Інститут визнання в міжнародному праві
Зміст
1. Інститут визнання в міжнародному праві
1.1 Поняття, види та способи визнання в міжнародному праві
1.2 Міжнародно-правове визнання держав
1.3 Міжнародно-правове визнання урядів
1.4 Визнання органів національного опору (звільнення), повсталої (воюючої) сторони
1.5 Форми визнання і їх юридичні наслідки
Список використаних джерел
міжнародне право визнання
1. Інститут визнання в міжнародному праві
1.1 Поняття, види та способи визнання в міжнародному праві
Термін В«визнанняВ» в міжнародному праві застосовується у зв'язку з появою якихось нових суб'єктів, фактів, ситуацій. У цьому зв'язку для того, щоб можна було говорити про міжнародно-правовому визнанні, необхідно одночасне наявність двох компонентів:
1) одностороннього акту (Заяви) держави;
2) нового суб'єкта, факту, ситуації, тобто якоїсь зміни на міжнародній арені.
Розглянута тема є логічним продовженням теми В«суб'єкти міжнародного праваВ», так як в більшості випадків питання про визнання виникає саме щодо нових суб'єктів міжнародного права, перш за все держав.
Іноді говорять і про визнання міжнародних міжурядових організацій з боку держав, в них беруть участь, що, однак, навряд чи доречно. Подібне визнання не виражається офіційно (привселюдно), а мається на увазі в силу того, що самі ці країни створили цю організацію. Треті держави (які не є членами організації) також можуть В«визнатиВ» міжнародну організацію, уклавши з нею договір і т.п. Разом з тим, наприклад, Міжнародний Суд ООН у своєму консультативному висновку з питання про відшкодування збитків, що виникли на службі ООН, від 11 квітня 1949 р. зазначив, що ООН має об'єктивної міжнародної особистістю (правосуб'єктністю), яка не потребує формальному визнанні з боку держав.
Міжнародно-правове визнання може трактуватися як у вузькому, так і широкому сенсі. У першому випадку мова йде тільки про визнання суб'єктів міжнародного права: визнання - це акт держави, яким констатується виникнення нового суб'єкта міжнародного права.
У широкому сенсі під міжнародно-правовим визнанням розуміється акт держави, за допомогою якого воно констатує наявність певного юридично значущого факту або ситуації або висловлює свою згоду з юридично значущими і міжнародно-правомірними діями інших суб'єктів.
В обох випадках визнання дозволяє встановити з відповідним (визнаним) суб'єктом певні відносини, які тим не менше можуть бути як офіційними, так і неофіційними, як постійними, так і тимчасовими.
Визнання в більшості випадків є односторонній акт (заява) держави. Тим не менше в практиці міжнародних відносин відомі випадки, коли декларація про визнання включалася в текст договору між державами.
Норми, що регулюють питання визнання, утворюють сукупність, яка представляє собою самостійний міжнародно-правовий інститут. Слід, однак, відзначити, що аж до теперішнього часу інститут визнання все ще не кодифіковано. Пояснюється це, на думку професора І.І. Лукашука, головним чином, тим, що аналізований міжнародно-правовий інститут В«особливо тісно пов'язаний з політикою, а також тим, що зі змінами в міжнародній системі змінюється його зміст В». Тому не дивно, що неодноразові спроби Комісії міжнародного права ООН кодифікувати що відносяться до даного інституту норми так ні до чого і не привели. У цьому зв'язку процес міжнародно-правового визнання і в наші дні здійснюється виключно на основі практики держав, що склалася за досить тривалий період часу.
Важливе значення, яке надається міжнародно-правового визнання, обумовлено поки ще В«НедосконалоїВ» природою самого міжнародного права. Там, де процедура визнання відповідає усталеним правовим звичаям, серйозних проблем, як правило, не спостерігається. Однак у тих випадках, коли політичні або ідеологічні мотиви впливають на остаточне рішення про визнання (невизнання) тієї чи іншої держави, уряду, яких територіальних змін, складності можуть виникати. Вся попередня історія, а також сучасна практика міжнародних відносин демонструють приклади подібних проблем (питання, пов'язані з визнанням (невизнанням) КНР, Ізраїлю, СРСР, НДР, Тайваню, Косово 1, Абхазії, Південної Осетії та ін, за участю БРСР і УРСР в ООН і т.п.). Оскільки міжнародне право поки ще не в змозі виключити подібного роду колізії, надзвичайно важливо, щоб правове становище невизнаних суб'єктів (ситуацій), було чітко визначено, з'ясовано. У будь-якому випадку невизнання ні за яких обставин не повинно означати того, що держави вільні у використанні сили проти суб'єкта, якого вони не визнають.
У доктрині міжнародного права загальноприйнятим є розподіл визнання на кілька видів. При цьому розрізняють основні і перехідні види визнання. До основних видів визнання відносять:
- міжнародно-правове визнання держав;
- визнання урядів.
Перехідними видами визнання є:
- визнання органів національного опору (звільнення);
- визнання повсталої (Воюючої) сторони.
Вищенаведене поділ визнання на види є умовним і засноване на критерії визнаного суб'єкта (тому таких може бути декілька). Що стосується визнає суб'єкта, їм завжди виступає тільки держава.
За станом на березень 2010 м. Косова офіційно визнали як суверенної і незалежної держави 65 країн.
З різними видами міжнародно-правового визнання не слід плутати його основні способи, які дозволяють виявити особливості, притаманні самій процедурі визнання, усвідомити, яким чином вона здійснюється на практиці. Традиційно розрізняють два основних способи міжнародно-правового визнання: явно виражене і мовчазне (імпліцитне). У першому випадку визнавала держава робить офіційна заява про визнання іншого суб'єкта (країни, уряду, органу національного визволення, воюючої сторони), а також про намір встановити з ним ті чи інші відносини. При мовчазній визнання висновок про визнання робиться на підставі конкретних дій визнає держави в відношенні визнаного суб'єкта (укладення договору, відкриття дипломатичного представництва, запрошення відвідати країну з офіційним візитом і т.п.), в умовах відсутності будь-яких спеціальних заяв про визнання.
Міжнародно-правове визнання (невизнання) також відіграє вельми важливу роль в ситуації будь-яких територіальних змін, законність яких викликає певні сумніви. Згідно резолюції ГА ООН 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 р. ніяких територіальні зміни, що стали результатом застосування сили або загрози силою, не можуть визнаватися законними. У цьому зв'язку приклад Прибалтійських держав - колишніх республік СРСР - це приклад тривалого невизнання протиправної з точки зору міжнародного права анексії. Більш того, головні органи ООН неодноразово зверталися до держав з тим, щоб останні не визнавали територіальні зміни, що відбулися незаконно (як це мало місце, наприклад, у відношенні Намібії).
1.2 Міжнародно-правове визнання держав
Першим в історії прикладом визнання нової держави традиційно вважається міжнародно-правове визнання Іспанією Нідерландів у якості суверенної і незалежної держави, що було зафіксовано в укладеному в 1648 р. між цими країнами договорі. Вельми примітний той факт, що це відбулося більш ніж півстоліття після прийняття Нідерландами Декларації про незалежність у 1581 р. Ще один історичний приклад: коли Сполучені Штати Америки оголосили про свою незалежності, між Англією і Францією виникла суперечка про те, визнавати чи ні США самостійним суб'єктом міжнародного права. Англія була проти, Франція - За.
У XIX в. з'явилися також перші приклади колективного визнання окремих країн. Наприклад, ст. 7 Паризького мирного договору 1856 р. констатувала визна...
