Введення
Звільнення від покарання - відмова державних органів, здійснюють кримінальне переслідування, від реального застосування заходів кримінального покарання до засудженого, щодо якого винесено обвинувальний вирок суду, або від повного відбування призначеної міри покарання.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (УДЗ) є найбільш значимим заохоченням, яке може бути застосоване до засуджених.
Особа, яка відбуває утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, підлягає умовно-дострокового звільнення, якщо судом буде визнано, що для свого виправлення воно не потребує повному відбуванні призначеного судом покарання. При цьому особа може бути повністю або частково звільнена від відбування додаткового виду покарання (у ред. Федерального закону від 08.12.2023 N 162-ФЗ). [1]
У роботі буде показаний історичний процес становлення інституту умовно-дострокового звільнення від покарання, його сучасне становище і проблеми його застосування, порядок подачі документів на умовно-дострокове звільнення, порядок розгляду питання про умовно-дострокове звільнення, порядок проходження випробувального терміну, умови його припинення і повернення засудженого в місця відбування покарання.
Актуальність розгляду даного питання не викликає сумнівів, у зв'язку з тим, що країною взятої курс на гуманізацію кримінального законодавства і завдання, що стоять на шляху реалізації умовно-дострокового звільнення, як механізму здатного вирішити проблему найбільш плавного і найменш болючого процесу соціалізації засуджених осіб, до кінця не вирішені.
Історія становлення інституту умовно-дострокового звільнення від відбування покарання
У перші роки радянської влади інститут умовно-дострокового звільнення закріплювався в розрізнених нормативно-правових актах. Перший з них, Декрет ВЦВК від 7 березня 1918 р. № 2 В«Про суді В», надаючи право на дострокове звільнення, не регламентував підстава та порядок його застосування.
Відповідно до постановою НКЮ від 25 листопада 1918 р. В«Про дострокове звільненняВ», умовно-дострокове звільнення здійснювалося по відношенню до будь-яких засудженим, причому по відбуванні половини строку призначеного покарання. У свою чергу, Декрет РНК від 21 березня 1921 р. В«Про позбавлення воліВ» вже подробней регламентував призначення покарання у разі вчинення достроково звільненим нового злочину в період невідбутої частини покарання. Причому знову вчинений злочин має бути такого ж роду, що й злочинне діяння, за яке особа була засуджена.
Згідно КК РРФСР 1922 м., умовно-дострокове звільнення застосовувалося до осіб, що виявляє виправлення. Воно відмінялося, якщо засуджений протягом невідбутої частини покарання здійснював тотожне або однорідне злочин. Згідно КК РРФСР 1926 р., умовно-дострокове звільнення застосовувалося, як і раніше, до осіб, виявляє тенденцію до виправлення, але тепер воно одночасно полягало і в звільненні від подальшого відбування міри соціального захисту, і в заміні її більш м'якою мірою. При цьому умовно-дострокове звільнення допускалося по відбутті засудженим не менше однієї третини строку визначеної судом заходи соціального захисту. У той же час його відміна пов'язувалася з вчиненням злочинного діяння, яке повинно було бути не менш тяжким, ніж те, за яке було призначено первісна міра соціального захисту.
Наступним найбільш значущим етапом розвитку положень умовно-дострокового звільнення стало прийняті 25 грудня 1958 р. Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік. Тепер умовно-дострокове звільнення могло застосовуватися до особам, засудженим не тільки до позбавлення волі, але і до виправних робіт, заслання, вислання або направлення в дисциплінарний батальйон. Підставою для умовно-дострокового звільнення був доказ засудженим свого виправлення, що підтверджувалося зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці. Крім того, необхідно було відбути не менше половини строку, а особам, засудженим за особливо небезпечні державні злочини, а також інші тяжкі злочини - Не менше двох третин призначеного судом строку покарання. Разом з тим умовно-дострокове звільнення не застосовувалося до особливо небезпечних рецидивістів. Умовно-дострокове звільнення скасовувалося, якщо засуджений протягом невідбутої частини покарання здійснював однорідне або не менш тяжкий злочин по Порівняно з тим, за яке він відбував покарання.
У подальшому прийняття КК РРФСР 1960 р. і його зміни, пов'язані з інститутом умовно-дострокового звільнення, стосувалися диференціації терміну, необхідного відбути перед звільненням, категорії осіб, до якої воно не застосовується, а також вимог, пред'являються до поведінки звільнених під час невідбутої частини покарання. Проте як і раніше головну роль при визначенні можливості умовно-дострокового звільнення грало саме виправлення засудженого, яке він повинен був довести зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці.
У часи комуністичного режиму інститут умовно-дострокового звільнення також існував, але використовувався дуже вибірково, і звільнитися умовно-достроково було досить складно. Так, у 1990 р. тільки трохи менше 13 000 громадян були звільнені з місць позбавлення волі до закінчення призначеного судом терміну відбування покарання при загальній чисельності тюремного населення майже в 2 млн. чоловік. У 1999 р. достроково звільнилися понад 93 000 громадян (загальна чисельність ув'язнених - 1,04 млн. чоловік).
Сучасне становище інституту умовно-дострокового звільнення і проблеми його застосування
У 2003 р. умовно-достроково було звільнено 139 031 осіб, що склало 55,1% від загального числа звільнених (при загальній чисельності ув'язнених 847 тис. людина). Виходить, що умовно-достроково було звільнено 16,5% від загального числа ув'язнених, включаючи підслідних. Багато це чи мало?
Для порівняння візьмемо пенітенціарну систему Франції, країни з дуже високим рівнем демократії та дуже високою ступенем захисту прав і свобод громадян, включаючи ув'язнених. Так, у 2003 р. з в'язниць Франції умовно було звільнено 5509 чоловік при загальній чисельності укладених в 59 тис. чоловік. Інакше кажучи, умовно був звільнений приблизно кожен десятий французький укладений. Інша справа, що у Франції, крім умовного звільнення, існують і інші можливості для ув'язнених жити поза тюремними стінами, в тому числі і, наприклад, система електронного контролю при допомогою спеціальних браслетів. Тим не менш, можливості звільнитися умовно-достроково у російських ув'язнених цілком порівнянні з можливостями укладених в демократично розвинутих країнах. А вже що стосується неповнолітніх, то вони в Росії практично все, за дуже невеликим винятком, звільняються саме умовно-достроково.
Таким чином, можна, звичайно, говорити про те, що в кримінально-виконавчій системі є маса недоліків, що права і свободи ув'язнених не завжди дотримуються, що харчування явно невисокої якості і т.д., але дорікати Міністерство юстиції в перешкоджанні укладеним звільнитися умовно-достроково і в "Затискання" цього виду заохочення не доводиться.
Проте тут криється якась небезпека. Низведення такого потужного стимулюючого заохочення як умовно-дострокове звільнення до рівня простої формальності (загальновідомий той факт, що суди практично в 100% погоджуються з думкою адміністрації при поданні когось на УДЗ) підриває сам цей інститут. Відомо, що рівень рецидивної злочинності в Росії досить високий (за різними оцінками він досягає 40%). Слід більш жорстко підходити до критеріїв, які висуваються до умовно-достроково звільняються особам.
Найбільш переважніше був би варіант поетапного звільнення ув'язнених з-під нагляду. Що мається на увазі? У Кримінально-виконавчому кодексі РФ є такий вид заохочення для засуджених, як колонія-поселення. Це напіввільний режим. Туди й ...
