні в правовому сенсі випадках правонаступництва, розпад СРСР не зрівняти ні з В«оксамитовимВ» поділом Чехословаччини, ні з кривавими подіями в Югославії.
Після розпаду Радянського Союзу постало питання про можливість продовження Російською Федерацією міжнародно-правової особистості СРСР. У двох раніше зазначених випадках поділу федеративної держави аналогічне питання не викликав особливої вЂ‹вЂ‹полеміки. Освіта двох незалежних держав-наступників припинила існування ЧССР було підтверджено як самими державами-наступниками, Чехією і Словаччиною, так і всім міжнародним співтовариством. Навпаки, проголошення континуїтету Сербією і Чорногорією, які об'єдналися під старою назвою В«ЮгославіяВ», не зустріло підтримки ані решту держав-наступників на території колишньої СФРЮ, ні третіх держав. Що стосується Росії, то її положення не настільки очевидно і вимагає глибокого і всебічного юридичного аналізу.
Які ж характерні особливості подій, що впливають на оцінку статусу Росії та інших республік на території колишнього СРСР? По-перше, це історико-правові передумови створення Радянського Союзу: революція 1917 р. і наступне об'єднання чотирьох незалежних держав в 1922 р., в результаті чого виникла В«Федерація нового типу, складові частини якої (союзні республіки) зберегли свій суверенітет і свою міжнародну правосуб'єктність В». Хоча можуть бути висловлені сумніви щодо реальних можливостей реалізації республіками в складі СРСР своїх суверенних прав. У правовому сенсі такі можливості існували, зокрема, республіки мали право виходу з Союзу в односторонньому порядку і в будь-який час, закріплене в Договорі про утворення Радянського Союзу від 30 грудня 1922 р. і встановлене в конституціях Союзу РСР і кожною з союзних республік. Слід нагадати, що при тих далеких подіях також виникав спір про правонаступництво і континуїтету щодо колишньої Російської імперії та СРСР. Тим не менш, ніколи не висувався теза про ідентичність між РРФСР, що існувала в проміжку між 1917 і 1922 рр.. і Радянським Союзом. Відповідно, коли в початку 90-х років минулого сторіччя мав місце зворотний процес - розпад СРСР, континуїтету Росії був сумнівним.
друге, на правовій аналіз ситуації на території колишнього Радянського Союзу впливає об'єднання колишніх союзних республік на новій основі. Таким чином, спостерігається досить типове в сучасній Європі явище, при якому розпад держави супроводжується інтеграцією.
В основі нового об'єднання колишніх союзних республік лежав принцип незалежності. Спроба створити конфедеративний союз з рисами федерації, передбачений в проекті Договору Союзі Суверенних Держав від 25 листопада 1991 р., не увінчалася успіхом. У разі реалізації Проекту названий Союз міг би претендувати на продовження міжнародно-правової особистості СРСР і неучасть в Договорі прибалтійських республік та Грузії не вплинуло б на правову оцінку ситуації. Тим не менш інтеграція здійснилася на базі Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від
8 грудня 1991, підписаного Президентом Російської Федерації Б. Єльциним, президентом України JI. Кравчуком і Головою Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевичем. Згідно з Протоколом від 21 грудня 1991 р. до Угоди приєдналися інші колишні союзні республіки, за винятком прибалтійських держав і Грузії. Створене на основі цих документів СНД спочатку володіло рисами регіональної міжнародної організації. Структура, характерна для такої організації, при відсутності яких-небудь наднаціональних механізмів прийняття рішень, пізніше була закріплена в Статуті СНД від 22 січня 1993 р.
Процес інтеграції на території колишнього СРСР на цьому не завершився. Протягом наступних років окремі держави - члени СНД створювали інші субрегіональні організації та об'єднання. Зокрема, Республіка Білорусь бере участь у: Бішкекському Договорі про свободу пересування від 9 жовтня 1992 р., з початковим участю 11 держав - членів СНД; в Євразійському економічному співтоваристві, створеному на основі Митного союзу від 28 січня 1995 р., за участю Казахстану, Киргизстану, Російської Федерації та Таджикистану і, нарешті, в Союзі з Російською Федерацією від 8 грудня 1999 р.
Жоден з перерахованих документів не передбачав переходу міжнародно-правової особистості СРСР до Росії. Більш того, в Угоді про створення СНД закріплено: В«Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна як держави засновники Союзу РСР, що підписали Союзний Договір 1922 р. ... констатуємо, що Союз РСР, як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність, припиняє своє існування В».
Це положення - пряме свідчення того, що сталося розділення СРСР і всі 15 держав, виникли на його території, з юридичної точки зору, є державами-наступниками. Аналогічне положення знайшло відображення в ряді наступних угод з правонаступництва, підписаних у рамках СНД. У цьому контексті також важливо підкреслити, що кожен із 15 суб'єктів колишнього Радянського Союзу, включаючи Російську Федерацію, проголосив свою незалежність. Так, Декларація про державний суверенітет РРФСР було прийнято на З'їзді народних депутатів РРФСР 12 червня 1990 1 Ця Декларація стала актом визначення нової особистості Російської держави, ідентичною особистості союзної республіки РРФСР і окремої від особистості СРСР.
Той факт, що в кінцевому підсумку Російська Федерація отримала статус держави, який продовжує міжнародно-правову особистість Радянського Союзу, багато в чому пояснюється новими тенденціями в міжнародному праві. Згідно цим тенденціям вирішальне значення для встановлення континуїтету набувають т.зв. В«НеправовіВ» передумови, в даному випадку міжнародно-правове визнання. Як відомо, міжнародно-правове співтовариство, включаючи держав-наступників на території колишнього СРСР, майже одноголосно визнало континуїтету Росії. На сьогоднішній день статус Російської Федерації як держави, який продовжує Радянський Союз, може піддаватися сумніву лише з теоретичної точки зору.
Поряд зі статусом Росії як держави, який продовжує СРСР, виділяються: особливий статус прибалтійських республік, які визнаються ідентичними відповідним незалежним державам, що існували до приєднання до Радянського Союзу в 1940 р., і не є правонаступниками СРСР, і статус інших незалежних держав - учасниць СНД, визнаних державами - наступниками СРСР. Серед групи держав-наступників виділяються Білорусь і Україна, які виступали засновниками і незалежними члена...
