1. Громадські відносини, що регулюються нормами цивільного права
Цивільне право - галузь права, яка об'єднує правові норми, що регулюють майнові, а також зв'язані і незв'язані з ними особисті немайнові відносини, які засновані на незалежності майновій самостійності та юридичному рівності сторін з метою створення найбільш сприятливих умов для задоволення приватних потреб, а також норм розвитку економічних відносин.
До громадських відносинам, регульованим цивільним правом, відносяться, перш за все, товарно-грошові (купівля-продаж, поставка, перевезення, оренда та ін) і інші майнові відносини в зв'язку з переходом прав на майно (дарування, безоплатне користування тощо), відносини в області інтелектуальної власності, особисті немайнові відносини (наприклад, відносини, виникають з приводу таких нематеріальних благ як ім'я, честь, гідність, ділова репутація).
Дія громадянського права поширюється і на такі суспільні відносини, в яких громадяни взагалі не беруть участі. Так, нормами цивільного права регулюються відносини між організаціями (юридичними особами), що виникають в процесі реалізації виробленої продукції, перевезення її на залізничному, морському, річковому або повітряному транспорті, страхування цього вантажу, здійснення розрахунків за поставлену продукцію і так далі. Цивільним правом регулюються відносини за участю Російської Федерації, суб'єктів Російської Федерації і муніципальних утворень, наприклад, у випадку заповіту громадянином свого майна державі.
Не регулюються цивільним правом інші немайнові відносини (наприклад, регульовані сімейним і трудовим правом), а також відносини, засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій (регулюються адміністративним, кримінальним та фінансовим, в тому числі податкових і бюджетних, правом та ін.)
2. Метод правового регулювання
Під методом цивільно-правового регулювання розуміється сукупність прийомів, способів і засобів, за допомогою яких відповідна галузь права впливає на суспільні відносини, що становлять її предмет.
Цивільне право регулює суспільні відносини на основі диспозитивності, рівності та взаємної оцінки учасників цивільного обороту, недоторканності власності, свободи договору та неприпустимість довільного втручання когось у приватні справи.
Диспозитивність означає, що правові норми регулюють цивільні відносини лише у випадку, якщо інше не встановлено угодою (договором) сторін, що беруть участь в конкретному правовідносинах. Цим сторонам цивільних правовідносин забезпечується свобода волевиявлення у визначенні своїх прав та обов'язків, обмежена лише незначною кількістю імперативних (обов'язкових) норм, в тому числі заборон, встановлених з метою захисту загальнодержавних інтересів та інтересів самих учасників цивільних правовідносин (наприклад, заборона зловживання правом).
Рівність сторін передбачає неможливість приречення поведінки одного боку відносин інший тільки в силу займаного нею в цьому правовідношенні положення (як, наприклад, в адміністративному або кримінальному праві), а взаємна оцінка увазі неприпустимість стороннього втручання в процес оцінки сторонами вигод від договору, що укладається, що найчастіше реалізується в вільному встановленні сторонами її ціни та інших умов.
3. Система цивільного права
Цивільне право має історично сформовану систему викладу і формулювання, яка відображає значення та особливості окремих груп відносин, що є його предметом. Ця система виражена в певній послідовності розділів і глав основного закону цивільного права - ГК. Норми Кодексу розпадаються на два великих правових блоку: загальну і особливу частини. 1. Загальна та особлива частини цивільного права. До складу загальної частини (частина перша ГК) входять положення про предметі і загальних засадах цивільного права, статус його суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави), об'єкти цивільного права (різних видах майна), угодах, представництві, позовної давності, праві власності, загальних засадах зобов'язального права. Це норми загального характеру, які створюють основоположні поняття цивільного права та його термінологію і діють у відношенні всіх або більшості цивільних правовідносин.
Особлива частина (частини друга і третя ГК) включає окремі види зобов'язань спадкове право, а також норми про правоздатності іноземців та застосуванні іноземних законів * (11). Норми особливої вЂ‹вЂ‹частини доповнюють норми загальної частини і встановлюють певні вилучення з її правил. Виділення в складі цивільного права спільної та особливої вЂ‹вЂ‹частин дає значні законодавчі та правозастосовчі переваги. Створюються загальні вихідні правові поняття, норми і єдність у регулюванні однорідних цивільно-правових відносин. Тим самим відпадає необхідність повторювати загальні норми цивільного права (про дійсності угод, майнової відповідальності, позовної давності та ін) в нормах його особливої вЂ‹вЂ‹частини. Це веде до спрощення та зменшення обсягів законодавчих актів.
2. Підгалузі і інститути громадянського права. У рамках цивільного права існують також великі блоки близьких за своїм змістом норм, які регулюють обширні групи однорідних і взаємопов'язаних відносин і іменуються підгалузями. Це речове право, зобов'язальне право, інтелектуальна власність (патентне і авторське право), спадкове право. У ряді випадків підгалузі структурно виділені в ЦК в якості самостійних розділів Кодексу.
підгалузі цивільного права слід також вважати житлове право і транспортне право, які мають своїм предметом відокремлену і велику групу однорідних і взаємопов'язаних майнових відносин у названих сферах. Можна вважати подотраслью також страхове право, яке в сучасних умовах отримує всі більш помітний розвиток і застосування. Заключним ланкою системи цивільного права є сукупність норм по більш вузьким групам однорідних відносин, які іменуються інститутами. Деякі такі інститути зважаючи на їх значущості і складності є досить великими, наприклад купівля-продаж, підряд, і в їх рамках виділяються субінститути (оптова та роздрібна купівля-продаж, будівельний і побутової підряд і т.д.).
4. Поняття, структура і склад цивільного законодавства
ГЗ являє собою сукупність нормативних актів (НА) (а не норм права, як правова галузь). При цьому ГЗ охоплює НА мають комплексну (міжгалузеву) природу, тому часто вони містять не тільки ДП норми, навіть у ГК є норми публічно-правового характеру - ст.3 склад ГЗ. Принциповою особливістю ГЗ є наявність у ньому великого числа диспозитивних норм, що діють тільки тоді, коли учасники відносин не передбачили інший порядок поведінки. В теж час в ГЗ є значна кількість імперативних норм, не допускають ніяких відступів від свого змісту. У випадку сумніву в юридичною природою конкретної ДПН слід виходити з її імперативного характеру, оскільки диспозитивність повинна бути прямо і недвозначно виражена в ній, будучи особливістю, а не загальним правилом ДП регулювання.
ДП НА становлять певну систему, побудовану за ієрархічним принципом. У відповідності з п. В«оВ» ст.71 КРФ ГЗ складає В«предмет виняткової федеральної компетенції В». Пріоритетом по відношенню до внутрішнього ГЗ мають міжнародні договори, укладені РФ. За своєю юридичною силою ДП НА розподіляються на 3 групи: а) НА, прийняті ГД РФ, що володіють вищою юридичною силою (ГК РФ, і прийняті відповідно до нього ФЗ РФ), б) укази ПРФ та постанови ПРФ, що носять підзаконний характер; в) НПА інших федеральних органів виконавчої влади (Міністерств і відомств), що підлягають обов'язковій державній реєстрації в МЮ РФ. ГК передбачив вжиття декількох десятків ФЗ, в основному про статус ЮЛ, частина з яких вже прийнята. При наявності прямої вказівки в ЦК інший ФЗ може регулювати відповідні ГО інакше, ніж це передбачено ЦК.
Вхідні в ГЗ НА складають за своїм обсягом дуже значний законодавчий масив. Це неминуче різноманіття викликане широтою і ...
