ТЕМА
Системність міжнародного права
ЗМІСТ
1. Системність міжнародного права
1.1 Система міжнародного права
1.2 Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права
Список використаних джерел
кодифікація міжнародний право
1. Системність міжнародного права
1.1 Система міжнародного права
Міжнародне право - це не просто сукупність різноманітних норм, але, як і національне право, система норм, взаємодіючих і супідрядних один одному.
Система міжнародного права, маючи схожі властивості з національною правовою системою, достатньо специфічна. На відміну від національної правової системи вона характеризується двома типами співвідношення норм:
- відносини супідрядності, звані ієрархією норм, що встановлюють зв'язок по вертикалі;
- відносини взаємодії, забезпечують зв'язок по горизонталі.
Ієрархічна залежність норм міжнародного права означає існування норм вищого і нижчого порядку і проявляється в різних видах ієрархічних зв'язків.
Виділяється загальна, генеральна ієрархія, згідно якої вищий ієрархічний ранг належить нормам jus cogens (імперативним нормам), що включає, в першу чергу, основні принципи міжнародного права. Як вже вказувалося, їх високий статус визначається тим, що всі інші норми права мають відповідати імперативним нормам, в іншому випадку вони втрачають юридичну силу. У Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. правова оцінка імперативних норм як норм вищого порядку регламентується наступним чином: В«Договір є нікчемним, якщо на момент укладення він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права В»(ст. 53).
Крім того, є договірна ієрархія норм, наприклад, встановлювана у відповідності зі ст. 103 Статуту ООН, згідно з якою, якщо міжнародні зобов'язання держав - членів ООН В«виявляться в суперечності з міжнародними зобов'язаннями по якому-небудь іншою міжнародною угодою, переважну силу мають зобов'язання по ... Статуту В». Згідно зі ст. 311 Конвенції ООН з морського права 1982 р. вона має В«переважну силу у відносинах між державами-учасницями перед Женевськими конвенціями з морського права від 29 Квітень 1958 В».
Особлива ієрархічна зв'язок притаманна нормам, що закріплюється в актах міжнародної організації. По-перше, на вершині ієрархічної піраміди знаходиться статут міжнародної організації. Всі документи, прийняті міжнародною організацією, не можуть суперечити статутним положенням. По-друге, ієрархія актів міжнародної організації залежить від рівня органу, що приймає їх, в структурі міжнародної організації. Наприклад, рішення Виконавчої ради ЮНЕСКО (виконавчого органу) не можуть суперечити резолюцій Генеральної конференції (вищого органу ЮНЕСКО). Поряд з співпідпорядкованістю норм міжнародного права, вони взаємодіють між собою, встановлюючи горизонтальні зв'язки. Такий характер зв'язків властивий полісистемним нормам, діючим одночасно в рамках різних галузей міжнародного права. Так, норми, що забороняють забруднення навколишнього середовища, маються на міжнародному морському праві, міжнародному повітряному праві, міжнародному космічному праві, міжнародному екологічному праві. Норми, що відносяться до інституту правосуб'єктності, використовуються у всіх галузях міжнародного права. Крім того, полісистемні норми з однаковим об'єктом регулювання сприяють формуванню в рамках галузі міжнародного права інститутів і підгалузей, структуруючи таким чином нормативну систему міжнародного права.
Поряд з різними видами взаємозв'язків норм міжнародного права, його системність забезпечується і іншими системоутворюючими елементами. До них відноситься, на думку Н.І. Ушакова, ряд юридичних приписів - постулатів, максим, використовуваних як у міжнародно-правової, так і в національних правових системах, а саме: несуперечність; неретроактівность норм; зміна або скасування попередньої норми подальшою; пріоритет спеціальної норми по відношенню до генеральної.
Вимога несуперечності норм є взаємозв'язок елементів між загальними (Універсальними) нормами міжнародного права і регіональними, партикулярними і локальними нормами. Враховуючи те, що абсолютна більшість норм загального міжнародного права носить диспозитивний характер, тобто допускає відхилення при регулюванні співпраці суб'єктів на регіональному або двосторонньому рівні, вимога несуперечності встановлює межі такого відхилення. По-перше, таке відхилення не повинно порушувати права будь-якої третьої суб'єкта, не бере участі в цій угоді. По-друге, регіональна або локальна норма не повинна бути несумісним з об'єктом і цілями загальної норми міжнародного права.
Так, Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. закріплює загальну норму, згідно з якою нова незалежна держава (держава, що виникла в результаті деколонізації) не зобов'язана зберігати в силі або ставати учасником якого договору, який поширювався на його територію в момент правонаступництва (ст. 16). У той же час Конвенція допускає можливість для такої держави шляхом повідомлення про правонаступництво стати учасником багатостороннього договору, який поширюється на його територію в момент правонаступництва (п. 1 ст. 17). Однак Конвенцією встановлюється, що вищезазначене положення не застосовується, якщо В«з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо нового незалежної держави було б несумісне з об'єктом і цілями цього договору ... В»(п. 2 ст. 17).
Вимога неретроспектівності означає, що норми міжнародного права не мають зворотної сили, тобто діють тільки з моменту вступу в силу договору. У Віденських конвенціях по праву міжнародних договорів 1969 р. і 1986 р. прямо вказується, що В«Конвенція застосовується до таких договорів, які укладені після набуття чинності Конвенцією ... В»(ст. 4). Вимога неретроактівності норм має особливе значення для інституту відповідальності в міжнародному праві, так як відповідальність суб'єкта міжнародного права настає за порушення міжнародного зобов'язання, що діяв у відношенні суб'єкта в момент порушення. Однак вимога неретроактівності не поширюється на імперативні норми міжнародного права, які згідно Віденським конвенціям 1969 р. і 1986 володіють зворотною силою: будь-який діючий договір, опинився в протиріччі з нової імперативної нормою В«стає недійсним і припиняється В»(ст. 64).
Правила про перевагу спеціальної норми перед генеральною застосовується у всіх правових системах, в Відповідно до латинським висловом lex specialis derogat lex generali, що означає, що спеціальний закон скасовує загальний. Така залежність між спеціальними нормами, уточнюють і конкретизують загальну за змістом основну, генеральну норму, характерна як для дії інститутів в рамках галузей міжнародного права, так і визначення співвідноситься-мости різних груп норм в рамках складної за структурою многостатейной конвенції.
Показовою в цьому плані є Конвенція ООН з морського права 1982 р., регулююча права і обов'язки щодо користування морськими просторами прибережних держав, держав, що не мають виходу до моря (внутрішньоконтинентальних), і знаходяться в інших несприятливих географічних ситуаціях. Так, у главі V, іменованої В«Виняткова економічна зонаВ», спочатку йде основна стаття, встановлює загальний режим виняткової економічної зони (ст. 55), потім група спеціальних статей, що визначають права і обов'язки прибережного держави у виключній економічній зоні, що визначають статус внутрішньоконтинентальних держави в цій зоні, і регулюють права держав, що знаходяться в географічно несприятливому положенні. Разом з тим, незважаючи на перевагу спеціальних норм, вони тісно пов'язані з генеральної нормою, без урахування змісту якої не можна зрозуміти сенс спеціальних норм.
Системоутворюючим елементом, характерним для будь-якої правової системи, є також правило (Максима), ...
