Взаємодія права і релігії
ЗМІСТ
1. Взаємодія права і релігії
1.1 Загальні принципи взаємодії права і релігії
1.2 теократичної держава
1.3 Мусульманське релігійне право
1.4 Церковне право
1.5 Індуське право
Список використаних джерел
1. Взаємодія права і релігії
1.1 Загальні принципи взаємодії права і релігії
З сказаного вище зрозуміло, що правові норми здійснюють зовнішню регулюючу функцію, а релігійні - внутрішню.
Взаємодіючи, вони доповнюють один одного, спрямовуючи та вдосконалюючи людини. Якщо однією з основних завдань будь-яких норм є встановлення порядку. Право безпосередньо впливає на умови і процес виробництва, розподілу і обміну матеріальних благ, закріплює своїми нормами економічні відносини, вигідні тим, чи іншим верствам суспільства. Релігія В«генетичноВ» передуючи праву, робить істотний вплив на його виникнення і формування. Правове свідомість спочатку тісно змикається з релігійним. Поняття гріховного і злочинного багато в чому збігаються, релігійні норми служать джерелом правових норм, біля витоків правосуддя нерідко стоять священнослужителі, будь-яке посягання на релігію розглядається як злочин. Висвітлюючи право, або окремі його інститути, релігія оголошує гріхом порушення не тільки релігійних, але й юридичних норм і сприяє тим самим виконанню останніх [11, с.464].
При взаємодії релігійних і правових норм можливі такі варіанти:
- взаємодія релігійних і правових норм;
- безпосередній вплив релігійних норм на правові;
- опосередкований вплив релігійних норм на правові (вплив релігії на формування правових норм через правосвідомість в результаті сприйняття правосвідомістю релігійних ідей і уявлень)
- взаємодія в регулюванні різних сторін церковно-державних відносин, майнових та інших прав конфесійних організацій і служителів культу, узаконення церемоній культу в різних сферах державного життя (Коронація, інавгурація Президента США, релігійна присяга при занятті державних посад, релігійна клятва в суді та ін.)
Правові і релігійні норми при збігу сфери регульованих відносин бувають дуже близькими, а іноді і тотожними за характером своїх приписів. У ряді випадків юридичні норми текстуально відтворюють В«генетичноВ» попередні їм релігійні норми (про шлюб, розлучення, сімейних відносин і ін) [14, с.143].
В Внаслідок такої взаємодії соціально необхідну поведінку людей забезпечується одночасно санкціями як правової, так і релігійної норми, державним і церковним примусом, загрозою Божого покарання.
Виконуючи регулятивну функцію, право і релігія взаємодіють, як рецептори суспільних відносин, як складові частини соціального регулятивного механізму. У процесі взаємодії вони впливають на поведінку людей, наказуючи їм в категоричній формі певну поведінку, регулюють суспільні відносини у відповідності з інтересами різних верств суспільства.
В разі зіткнення правових і релігійних норм, держава може соціальними нормативними актами заборонити громадянам слідувати релігійним розпорядженням.
Історія показала, що спроби силового впливу на релігію з боку держави викликали зворотну реакцію. Найбільш віруючі люди ще сильніше гуртувалися, і якщо дамоклів меч нависав і над ними, для них ставало честю померти за свою віру. Політичне переслідування зміцнювало їх переконаність у своїй правоті, і, в кінцевому підсумку, не сприяло зміцненню правового порядку і посиленню державності [8, с.43].
В розвинених державах офіційна церква захищає встановлені, не протидіючі релігійним нормам, порядки, а держава створює сприятливі умови для діяльності релігійних організацій.
Взаємодія правових і релігійних норм знаходить своє конкретне вираження в так званих державно-церковних відносинах, які регулюються правом. Взаємодія релігії і права проявляється в санкціонуванні правом застосування релігійних норм, в доданні останнім від імені держави обов'язковою для всіх громадян, або для певної соціальної групи, сили [8, с.49].
Таким чином, в розглянутому взаємодії релігійних і правових норм в державі простежується чітко виражена тенденція до зближення їх один з іншому і спільним рішенням загальних завдань, що стоять перед суспільством.
1.2 теократичну державу
теократичної держава являє собою сукупність теократичних структур та інститутів, інтегрованих у систему державної влади. При наявності у державі релігійно-правової регламентації, визначальною основні сфери життєдіяльності суспільства, і політичного лідерства релігійних авторитетів його слід визнати теократичною. Але даними ознаками теократичну держава не вичерпується. Теократічность державної влади визначається також характером відносин держави і церкви, політичних партій і релігійних організацій, духовних установ і шкіл. В окремих державах релігійно-правове регулювання не є чинником, визначальним політичне життя, але інші теократичні інститути присутні. Дані держави не можна назвати теократичною, але можна іменувати як держави з теократичною тенденціями. Аналіз їх державно-правового пристрої також є важливим [15, с.17-19].
Причини існування держав з теократичною тенденціями двоякого роду. З одного боку, держави з теократичною тенденціями є результатом еволюції теократичних держав у світські. У результаті історичного розвитку ці держави поступово відходять від релігійно-політичних принципів організації влади і рухаються в загальному руслі секуляризації суспільства. До них відносяться Ізраїль, Індія, Таїланд, Непал і деякі інші. З іншого боку, в сучасному світі намітилася і зворотна тенденція, що полягає в теократізаціі політико-правових відносин. До держав з прогресуючими теократичними тенденціями належать Пакистан, Марокко, ряд колишніх республік Радянського Союзу, в тому числі і Росія [15, с.32].
Держави з теократичною тенденціями характеризуються співіснуванням і тісним взаємодією світських правових інститутів і системи релігійного права. Остання, як правило, органічно інтегрована в єдину тканину правових зв'язків і виконує важливі соціальні функції, виявляючи при цьому високу стійкість і пристосовність розвитку. Релігійно-правові приписи займають в цілому підлегле становище до світських нормам, але в окремих сферах соціальних відносин мають перед ними перевагу. Значимість релігії та релігійного права в державах з теократичною тенденціями виражається в тому, що джерелом і критерієм обгрунтованості норм світського права тут можуть виступати релігійні цінності. Наприклад, в Пакистані була створена Рада ісламської ідеології, що визначає відповідність законодавчих актів ісламським принципам. Особливу, часто конкуруюче взаємодія двох нормативних систем проявляється також і в різних варіантах компромісу між ними, при якому в державі з релігійних мотивів може бути відсутнім Конституція (Ізраїль) або в Основному законі йдеться про прихильність слідування нормам світського держави, але на практиці послідовне відділення церкви від держави і релігії від політики не проводиться (Індія) [10, с.32].
Перш все, релігійно-правові норми регулюють відносини особистого статусу. Дослідники, аналізуючи політико-правовий устрій країн Азії та Африки, підкреслюють, що правовий статус особистості в цих державах встановлюється не тільки нормами державного права, галузевого законодавства та судової практики, але і приписами релігійного та звичаєвого права, регулюючого тут порівняно широке коло суспільних відносин: Належність особи до релігії або етнічної групи, громаді є основою його персонального статусу В»
Відносини особистого статусу включають питання сім'ї, шлюбу, приналежності до релігії і успадкування майна. Наприклад, в Індії до теперішнього часу велика значення надається закріпленої індуським правом системі каст. Належність до певн...
